Поки НАТО не чекає: чому Україні потрібен військовий альянс зі США

Олексій Гончаренко, Народний Депутат України, Європейська Правда

Дискусія в Україні зараз ведеться навколо тактичних питань. Наприклад, варто чи не варто було розводити війська. Чи вирішиться щось у Нормандському форматі? Чи потрібно імплементувати формулу Штайнмаєра?

Це важливі питання, однак проблема у тому, що в Україні взагалі немає розуміння стратегії.

Яким чином ми будемо повертати Донбас? Яким чином ми не допустимо у майбутньому військової агресії з боку Росії? Або ж з боку іншої країни.

Ці питання не дуже часто піднімаються у нашому суспільстві, зазвичай на них відповідають просто — членство України в НАТО.

Так, членство у НАТО може бути панацеєю.

Але що робити до того моменту, як ми вступимо до Альянсу?

Саме тому, можливо, Україні потрібно подивитися західніше Брюсселя. Усі дипломатичні та політичні зусилля варто спрямувати в англосаксонський світ. Там — непримиренна до Росії Велика Британія, майже рідна Канада.

Але ключовою метою нашої зовнішньої безпекової політики має стати здобуття статусу основного союзника США поза межами НАТО (Major non-NATO Ally). Чому так?

Статус основного союзника США поза межами НАТО жодним чином не суперечить прагненню України до євроатлантичної інтеграції, що закріплена у Конституції. Він надається у форматі двостороннього договору із США і не виключає можливість вступу в інші союзи.

Навіть навпаки, так звана Балтійська хартія, підписана у Вашингтоні з президентами Литви, Латвії та Естонії у 1998 році, лише посприяла швидкому вступу балтійських країн у Північноатлантичний альянс.

Переваги статусу важливі не лише як політична декларація, а й цілком у практичному безпековому вимірі. Він передбачає значний рівень посилення військового співробітництва і, як показує практика, фінансову допомогу.

На відміну від статті 5 Північноатлантичного договору, в таких договорах зазвичай немає прямого зобов’язання США втрутитися у військовий конфлікт у разі агресії проти союзника.

Але в цьому правилі є винятки ― Південна Корея та Японія. Статус головних союзників поза межами НАТО, наданий Південній Кореї та Японії у 1989 році, став підтвердженням раніше підписаних у 1950-1960 роках угод.

 Документи були породженням системи міжнародних відносин, що панувала після Другої світової війни, але обидва виявилися значно живучішими. У Південній Кореї досі перебувають 28,5 тисяч американських військових та об’єднане військове командування у Сеулі на чолі з американським генералом.

Варто зазначити, що спроба надати Україні статус головного союзника поза межами США вже була.

У 2014 році її не підтримали як Конгрес, так і адміністрація Барака Обами. У 2017 році Верховна Рада України надіслала звернення до Конгресу Сполучених Штатів Америки щодо безпекових гарантій. Результат з’явився наприкінці травня 2019 року. У Конгресі зареєстрували законопроєкт H.R.3047 – “Про надання підтримки Україні в захисті її незалежності, суверенітету і територіальної цілісності, а також для інших цілей”.

Геополітична ситуація складається сприятливо для позитивного результату. Намагання Німеччини за будь-яку ціну добудувати “Північний потік-2” прямо б’ють по американських інтересах у регіоні. В американській адміністрації вже заявляють, що це “загрожує енергетичній і національній безпеці союзників США у Європі”, і пропрацьовують усі можливі інструменти, щоб зупинити процес і обмежити вплив Росії.

Наприклад, США нарощують свою двосторонню підтримку східноєвропейських членів НАТО, зокрема Польщі, Литві та Румунії.

Попри усю проросійськість Трампа, США залишаються і завжди будуть головним супротивником Росії. Україна теж.

Натомість що зробила нова українська влада для лобіювання одного з найважливіших для нашої безпеки законопроєктів? Усі питання в американсько-українських відносинах відійшли на другий план після феєричного телефонного скандалу з Володимиром Зеленським.

Отже, погодьмо кілька речей. Швидкого вступу до НАТО точно не буде. Стандарти НАТО слугуватимуть за зразок, до якого ми маємо прагнути.

Але продовжувати оборонятися потрібно тут і зараз.

У найближчому осяжному майбутньому війна з Росією триватиме. Путін не збирається “просто припинити стріляти”. Європейські лідери продовжать схиляти нас до капітуляції, сподіваючись швидше запустити потік російського газу і грошей.

Як показує практика, допомога від США своїм союзникам, зазвичай, швидша, реальніша і вбиває ворогів.

Потрібно діяти вже. Тому, маючи статус народного депутата, я звернувся до президента України із закликом долучитися до розробки законопроєкту під робочою назвою “Договір про стратегічне партнерство, співробітництво у сфері оборони та гарантій безпеки між США та Україною”.

Стратегічне військове партнерство з США та статус головного союзника поза межами НАТО мають стати вирішальними факторами для української безпекової стратегії в майбутньому десятилітті.