18 червня – День батька. Чому люди часто говорять папа замість тато

Цікаве й тепле слово – тато. Воно ніби тримає тебе за руку й дає сили. Як, власне, і сам тато, кому пощастило на батьківську любов. Але от у вживанні воно неоднозначне.

Часто можемо чути, як навіть ті, хто послуговується українською, називають свого тата – “папа”. Звідки ноги ростуть – неважко здогадатись: традиційно так було, якщо ти звертаєшся папа – то ти вже ніби з міста, а не з села. Пародійності цій ситуації додавало те, що всі “папи” якраз походженням із села. От така демонстрація на позір своєї неприналежності до сільської верстви населення, яку культивувала радянсько-пролетарська пропаганда. Це для неї було важливо – адже українське село переважно було осередком української мови і традицій, які росія століттями хотіла знищити, пише Цікава мова.

Звідки взялося слово папа як звернення до батька? Очевидно, що прийшло воно до нас із мови російської. В інших слов’янських мовах такого слова немає (якщо це не Папа Римський).

Звернення папа — запозичення, яке потрапило в російську із французької мови (фр. papa), якою розмовляло російське дворянство в XIX ст. Серед дворян було прийнято наголошувати на французький лад останній склад — папа́. Простий люд наголошував перший склад. До речі, на Галичині па-па́ кажуть на прощання (те саме, що бувай).

В українській мові слово папа ненормативне. Ми маємо своє — тато. Поляки та білоруси кажуть та́та (кого? — та́ти). Так само й чехи зі словаками. Тобто мій тато по-польськи буде mój tata, хоч існує також і форма tato, але вона регіональна.

А як буде тато у множині? У словниках можна знайти форму множини та́ти, а в родовому — тат. Імовірно, укладачі вважають, що тато треба відмінювати як місто(міста́-міст) чи гальмо́ (га́льма-гальм).