Повномасштабна війна. Хтось, попри ризики, вкладає кошти у нову квартиру, робить ремонт, планує вагітність або очікує на появу дитини, а хтось – не наважується це зробити. Мовляв, зараз не найкращий час. Тож як продовжувати жити, коли в країні війна і щоденно гинуть люди?
Про це пише Місто.
А коли жити?
У будь-якої сім’ї постає питання житла. Навіть в умовах війни. Постало воно й у подружжя Даяни та Вадима Квітчуків. Зваживши всі за і проти, через пів року після початку вторгнення вони придбали квартиру в Івано-Франківську. Правда, на умовах розтермінування, аби не вкладати одразу всю суму – виплачують поступово.
«Насправді ми дуже ризикували, бо не знали, що буде далі, коли закінчиться війна. Але, з іншого боку, ми вже дуже довго живемо за кордоном і страшенно хочеться повернутися додому. І це бажання переважило всі сумніви», – каже Даяна.
Проживши понад п’ять років за кордоном, вони відчули всі переваги та недоліки життя там і переконалися, що діти мають жити в рідній країні
Ще один вагомий аргумент: майбутнє своїх дітей Даяна і Вадим бачать тільки в Україні. Проживши понад п’ять років за кордоном, вони відчули всі переваги та недоліки життя там і переконалися, що діти мають жити в рідній країні.
«Ми не знаємо, скільки часу буде війна, – додає Даяна. – Віримо, що незабаром все закінчиться, але відкладати питання житла та дітей точно не варто. А коли жити це життя, як не зараз?»
Та не всі іванофранківці думають так само. Допоки у країні триває війна, а над головою літають ворожі ракети і дрони, купувати квартиру – поганий варіант. Так вважає франківець Роман Кирилюк. Він зазначає, що планував купити квартиру до повномасштабного вторгнення, у відносно мирний час, маючи стабільний дохід та постійне місце роботи.
«Я занепокоєний тим, що в разі чогось – ракета прилетить чи дрон – я можу повністю втратити житло, на яке накопичую досить довго. Один удар – і житла немає, а з ним і всієї вкладеної праці. З іншого боку, я розумію, що це фобія», – пояснює свою думку Роман і додає, що без внутрішньої впевненості та стабільності у державі квартиру не придбає.
Те, що мотивує жити
У перші місяці повномасштабної війни дехто поставив життя на паузу: не ходив на манікюр, у перукарню, не займався улюбленою справою тощо. Такий досвід був і в Оксани Крецул, франківської кулінарної блогерки. Як тільки почалася війна, Оксана не хотіла нічого робити, відчувала апатію, перестала вести блог і готувати, а це для неї – джерело натхнення.
«Я ставила в інстаграм новини, а контент робити не хотіла. Запитувала себе: а для чого? Війна в країні. І коли я тепер згадую цей стан апатії, розумію, що це найгірший період мого життя», – ділиться блогерка.
У цьому стані вона забула й про придбану квар- тиру – на ремонт не вистачало сил.
«Та в один момент ми з чоловіком усвідомили, що війна не на тижденьдва, не на пів року, не закінчиться так швидко, як би ми цього хотіли, а може затягнутися на роки. І от я сказала собі: жінко, треба рухатися далі, бо ти вмираєш. Якось ми пішли на будову і твердо вирішили робити ремонт. Ну, а якщо ми помремо чи влучить, не дай боже, ракета? Ми стільки років працювали, вкладали гроші, а тут просто взяти й закинути? Ні», – категорично каже Оксана Крецул.
Про те, що розпочала ремонт, вона розповіла в інстаграмі. Не всі вважали це рішення правиль- ним. Були й ті, хто радив почекати до кращих часів.
Оксана тоді подумала: якщо ставити життя на паузу, то можна взагалі розучитися жити. Тож вирішила таки робити ремонт. З’ясувалося, це було правильне рішення. Бо воно надихнуло на роботу – потрібні ж гроші на ремонт.
Не на ремонт, а на навчання
Родина Анастасії Кондрат цьогоріч не має ремонту у планах. У них будинок, який потребує оновлення, що на теперішній час, як зауважує дівчина, дуже дорого.
Оксана тоді подумала: якщо ставити життя на паузу, то можна взагалі розучитися жити. Тож вирішила таки робити ремонт
«Ми можемо зробити якісь точкові речі, до прикладу, труби замінити тощо. На щось більше витрачати гроші зараз не дуже логічно. До того ж, будинок потребує опалення, яке йде від електрики. Якщо його не буде, як це було минулої зими через постійні вимкнення світла, ремонт буде псуватися – стіни сирітимуть. Звідси – пліснява», – пояснює Анастасія Кондрат.
Якою буде зима, ніхто не знає, тому ремонт вони відклали. На який термін – невідомо. Зароблені кошти сім’я вирішила вкладати у навчання та витрачати на інші, більш нагальні потреби.
