Сьогодні в Україні вшановують жертв депортації кримськотатарського народу

18 травня відзначають День боротьби за права кримськотатарського народу.

Цього дня 1944 року розпочали депортацію кримських татар. Вона тривала до початку червня, інформує Газета.

Офіційною підставою для депортації кримськотатарського народу стала таємна постанова Державного комітету оборони СРСР №5859 “Про кримських татар” від 11 травня 1944 року, в якій цей народ звинувачували у начебто масовій зраді та колабораціонізмі під час окупації Криму німецько-фашистськими окупантами.

Спецоперація із примусової депортації корінного народу Криму – кримських татар – здійснювалася силами НКВС-НКДБ. Помешкання кримських татар обходили понад 32 тис. бійців, які оголошували ультиматум: негайно зібрати речі, взяти дітей і старих, вантажитися на транспорт і під конвоєм їхати до залізничних станцій.

Переляканих людей заганяли у товарні вагони, тих, хто чинив опір, розстрілювали.

До 16:00 20 травня 1944 року кримських татар у Криму не стало: їх відправили в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, в Марійську АРСР, на Південний Урал і в Костромську область.

Дорога тривала кілька тижнів, під час неї людей майже не годували й не поїли. Внаслідок цього, а також у перші роки після депортації, загинув майже кожний другий представник кримськотатарського народу.

НКВС відзвітувала Сталіну, що з Криму виселено 183 155 осіб. В основному жінки, діти, люди похилого віку, оскільки чоловіки були на фронті у лавах Червоної армії – за офіційними даними, понад 20 тис.

Після закінчення війни депортували ще майже 9 тис. кримських татар, які повернулися додому з фронту. Серед них були такі, хто мав високі бойові нагороди.

За дослідженнями самих кримських татар, жертв примусового переселення було 423 100.

Після рапорту Сталіну про закінчення депортації НКВСники з’ясували, що не виселили родини кримських татар, які жили на Арабатській стрілці. 20 липня людей вигнали із домівок, посадили на старий баркас і затопили його в Азовському морі.

Після депортації в Криму залишилися емісари Берії – Сєров, Сергієнко та Фокін, які забезпечили арешт татар, які переховувалися від переселення.

Пізніше на схід відправили представників кримськотатарського народу, які заселяли інші райони країни: вище керівництво СРСР вимагало від влади республік свідчити про наявність на їхніх територіях кримських татар.

Вже 14 липня 1944 року до Криму переселили 51 тис. людей, переважно росіян. Для проживання їм надали колишні оселі кримських татар.

Загалом у результаті депортації у кримських татар вилучили понад 80 тис. будинків, 34 тис. присадибних ділянок, близько 500 тис. голів худоби, всі запаси продовольства, десятки тисяч тонн сільськогосподарської продукції; ліквідовано 112 особистих книгозбірень, 646 бібліотек у початкових і 221 у середніх школах. Закрили понад 9 тис. шкіл і 263 клуби в містах і райцентрах, мечеті в Євпаторії, Бахчисараї, Севастополі, Феодосії, Чорноморському, інших населених пунктах.

Влада СРСР викорінювала саму пам’ять про кримських татар на півострові. Так, майже повністю змінили топоніміку Криму. Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 14 грудня 1944 р. перейменували райони та районні центри, назви яких були пов’язані з виселеними спецпереселенцями. Наприклад, Ак-Мечетський район був перейменований у Чорноморський, село Ак-Мечеть – у село Чорноморське, Ак-Щейхський район – в Роздольненський. Загалом перейменували 11 районів та районних центрів Криму.

30 червня 1945-го Президія ВР СРСР постановила перетворити Кримську АРСР на область у складі РСФСР.

Переселених кримських татар зарахували до категорії спецпоселенців довічно. За втечу давали 20 років каторжних робіт.

Режим спецпоселення для депортованих з Криму народів (татар, греків, болгар, вірмен) скасували лише 1956 року. Їх звільнили з-під адміністративного нагляду, але права на компенсацію втраченого при виселенні майна не надали, повертатися в місця колишнього проживання забороняли.

Політичні акції кримських татар призвели до того, що 5 вересня 1967 року Верховна Рада СРСР ухвалила Указ “Про громадян татарської національності, які проживали в Криму”, що скасовував звинувачення у зраді кримських татар. Водночас цей же документ проголошував нібито повне укорінення кримських татар в Узбекистані.

Заборону депортованим народам Криму повертатися на колишні місця їхнього проживання було скасовано в січні 1974 року.

14 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР ухвалила Декларацію “Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав”, 7 березня 1991 року – Постанову “Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року “Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав”.

За 4 наступні роки до Криму повернулися 20 тис. кримських татар – майже половина всіх, що жили тоді в СРСР. Їхнє повернення супроводжувалося земельними конфліктами із переселеними на півострів людьми, які вже встигли освоїтися на новому місці проживання. На щастя, серйозних протистоянь вдалося уникнути.

Анексія Криму Росією в березні 2014 року стала новим викликом для кримських татар. Частина незгодних під тиском переслідувань покинула півострів, іншим окупаційна влада заборонила в’їзд. Серед них – лідери кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров. На тих татар, які залишилися на півострові, чиниться тиск з боку російської влади.

В Україні пам’ять жертв депортації кримськотатарського народу відзначають щорічно цілою низкою заходів: вулиці та будівлі прикрашають прапорами кримськотатарського народу, проводять автопробіги “Крим – це Україна”, акції пам’яті, телемости тощо.

Для повернення Криму Україні слід використовувати міжнародний тиск на Росію та покращувати власний економічний стан. Процес повернення не буде швидким, але Україна не повинна відкладати це питання, підкреслив глава Верховної Ради Дмитро Разумков.