Гвіздецький монастир є одним з найгарніших у Прикарпатті. ФОТО

Якщо ваш шлях лежить у Городенку з Коломиї чи Снятина, не проминіть цей населений пункт, адже місцевий гвіздецький бернардинський монастир є одним з найгарніших у Прикарпатті.

Величавий конвент, який видно вже здалеку на під’їздах до Гвіздця — причому без різниці, чи їдете ви зі сторони Отинії, чи з боку Городенки — дітище епохи бароко, пише Побудовано.

Але у камені він постав не відразу. Бо первісний монастир, заснований Михайлом Пузиною у 1715 р. з дозволу львівського єпископа Яна Скарбка, був дерев’яним (монастирський костел згорів у 1728 році). Вже його удова Софія з Потоцьких почала зведення мурованого комплексу. У монастирський комплекс входив власне костел, келії для монашок та дзвіницю біля храму.

Зводили не так і довго – 1723-1735 рр. У 1734 р. документи фіксують вівтар св. Франциска у ще не повністю добудованому храмі. На гроші старостини Марії Ореховської з Козєбродських вівтар було вкрито золотом. Текля Бельська з Калиновських не відставала — і у 1736 р. з’явився вівтар св. Антонія, теж позолочений і розмальований. Головний же вівтар храму у 1739 р. позолотив і помалював Жураховський на кошти, зібрані фондом, організованим настоятелем кляштору Михайлом Врублевським. У тому ж році встановлено вівтар св. Тадеуша, позолочений коломийським майстром Станіславом Баранецьким.

У 1742 р. на кошти доброчинців встановлено амвон, ще за два роки — вівтар св. Анни, а у 1759 р. поставлено фігуру св. Яна з Дуклі. Десь тоді ж біля храму встановили хресну дорогу, купили орган.

У 1838 та 1880 рр. храм було реставровано, а невдовзі після віднови тут спалахує величезна пожежа, що викликає потребу в нових відновлювальних роботах, які й проводяться у 1888 та 1896 рр. Наступна реставрація — у 1918 р. під наглядом архітектора Ю.Косинського. Саме тоді баштам костелу повернено їх первісні барокові завершення замість попередніх шпилеподібних, які встановили у 1896 р.

Костел — споруда, в якій відразу взнаєш риси бароко. Він з цегли, прямокутний у плані, з трансептом. Стіни храму укріплені контрфорсами. Вважать, що костел, як і його побратими у Городенці, Наварії чи, скажімо, Годовиці — роботи видатного архітектора тих часів Бернарда Меретина. На це вказують і окремі риси, притаманні як цій споруді, так і іншим творінням великого зодчого. А от скульптури точно не”пінзелевські”. Геній бароко чітко впізнається за своїми артритними, викрученими статуями. Тут у святих на фасаді досить спокійні рухи й замало характерної для Й.-Г.Пінзеля експресії.

Головний фасад фланкований двома триярусними баштами з бароковими завершеннями. Головний вхід оформлено двома спареними колонами з корінфськими капітелями, що несуть антаблемент з напівциркульним фронтоном. Інтер’єр пам’ятки прикрашено розписами, різьбою та ілюзорним живописом, що дійшов до наших часів лише фрагментарно.

Біля храму, з північного заходу, стоїть велика двоповерхова споруда. Це колишні келії, зведені у 1723 р. У 1784 р. у приміщенні келій була відкрита народна школа.Ця цегляна споруда теж несе в собі риси барокової архітектури. У плані вона П-подібна, має внутрішній дворик. На стінах — карнизи простого профілю. Внутрішнє планування коридорне з одностороннім розміщенням приміщень.

Остання споруда комплексу — надбрамна дзвіниця все того ж 1723 року. Вона розташована перед головним фасадом костелу. Зведена дзвіниця з тесаних кам’яних блоків. Прямокутна в плані, має два яруси та два прольоти. Вхід на територію комплексу проходить через дві арки.

Дзвіниця завершується фронтоном. Колись до неї з обох сторін підступали кам’яні стіни, що оточували зусібіч монастир, надаючи йому ще й оборонний характер. До наших днів стіни не збереглися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Два роки, як Любомир Жупанський розворушив “осине гніздо” та був знятий з посади секретаря