Екстрадували з Польщі і посадили в Києві у СІЗО. Як олігарх Іванчук знищує того, хто не давав йому красти

Відомий український журналіст, політичний діяч Роман Реведжук, на своїй сторінці у соцмережі роз’яснив ситуацію, яка склалася навколо колишнього секретаря Коломийської міської ради Любомиром Жупанським.

Для тих хто не знає, на фото зі мною Любомир Жупанський. Це ексдепутат від партії Порошенка і секретар Коломийської міської ради, що на Гуцульщині. Вчора я дізнаюся, що на початку січня цього року Жупанського затримали у Польщі, екстрадували до України і він сидить у СІЗО, – зазначає Роман Реведжук.

Журналіст коротко пояснює у чому суть.

У листопаді 2016-го він їхав автомобілем, на проїжджу частину вийшли двоє п’яних людей і попали під колеса його авто. У результаті одна людина померла на місці, а інша людина померла по дорозі у лікарню. Варто знати, що це були 85-річний та 71-річний чоловіки. Ну уявіть собі картину: їдете ви по дорозі, вночі, дорога неосвітлена, абсолютна темнота (хто їздив у ті часи трасою через Одаї, той розуміє, про що я) і вам перед машиною на дорогу виходять люди. Ви намагаєтесь уникнути зіткнення, але нажаль… Наступного дня заголовки преси великими буквами писали приблизно таке, мовляв секретар міськради від партії Порошенка вчинив смертельну ДТП на дорогому авто. Зрозуміло, що це звучало, як вирок, без суду та слідства.

Реведжук розповів про те, що відбувалося кілька років тому.

Після проведених експертиз, відібраних показів, справа з ДТП не виглядала такою резонансною, як її описали в медіа. А мої знайомі з поліції розповідали тоді, що він ніяк не міг уникнути зіткнення. Справа дещо затихла. Важливо знати: Любомир Жупанський був обраний до міської ради після революції гідності. Він дуже своєрідна людина і з дуже – я би сказав мега загостреним відчуттям справедливості. Подекуди навіть не виправданим. Ми мали з ним неодноразові бесіди, десь він прислухався до моїх порад, а десь лише слухав. У нього було бажання відродити у Коломиї спорт і побудувати водоспортивний комплекс європейського рівня. У чому я його абсолютно підтримував. Тоді він спільно з депутатським корпусом, мером міста розпочали роботу над цим масштабним проєктом. Щоб ви розуміли такого проєкту за величиною в Україні немає. Паралельно він займався реформуванням шкіл, державних спортивних закладів у результаті його роботи певні посадові особи були змушені писати заяви на звільнення за різні махінації. Це не подобалося їх покровителям з інших політичних сил. Відповідно Жупанський збирав на себе негатив та агресію місцевих фейсбукерів. І як представник президентської партії, попадав під роздачу з любої нагоди. До речі ми з ним близько познайомились, якраз у момент, коли на міську владу відбувалася одна з перших масштабних політичних провокацій. Тоді до Коломиї привезли гастролера від партії Ляшка, корупціонера Мосійчука, котрий увірвався до міської ради і відпрацьовуючи чергову котлету, брав за груди Жупанського, та кричав там, як божевільний. Я тоді показав суспільству іншу сторону медалі, власне, як режисували всю ту виставу. Тоді Мосійчук використовуючи інструмент влади, як народний депутат, писав від перезбудження на мене доноси в СБУ, з котрих читаючи реготав увесь відділ і павуки в кутках. А деякі місцеві шавки писали заяви до поліції на мене в Коломиї. Уявіть собі, я в Києві, а вони пишуть заяви на мене в Коломиї. Сміх тай годі.

Він поділився власними враженнями про Жупанського як про політика і як про людину. Та розповів чому власне олігарх Іванчук почав зводити політичні та особисті рахунки з тоді ще депутатом та секретарем міської ради.

Скоріш за все, на мій суб’єктивний погляд, як політик він не збувся. Не зрозумів, що в очі можуть говорити одне, а поза очі робити інше. Він бачить ціль і не хоче бачити перепон. Впертий. Деколи нетерплячий. А через політичний тиск з усіх сторін, він часто інколи й невиправдано конфлікував з колегами. Я намагався допомогти йому, ми часто зідзвонювалися і коли він прислухався до моїх порад, все йшло непогано. Бували випадки, що мені особисто доводилось розмовляти з працівниками міської ради, щоб знизити градус напруги. І я їм вдячний, бо вони з поваги до мене відгукувалися. Також неодноразово до мене телефонував мер міста, ми розмовляли з ним. Хоч він і мав на той час свої недоліки, але на початку своєї каденції, після нашої Революції гідності, він намагався працювати злагоджено. Ви скажете, а навіщо це було тобі? Бо це моя рідна Гуцульщина і я не можу бути байдужим. До мене зверталися і я допомагав, як міг.

Варто відзначити, що за словами Реведжука чим ближче скорочувалася дистанція до виборів, починалася лайтова активізація політичних заготовок від різних кланів мафіозно олігархічної системи.

