Талібан і таліби: хто вони такі

Талібів усунули від влади в Афганістані під проводом США у 2001 році, але останніми місяцями це угруповання активно наступає і знову захоплює владу.

Про це пише ВВС.

У той час як США готувалися завершити свій вихід до 11 вересня, після двох десятиліть війни, бойовики захопили великі міста та дійшли до столиці Кабула.

Група почала прямі переговори з США ще у 2018 році, а у лютому 2020 року обидві сторони уклали мирну угоду в Досі, яка зобов’язала США вивести сили з країни, а “Талібан” – запобігти нападам на американські сили. Інші обіцянки включали заборону на діяльність “Аль-Каїди” чи інших бойовиків у підконтрольних їм районах та продовження мирних переговорів.

Але наступного року “Талібан” продовжував наступ на афганські сили безпеки та цивільне населення і швидко просувався по всій країні.

Прихід до влади

“Талібан”, або “студенти” мовою пушту, з’явилися на початку 1990-х років на півночі Пакистану після виведення радянських військ з Афганістану. Вважають, що переважно пуштунський рух вперше виник у релігійних семінаріях – переважно за гроші Саудівської Аравії, – які проповідували жорстку форму сунітського ісламу.

Ключова обіцянка талібів – у пуштунських районах, що межують з Пакистаном та Афганістаном, – полягала у відновленні миру та безпеки та запровадженні їхньої власної суворої версії шаріату, або ісламського законодавства, коли вони будуть при владі.

Таліби швидко поширили свій вплив з південно-західного Афганістану. У вересні 1995 року вони захопили провінцію Герат, що межує з Іраном, і рівно за рік вони захопили столицю Афганістану Кабул, поваливши режим президента Бурхануддіна Раббані – одного з батьків-засновників афганських моджахедів, які чинили опір радянській окупації. До 1998 року таліби контролювали майже 90% території Афганістану.

Афганці, втомлені від ексцесів моджахедів та міжусобиць після вигнання радянських сил, переважно вітали талібів, коли ті вперше з’явилися на сцені. Їхня рання популярність багато в чому була зумовлена ​​їхнім успіхом у боротьбі з корупцією, стримуванні беззаконня та тим, що вони зробили дороги та підконтрольні їм території безпечними для процвітання комерції.

Але таліби також запровадили або підтримали покарання, згідно зі своїм суворим тлумаченням законів шаріату – наприклад, публічні розстріли засуджених вбивць та перелюбників та ампутації людям, яких визнали винними у крадіжці. Чоловіки повинні були відростити бороду, а жінки мали носити бурку, яка повністю закриває тіло та обличчя.

“Талібан” також заборонив телебачення, музику та кіно, не схвалював відвідування шкіл для дівчат віком від 10 років. Талібів звинувачували у різних порушеннях прав людини та злочинах у сфері культури. Одним з відомих прикладів був 2001 рік, коли таліби зруйнували знамениті Баміанські статуї Будди в центрі Афганістану, попри міжнародне обурення.

Пакистан неодноразово заперечував, що він стоїть за створенням “Талібану”, але немає жодних сумнівів, що багато афганців, які спочатку приєдналися до руху, здобували освіту в медресе (релігійних школах) у Пакистані.

Пакистан також був однією з трьох країн разом із Саудівською Аравією та Об’єднаними Арабськими Еміратами (ОАЕ), які визнали талібів, коли вони були при владі в Афганістані. Це також була остання країна, яка розірвала дипломатичні зв’язки з угрупованням.

У певний момент таліби погрожували дестабілізувати Пакистан із територій, які вони контролюють на північному заході. Один із найгучніших і найбільш критикованих на міжнародному рівні нападів пакистанських талібів стався у жовтні 2012 року, коли школярку Малалу Юсафзай підстрелили по дорозі додому в місті Мінгора.

Великий військовий наступ через два роки після розправи в школі в Пешаварі значно зменшив вплив групи в Пакистані. Щонайменше три ключові фігури пакистанських талібів були вбиті під час ударів американських безпілотників у 2013 році, зокрема лідер групи Хакімулла Мехсуд.

“Святилище” Аль-Каїди

Увагу світу таліби в Афганістані привернули після нападу на Всесвітній торговий центр 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку. Талібів звинувачували у наданні притулку для головних підозрюваних – Осами бен Ладена та його руху “Аль-Каїда”.

7 жовтня 2001 року військова коаліція під проводом США розпочала наступ в Афганістані, і до першого тижня грудня режим “Талібану” розвалився. Тодішній лідер групи мулла Мохаммад Омар та інші вищі діячі, включно з бен Ладеном, уникли полону, попри одне з найбільших полювань у світі.

За повідомленнями, багато вищих керівників талібів сховалися в пакистанському місті Кветта, звідки вони направляли талібів. Але Ісламабад заперечував наявність так званої “Кветта шура”.

Попри дедалі більшу кількість іноземних військ, таліби поступово відновили, а потім розширили свій вплив в Афганістані, зробивши величезну частину країни небезпечною, а насильство в країні повернулося до рівня, якого не було з 2001 року.

Були численні напади талібів на Кабул, і у вересні 2012 року група здійснила гучний рейд на базу НАТО “Кемп Бастіон”.

Надії на мирний договір виникли у 2013 році, коли таліби оголосили про плани відкрити офіс у Катарі. Але рівень недовіри усіх сторін залишався високим, а насильство тривало.

У серпні 2015 року таліби визнали, що понад два роки приховували смерть мулли Омара – за повідомленнями, через проблеми зі здоров’ям у лікарні в Пакистані. Наступного місяця група заявила, що залишила в минулому тижні міжусобиць і згуртувалася навколо нового лідера – мулли Мансура, який був заступником мулли Омара.

Приблизно в той же час таліби вперше після своєї поразки в 2001 році захопили столицю провінції, взявши під контроль стратегічно важливе місто Кундуз.

Муллу Мансура вбили під час удару американського безпілотника в травні 2016 року, і на його місце прийшов його заступник Хайбатулла Ахундзада, який і досі контролює угруповання.

Відлік часу до виведення

Протягом року після мирної угоди між США та “Талібаном” у лютому 2020 року, яка стала кульмінацією довгого періоду прямих переговорів, таліби, схоже, змінили тактику від складних атак у містах та на військові форпости до хвилі цілеспрямованих вбивств, які тероризували цивільне населення Афганістану.

Їхні цілі – журналісти, судді, мирні активісти, жінки у владі – підтверджували припущення, що таліби змінили не свою екстремістську ідеологію, а лише стратегію.

Попри серйозну стурбованість афганських чиновників у зв’язку з уразливістю уряду перед “Талібаном” без міжнародної підтримки, новий президент США Джо Байден оголосив у квітні 2021 року, що всі американські війська покинуть країну до 11 вересня – через два десятиліття від дня атаки на Всесвітній торговий центр.

Вважають, що зараз ця група чисельніша, ніж будь-коли відтоді, як вони були повалені у 2001 році – за останніми оцінками НАТО, угруповання налічує до 85 тисяч бійців.

Просування відбулося швидше, ніж боялися. Генерал Остін Міллер, командир очолюваної США місії в Афганістані, попередив у червні, що країна може опинитися на шляху до хаотичної громадянської війни, яку він назвав “загрозою для світу”.

Однак у багатьох випадках талібам вдалося заволодіти великими містами без бою, оскільки урядові сили здалися, щоб уникнути жертв серед цивільного населення.

Оцінка розвідки США того ж місяця, за повідомленнями, дійшла висновку, що уряд Афганістану може впасти протягом шести місяців після виведення американських військових.