Ця родина втекла з окупованої Херсонщини ще в квітні. З місяць оклигували, лікувалися.
А тоді почали власну справу – щоб менше часу тужити за домом, пише “Галицький кореспондент”.
У своїй крамничці продають заморожені смаколики: вареники, пельмені, налисники, сирники, котлети, пиріжки. Все власноруч готує бабуся. Дуже по-домашньому.
До останнього готувала їсти
Людмилі Миколаївні Масальовій 75 років, з яких пів століття жінка пропрацювала на кухні в санаторії в херсонському курортному місті Гола Пристань. Спершу кухарем, а тоді шефом. Про неї навіть знімали сюжет для місцевих телеканалів, аж двічі.
Все життя пані Людмила куховарить, це її найбільша пристрасть. Внучка Катерина розповідає, що бабуся до останнього дня виїзду з окупації готувала їсти – хотіла всіх нагодувати: хліб пекла, вареники ліпила, пельмені. З продуктами вже були проблеми – в магазинах полиці майже порожні, поставок взагалі ніяких, та й по сьогодні нема. В черзі по хліб треба було відстояти годин зо п’ять.
Бої точилися за 10 км від їхньої хати, машини розстрілювали, люди по підвалах. Аби вибратися з окупації, сім’я перетнула аж сім блокпостів. Дивом перетнула: якраз тоді на пости завезли нових росіян, вони не встигли допетрати що й до чого, тому й пропустили.
«В голові була єдина установка: якщо стрілятимуть – не зупинятися. Газувати і нехай діється Божа воля», – згадує донька Ольга Попова.
Франківськ і нові рецепти
У Франківську живе родина чоловіка Катерини, тому з житлом одразу допомогли. Херсонці облаштувалися на дачі в передмісті.
Перші тижні лікувалися – у всіх посипалося здоров’я. Бабуся через серце потрапила до лікарні, донька злягла із запаленням легень. Кажуть, якби тут не трапилися чудові лікарі, хтозна, чим би все закінчилося.
Почали обробляти невеличкий город на дачі, садити огірки-помідори, підрізати дерева – це трохи відновило. А бабуся весь час готувала і годувала всіх – то стало її віддушиною. Так і виникла ідея крамнички з бабусиними стравами.
«Сьогодні цілий день вареники ліпила, завтра черга млинців, післязавтра – котлетки, – розповідає пані Людмила. – До речі, франківці підказали мені кілька місцевих кулінарних вподобань. Наприклад, вареники з сиром і картоплею в одній начинці, або вареники з сиром і кропом – на Херсонщині так не роблять».
Жінка каже, з місцевої кухні найбільше їй полюбився банош.
Поруч із крамничкою є кафе, котре відкрили теж люди з Херсону – так випадково склалося. Тому вже традиційно в цій місцині гуртуються херсонці, котрі через війну покинули домівки. Спершу до кав’ярні, а тоді в крамничку по бабусині смаколики.
Херсон – це Україна
Сім’я ділиться, що найважче їм дивитися фото з дому, які надсилають знайомі. Їхня хата, на щастя, стоїть. Розповідають, що окупанти масово звозять людей з Криму і заселяють у порожні помешкання херсонців. Техніку в аграріїв відбирають і до росії тягнуть. Повно місцевих щодня кудись зникають, найперше ті, хто мав хоч якусь належність до поліції, держслужби, АТО. Моторошно.
Кажуть, у Франківську дуже добре, все таке охайне і зелене. Але сумують за своїм морем, Дніпром, цілющими соленими озерами, пустелею і степами. Сумують за доброю рибою, кажуть, тут трохи важко її знайти, тим паче за адекватною ціною. А ще бракує своїх овочів. Херсонські овочі – по-особливому соковиті, напоєні щедрим південним сонцем. Хоча саме на Франківщині вперше в житті спробували афини і суниці.
Давно мрієш про нову машину?
Завітай в SDetailing – і забирай свою наче з салону.
Ми пропонуємо:
Полірування авто
Полірування фар
Полірування декоративних вставок салону(демонтаж-монтаж)
Полірування колісних дисків
Хімчистка салону
Поклейка вінілових та антигравійних плівок
Часткове полірування кузова(полірування царапин)
Антихром
Займайтеся своїм життям, а не своїм авто👌🏻
Телефон для запису,та консультації:
📱 0(95) 93 91 304
📱 0 (73) 206 24 37
«Ага, і ще у Франківську я ніяк не можу зігрітися, – сміється пані Людмила. – Місцеві кажуть, що тепло, а мені прохолодно. Увечері мушу натягувати на себе в’язані шкарпетки і камізельку».
Також у сім’ї всі почали говорити українською, бо російською тепер просто язик не повертається.
«Знаєте, херсонці – вони такі… Простодушні, веселі, гостинні… Люблять гостей, головне – аби смачно всіх нагодувати і ще й наскладати додому повно овочів і фруктів, – каже донька. – А ще вони дуже люблять Україну, ви ж бачили, як херсонці виходили з голими руками на окупантів? Всі бачили. Партизани зорганізувалися ще в перші дні нападу. Бо Херсон – це Україна».