Коломия не вийняток, а тому там почав активізовуватись Андрій Іванчук . Для тих хто не знає, Іванчука у минулому скликанні кулуарно називали «директором парламенту». Хто не розуміє, то це касир, як до прикладу у Зеленського, Трухін. Правда Зеленському з Трухіним дещо непідфартило, та і не тільки з ним, а й подекуди добряче з самим собою. Іванчук є близьким до Авакова, Яценюка і Коломойського. Так, правильно, це той самий депутат, котрого Зеленський під час свого одного з перших візитів на Прикарпаття уже в статусі президента, зі слів його ж виборців, «Зеленський заставив Іванчука зробити дорогу на Космач за власні майже 200 мільйонів» – люблять наголошувати вони. Це взагалі фантастична історія, бо ця дорога так робилася «власним коштом Іванчука» що на ній подейкують злі язики, вмудрилися викачати з бюджету ще приблизно таку ж суму. Риторична думка, а як Іванчук може мати власних коштів сотні мільйонів, коли він основу свого трудового стажу провів у парламенті, як і більшість мультимільйонерів?! – Здається такі реалії українське суспільство вже зовсім не бентежать.

Але повернімося часом раніше у 2017-й. Як я уже сказав, почалися передвиборчі орієнтири. Іванчук поклав око на водоспортивний комплекс, яким персонально займався на той час депутат і секретар міської ради Жупанський. Останній ніяк не хотів миритися з тим, що його заслуги собі приписує олігарх. Ба-більше, фірми афільовані та підконтрольні Іванчуку стоять вишикувані в чергу на бюджетні кошти. І Жупанський почав на кожному кроці згадувати Іванчука «не злим тихим словом» у переносному значенні цієї цитати з Кобзаря. Той у свою чергу «гасив» Жупанського більш класично, через свої ручні місцеві медіа. А на початку 2018-року, Іванчук почав активніше підігрівати місцеві так звані еліти і готувати під себе на парламентську мажоритарку 88 виборчий округ з центром у Коломиї. Котрий власне він заземлив після Революції гідності своїм ставлеником Юрою Тимошенком. Мер міста і йому підконтрольні депутати, після аудієнції в олігарха, прийняли присягу служити золотому тільцю, а Жупанський опинився у доволі непростій ситуації. Я пригадую епізодично, як намагався його переконати, щоб він не піддавався емоціям і діяв хитріше. Але він слухав, та нажаль не хотів чути, бо не міг змиритися. Згодом мене інформують, що Іванчук взявся за справу двохрічної давнини, власне того ДТП за участі Жупанського. У ручному режимі справу забирають на Київ, звісно організувавши всі формальності. І тут починається найцікавіше. 29 травня 2018 року, більшістю голосів депутатів, Жупанського звільняють з посади секретаря міської ради. А далі починаються каруселі.

Чи хороший Любомир Жупанський, як політик, як чиновник?

Недосвідчений, наївний романтик. Але я точно пам’ятаю, як він горів бажанням зробити для Коломиї і для регіону в цілому корисну справу. Сьогодні цей проект переведено у статус “довгобуда” і на ньому викачуюються бюджетні кошти. Іванчук розвів коломиян, як і Зеленським розвели більшість українців. Чи хороший Жупанський, як людина – на мій суб’єктивний погляд так! Чи хороший Андрій Іванчук політик? – те саме, що вступити у гівно. Як людина – абсолютно нічого не можу сказати, бо не мав з ним жодних справ і навіть не знайомий. Але посудіть самі, якщо умовний хтось задля зведення власних порахунків використовує доступні йому важелі впливу, щоб знищити іншого, як людину – то якою людиною може бути цей «хтось»?
Чи можу я назвати наше спілкування з Жупанським дружбою? Не знаю, скоріше це добре товаришування. Крайній раз він мені телефонував приблизно рік тому. Скільки пам’ятаю наші розмови, жодного разу він не говорив зі мною навіть на підвищених тонах.

Чи справедливо зараз відбувається судилище над Жупанським?

Тут пригадую розмову з іншим товаришем, який сказав такі слова: «Іванчук був при Януковичу, Іванчук був при Порошенку, є зараз при Зеленському і буде далі, а Жупанський хіба не розумів проти кого пре?» – мені відомо, що таке мафіозно олігархічна система, на собі відчув… – Тільки в Україні може державний орган Прикордонної служби видавати фейкову довідку, потім говорити: «то не ми, а збій в системі». Тільки в Україні можуть винести з бази даних, дані про закордонний паспорт громадянина, а прикордонник при намаганні виїзду громадянина закордон запитувати: «не користувалися послугами незаконної видачі паспортів». Тільки в Україні де за свободу гідність і справедливу державу люди віддали своє життя, олігарх може стати парламентарем і використовувати державу у задоволенні власних потреб. Тільки в Україні може бути написане рішення суду, ще до початку слухання суду. І подібних трешів можна перераховувати безкінечно.

Вкінці Реведжук звертається до читачів:

А тепер дайте собі відповідь, чи справделиво відбувається судилище над Жупанським, особливо в судах до котрих згідно соціології довіра в українців на мізерному рівні?!

Чи за це ми боролися на революціях, щоб олігарх маючи державні важелі впливу, у ручному режимі вершив долю того, хто заважав його політичним планам?!

Товариство! Вам може не подобатись моя оцінка ваших політичних фаворитів. Перепрошую, що можливо зачепив ваші емоції. Але хочу, щоб ви собі запамְ’ятали, мені байдуже кого з політиків ви підтримуєте, я вас не ділю на категорії, як це роблять власне ті політики. Передусім ви для мене є українцями і мені важливо, що у ваших грудях б’ється українське серце. Важливо не об’єднуватися довкола політичних ідолів, а єднатися довкола ідеї Україна і кожен на своєму місці боротися за Україну!

Роман просить не замовчувати цю історію, яку він розповів, ділитися нею, не дати замовчати, як його. Бо реальність цієї історії не така, як її описали у медіа на вигоду олігарху.

Допис Романа Реведжука у фейсбук – https://www.facebook.com/revedzhuk/posts/465843158448670