Людмила Масальова – жителька міста Гола Пристань, що на Херсонщині. Понад п’ятдесят років вона пропрацювала кухаркою в місцевому санаторії, брала участь в кулінарних конкурсах та пригощала відвідувачів фірмовою херсонською рибою. З окупованого Херсона переїхала до Франківська. З донькою і онучкою на новому місці заснувала родинне підприємство.
Повномасштабне вторгнення застало жінку в рідному містечку. Два місяці вони з дочкою та зятем прожили під окупацією, чули вибухи та переховувались у підвалах, пише Український Південь.
“Санаторій, у якому я пропрацювала все життя, зайняли окупанти. Та зараз місцеві знайомі розповідають, що росіяни тікають і ховаються по лісах. Окупанти викрадали людей, нашого мера не відпустили й досі. Ми старались не потрапляти їм на очі, здебільшого сиділи вдома”, – пригадує пані Людмила.
Та вже у квітні сім’ї вдалось виїхати.
Давно мрієш про нову машину?
Завітай в SDetailing – і забирай свою наче з салону.
Ми пропонуємо:
Полірування авто
Полірування фар
Полірування декоративних вставок салону(демонтаж-монтаж)
Полірування колісних дисків
Хімчистка салону
Поклейка вінілових та антигравійних плівок
Часткове полірування кузова(полірування царапин)
Антихром
Займайтеся своїм життям, а не своїм авто👌🏻
Телефон для запису,та консультації:
📱 0(95) 93 91 304
📱 0 (73) 206 24 37
Виїхали на початку квітня з донькою та зятем, розповідає жінка. Спершу через Антонівський міст, про який сьогодні так часто згадують, доїхали до Херсона. Дорогою бачили багато побитих машин, вбиті люди просто лежали на мосту, це було дуже страшно. У Херсоні були кілька днів, контактували зі знайомими, шукали можливі шляхи евакуації, радилися з іншими, як виїхати. Крім того, у Херсоні взяли із собою додаткових пасажирів – жінку з дітьми.
Зрештою вирішили їхати через Снігурівку, проїхали сім чи дев’ять блокпостів, на яких усіх перевіряли. Погода тоді була не дуже добра, дощило, трохи заблукали, коли їхали полем. Було складно, та все ж вдалося виїхати до Миколаєва. Звідти поїхали до Хмельницького, перепочили. Потім доїхали до Івано-Франківська, де чекали свати, які віддали свою дачу в передмісті.
“Не знаю, чи наважилися б ми на виїзд, якби не мали родичів на Прикарпатті”, – говорить підприємиця.
Почали з вареників
“Після приїзду до Франківська ми постійно читали новини, я багато плакала і сумувала за домом. Якось онучка сказала, що відведе сина в садок, а потім прийде до мене і ми будемо разом ліпити вареники. Вона хотіла відволікти мене улюбленою справою, тому запропонувала написати оголошення про продаж домашньої їжі”, – розповідає пані Людмила.
Згодом онучка сказала, що її друзі запропонували нам приміщення для продажу страв. “Після цього ми почали шукати обладнання: щось привезли друзі, щось купили, інше – взяли напрокат. І вже 9 липня ми відчинили двері нашої крамнички «Бабусині страви». Люди нас підтримали – приходили, купували наші смаколики, це дуже піднімало настрій. Так все і закрутилося”, – говорить кухарка.
“До повномасштабної війни дочка майже 30 років працювала головною бухгалтеркою, а онучка за фахом юристка. Мої рідні дівчата мають різні професії, але однаково сильно підтримують розвиток мого таланту. Донька допомагає, готує млинці. Онучка завжди має якісь нові ідеї, зауваги. Назва нашої крамнички, логотип – це саме її заслуга. Такою назвою Катя хотіла акцентувати увагу на тому, що це справа всього мого життя, моя власна праця. Вона звернулася до студії дизайну, і з нашою фантазією та їхньою професійною роботою тепер маємо такий світлий і добрий логотип – бабуся у формі шеф-кухаря”, – демонструє Людмила Масальова.
По-домашньому
“Ми живемо в передмісті Івано-Франківська, у Крихівцях. Облаштувалися на дачі в наших сватів, там дуже комфортно. Вони мають великий сад з яблуками та сливами. Ми збираємо фрукти, варимо джеми, використовуємо їх у стравах. Обираємо лише якісні та свіжі продукти. Спочатку шукали їх самі, а тепер маємо постійних постачальників”, – розповідає про бізнес бабуся.
“Ми заздалегідь плануємо, що будемо готувати наступного дня. Звечора питаю дочку, що в нас за планом. Вона дивиться в своїх записах, вираховує, чого зараз в крамниці мало – те ми й готуємо весь день, а наступного дня – нову страву. Вдома маємо велику морозильну камеру, де зберігаємо наші продукти. Потім донька приносить наші красиві фірмові коробочки, ми гарно все фасуємо і відправляємо в магазин”, – зазначає вона.
Нещодавно до асортименту продуктів додалися ще й смажені домашні пиріжки. Готують їх через день: з м’ясом, капустою, яйцем і цибулею.
“Люди люблять наші страви – тільки наготуємо, а їх вже немає. Дуже смакують наші фірмові херсонські рибні котлети. Бувало, що переробили 20 кг риби і думали, що цього вистачить на тиждень, а буквально за день все розкупили”, – прсміхається жінка.
У цьому ж кварталі свій заклад також відкрили інші переселенці з Херсона. І до них теж приходять люди, які вимушено переїхали. “Мені тут дуже подобається, і якби я не лишила нічого в Херсоні, то хотіла б залишатися тут. Але щодня душа болить за рідним домом і постійно думаю, чи він збережеться до нашого повернення”, – говорить пані Людмила.
