Як змінилося Прикарпаття: викладач проілюстрував книгу історії у стилі коміксів

Ще у 2008 році у видавництві «Лілея-НВ» вийшов посібник Валерія Островського «Історія Прикарпаття». Видавець Василь Іваночко попросив викладача дитячої художньої школи Назара Кардаша проілюструвати книгу.

Той погодився і ось що із цього вийшло, пише Репортер.

Аби дітям було цікаво

Посібник охоплював період від первісного суспільства до сучасної України та був розбитий на 11 розділів. Художник мав створити цикл ілюстрацій, кожна з яких розкривала певний період.

«Чим давніша історія – тим цікавіше, – каже Назар Кардаш. – Вона наближається до міфу і ширше поле діяльності. Видавець казав, що це посібник для шкіл, тож малювати треба так, аби дітям було цікаво і зрозуміло. А що люблять діти? Правильно, комікси! Через це у моїх роботах багато персонажів, динамічні сюжети і висока реалістичність».

Книгу робили на замовлення управління освіти, яке забрало весь наклад. У вільний продаж посібник не надходив і сьогодні є справжньою бібліографічною рідкістю. Ми відібрали малюнки, що ілюструють найдавніші та найцікавіші сторінки історії Прикарпаття.

З давніх-давен…

120 тисяч років тому нашими землями бродили племена неандертальців. Їхніми основними заняттями було полювання та збиральництво, тобто пошук ягід, коренів, личинок. З часом вони повилазили з печер, навчилися будувати житло, робити човни, винайшли лук і стріли, освоїли гончарство. Нижче зображено трипільську кераміку, якою так захоплювався Віктор Ющенко.

По центру стоять кілька жінок. Вони ототожнюють матріархат – коли родом керували жінки.

Правіше біля вогнища чаклує шаман, нижче – кам’яний ідол, подібний на того, що знайшли у річці Збруч. Усе це ілюструє еволюцію вірувань: від поклоніння силам природи до появи язичницьких богів.

Про те, що людям вдалося приручити тварин, нагадують корова та пес. Це дуже полегшило життя нашим пращурам. Цікаво, що за останні 4000 років люди не одо­машнили жодну нову тварину.

Римська монета символізує розвиток торгівлі. Срібні денарії з профілями римських імператорів знаходять і зараз, тож купецькі каравани забрідали й на наші землі.

Внизу стоять троє чоловіків – білі хорвати. Вони створили тут справжню державу, розквіт якої припав на VIII-IX століття нашої ери. Волхв, воїн, ремісник – основні прошарки тогочасного суспільства.

Доба князів

У 981 році князь Володимир Святий розгромив білих хорватів і додав їхні землі до Київської Русі. На це натякає вершник-завойовник зліва вгорі.

Кияни принесли сюди християнство і писемність. Наприкінці ХІ століття Київська Русь починає дробитись на уділи. Владу на наших землях захопили три брати Ростиславовичи, що створили тут три князівства. Рюрик сів у Перемишлі, Василько у Теребовлі, а Володар – у Звенигороді. Три силуети у хутряних шапках – це вони.

У наступному столітті території об’єднались у єдине Галицьке князівство. Історики найбільше відмічають князя Ярослава Осмомисла – чоловік із обручем на голові. Художник спеціально зобразив його без бороди, аби краще показати обличчя. Князь був не просто володар, а ще й філософ, поет, тонка чуттєва натура, яка могла щиро кохати. До речі, його коханку Настю Чагрівну бояри звинуватили у чаклунстві і живцем спалили у центрі Галича.

Чоловік на троні – це волинський князь Роман, який створив Галицько-Волинське князівство. Він правив недовго, скоро загинув на війні, тож прописаний схематично.

Центром композиції є король Данило Галицькій – найвідоміший з тутешніх володарів. Лівіше зображена сцена, коли посли папи римського Іннокентія ІV передали йому корону в обмін на обіцянку взяти участь у хрестовому поході проти монголів. Похід так і не відбувся, а корона залишилась. Праворуч намальовані дружинники, хрестоносець Добжинського ордену, який Данило розгромив під Дорогочином у 1238 році, й ті самі монголи, з якими князь воював із перемінним успіхом.

Внизу бачимо галицького лева – символ нового міста, столиці краю. Ліворуч – керамічна плитка, яку знаходять при розкопках галицьких храмів. Це фрагмент культури, яку можна реально помацати, на відміну від білих хорватів.

Темні часи

Після того, як бояри отруїли останнього галицького короля Юрія ІІ, владу захопив воєвода Дмитро Дятько. Він (вгорі) зі своїми дружинниками дев’ять років боронив королівство, але таки програв війну польському королю Казимиру ІІІ, який у 1349-му захопив Галичину. Поляки створили Галицьке староство, а в колишній князівській столиці наприкінці ХІV століття спорудили старостинський замок (внизу праворуч). Одна з його веж дійшла до нашого часу.

Вище бачимо озброєних селян. Це повстанці ватажка Мухи, які протягом 1490-1492 років громили польські замки у Снятині, Коломиї та Галичі. До речі, повстанням керували молдавани, які тоді воювали з поляками.

Справжньою бідою XVI-XVII століть були татарські напади. Кочовики палили і грабували села, людей брали в полон і продавали на ринках Криму. Найвідомішою полонянкою стала донька рогатинського священика Настя Лісовська, яка увійшла в історію як султанша Роксолана.

У той самий час починається поступова «колонізація» Прикарпаття іншими націями. Правіше від султанші бачимо єврейського лихваря з шальками терезів, вір­менського майстра, що обробляє шкіру, та німецького будівельника із рівнем у руках. Аби зберегти свою мову й культуру, українці об’єднувались у церковні братства (троє вусатих чоловіків). Згадаймо братів Рогатинців у Львові чи братство руських міщан, яке збудувало першу дерев’яну церкву Станиславова. Вони чинили опір католицизму, який уособлює латинський єпископ у митрі. Тут же (зліва внизу) – засновник Манявсь­кого скиту Йов Княгиницький.

У стилі бароко

Наверху композиції палає церква: у XVII столітті всі воювали з усіма – католики, протестанти, православні – траплялись єврейські погроми.

Нижче зображені козаки Богдана Хмельницького, яких галицькі міщани зустрічають із хоругвами як своїх захисників. У 1648 році уродженець села Вікторів Семен Височан сформував 15-тисячний селянський загін і очолив повстання проти шляхти на Прикарпатті.

Козаки відступили, але боротьба тривала. У Карпатах «гуляли» опришки. У гуцульському капелюсі-кресані бачимо найвідомішого карпатського розбійника Олексу Довбуша. За легендою, частину награбованого він роздавав бідним, тому поруч стоїть його побратим із відкритою скринькою – налітай, поки дають.

Після загибелі Довбуша польовим командиром опришків став Василь Баюрак. Дев’ять років за ним полювали польські спецназівці-смоляки, поки не схопили. Після тортур його стратили на Ринку у Станиславові в 1754 році.

Про Станиславів. Завдяки Потоцьким місто росло і гарнішало. Зводилось багато храмів, серед яких колегіата, вірменський храм та єзуїтський костел – сьогоднішня катедра. У культурному житті панував стиль бароко, основними рисами якого є парадність, пишність, динамічність. Відбувався буйний розквіт образотворчого мистецтва. Праворуч працює знаменитий скульптор Іоган Георг Пінзель. Напроти – іконописець Йов Кондзелевич, що створив унікальний іконостас для Манявського монастиря. Цього майстра мистецтвознавці називають українським Рафаелем. І не дарма.

Далі почалась доба Австрії, але це вже зовсім інша історія.