Оксана тоді подумала: якщо ставити життя на паузу, то можна взагалі розучитися жити. Тож вирішила таки робити ремонт
«Ми можемо зробити якісь точкові речі, до прикладу, труби замінити тощо. На щось більше витрачати гроші зараз не дуже логічно. До того ж, будинок потребує опалення, яке йде від електрики. Якщо його не буде, як це було минулої зими через постійні вимкнення світла, ремонт буде псуватися – стіни сирітимуть. Звідси – пліснява», – пояснює Анастасія Кондрат.
Якою буде зима, ніхто не знає, тому ремонт вони відклали. На який термін – невідомо. Зароблені кошти сім’я вирішила вкладати у навчання та витрачати на інші, більш нагальні потреби.
Життя пройде повз
В українському суспільстві зараз побутує думка, що й пла- нування та народження дітей також не на часі. Знову ж таки, через відсутність стабільності у державі та важкий емоційний стан, в якому перебуває більшість українців. Та з цим не погоджується подружжя Анастасії і Владислава Сверид. Вони одружились у 2021 році, одразу ж почали планувати появу малюка, та не завжди вдається завагітніти легко й швидко.
«Не вдалося нам завагітніти до того, як почалася війна. У зв’язку з роботою я часто їздила у відрядження, часу на плануван- ня народження дитини не було, тож ми це питання відкладали. Згодом, коли я змінила роботу і чоловік приїхав додому, ми повернулися до нього», – каже жінка.
Чекати кращих часів і від- кладати життя на потім точно не варто, адже так все життя пройде повз, вважає Анастасія Сверида. Зараз подружжя чекає на появу малюка та щиро вірить, що житиме він у мирній Україні.
Вагітність має бути без стресів
Франківці Ольга та Роман Капітан планували весілля та вагітність на літо 2022 року, але тверді на той час наміри похит нула повномасштабна війна.
«Нам дуже б хотілося дітей, але ми хвилюємося за їхнє майбутнє. Немає відчуття безпеки у нас, дорослих, а що тоді говорити про мале дитя? Також хочеться, щоб вагітність відбувалася максимально комфортно та спокійно. А як це можливо, коли над головою літають літаки, лунають сирени, є загроза підриву ЗАЕС, твого чоловіка в будь- який момент можуть забрати на фронт, а всі рідні за кордоном? Зараз дуже стресовий період для вагітності», – вважає Ольга.
Дівчина каже, що найбільш правильним буде дочекатися стабільної ситуації в країні й того моменту, коли у них буде відчуття повної готовності до малюка.
«От є таке, коли думаєш, що пора, але, на жаль, не зараз. Я з радістю спостерігаю за вагітни- ми жінками й тими, які нещодавно стали матусями, захоплююсь їхньою сміливістю, але розумію, що ми зараз не готові. На жаль, на найближчі декілька років вагітність доведеться відкласти», – говорить вона.
Ідеального понеділка чекати не варто
Психотерапевт Микола Демків пояснює: коли люди шукають кращого часу на реалізацію тих чи інших цілей, це називається синдромом відкладеного життя, або ж, іншими словами, «не на часі». Він зазначає, що так робити не варто, адже можна й усе життя відкласти, а потім не мати нічого.
«Часто кажуть: почну з понеділка. Не існує ідеального понеділка. Завжди знайдеться щось, що завадить нам зробити той самий ремонт, придбати квартиру або ж народити дитину. Так, розумію, в країні повномасштабна війна, суспільство живе у невідомості, страху. Не зараз, а коли?» – розмірковує психотерапевт.
Микола акцентує: ті, хто чекає закінчення війни, не знають, коли це станеться. Війна триває уже десятий рік, а перед повномасштабним вторгненням був коронавірус, який також змусив багатьох людей поставити життя на паузу.
«Люди замкнулися: авто не треба купувати, бо є обмеження на подорожі, квартиру теж купувати не слід, бо ситуація складна, зрештою, вагітною можна захворіти… Хвилюватися – нормально, відкладати все на потім – ні. У моїй практиці часто пацієнти, які не задовольняли своїх потреб, не купили ту ж квартиру тощо, приходили до мене і казали, що шкодують про це, оскільки тоді був, виявляється, кращий час, аніж тепер», – розповідає Демків.
Завжди, на жаль, є ймовірність, що ракета може прилетіти будь-куди: в кав’ярню, на станцію техобслуговування, на вокзал, у торговий центр…
«То через це нікуди не ходити? Так, ми ризикуємо, все наше життя – це ризик. І це вчить нас цінувати те, що маємо зараз, жити теперішнім моментом і
не відкладати важливі речі на потім. Це важливо, аби згодом не картати себе», – підсумовує Микола Демків.
