У цій історії є усе — таємне весілля, народження дитини у криївці та заповіт, який батьки залишили у листах.
Знімальна група Суспільного зустрілася із донькою українських підпільників Григорія Вацеби на псевдо Сулима та Марії Бабінчук — Калини. Ганну-Мотрю вони на четвертий день після народження залишили на виховання зв’язковому Миколі Манівчуку та його дружині Гафії у селі Яблуниця на Франківщині.
Ганні-Мотрі Марійчин уже пішов 73 рік. Вона досі проживає у Яблуниці. Тут одружилася, народила чотирьох дітей та має вісім онуків і навіть одну правнучку. Нещодавно, хвалиться, онук купив їй книжку “Марія” Уласа Самчука — таку читала її мама. Навіть через такі вчинки вона ніби стає ближчою до своєї мами, яку знає лише з листів та спогадів інших людей.
Дитина з криївки
“Я народилася 28 серпня. Це вже була майже осінь, і треба було кудись дитину подіти. А батькам надійшло повідомлення переїхати з цього терену. Батько залишив мене у бабки Гафії, тобто у моєї названої мами. То мені так пощастило в житті, що я дві мами мала і виросла сиротою. Але це — не сирітство було, бо я жила в дуже добрих людей”, — починає свою розповідь Ганна Марійчин.
Людям Гафія пояснювала, що дитину хтось підкинув. Проте жінку декілька разів енкаведисти викликали на допити й били, бо підозрювали, що немовля залишили підпільники.
Таємниця вінчання повстанців
Серед цінних документів у родині зберігся акт вінчання Григорія та Марії на полонині Плоска Закарпатської області, а також щоденник батька, каже донька.
“Про народження є відкритим текстом, хто я і що. А в акті вінчання — там є закодовано шифр чи як. Приїхали хлопці зі Служби безпеки й розсекретили. Написано, що дня шостого 1950 року звінчалися і далі йде шифр. А внизу відкритим текстом написано текст присяги: “Присягаю тобі вірність і опіку. Я беру собі тебе за мужа і не одпущу тебе аж до смерти. Присягаю тобі вірність, любов і послух.” Подружжя Вацебів і свідки: “У зв’язку з підпільними обставинами вінчання відбувалося при свідках”, — переповідає текст документа донька повстанців Ганна.
Життя у підпіллі
Григорій Вацеба народився у селі Радча у заможній родині. Він був у Юнацтві ОУН з 1933 року, згодом — керівником Станиславівського, Галицького, Надвірнянського надрайонових проводів. Найвідоміше його псевдо — Сулима і Варнак.
Мати Ганни — Марія Бабінчук на псевдо Калина — родом із селища Лисець. Працювала у підпіллі санітаркою та друкаркою. Дівчина організовувала медичні курси першої допомоги, заохочувала вступати до лав ОУН.
“Мама моя — зі Старого Лисця, а тато у Старому Лисці диригував хором. Тато таки в підпіллі був із 40-х років, а за німців забрав маму”, — пригадує Ганна Марійчин.
“Сім’я дуже постраждала”
Мати Ганни також розповіла у листі своїм родичам, що у неї є донька. Тож після відбуття покарання у Караганді її сестра розшукала дитину. Ганні було приблизно 6-7 років, коли вона познайомилася з тіткою. Згодом дідусь та бабуся по маминій лінії забрали дитину на виховання, проте Ганна просила повернутися в Яблуницю. Згодом дівчинку взяв на виховання син Гафії.
“Родина по материній лінії вся була вивезена. Хто був арештований, хто — суджений, а хто був депортований. Дідуся і бабцю вивезли на Сибір. 10 років сибірської каторги. Хто був у в’язниці, потім на поселенні. Повернулися і почали своє життя тут”, — розповідає Ганна Марійчин.
У родині Григорія Вацеби чули, що у нього є дитина, проте ніхто не розшукав її.
“Один із татових братів дійшов до Берліна. Написав лист до другого брата, бо знав, що мій батько у підпіллі, й каже: “Передай Гриневі, що нехай якось збереже своє життя, бо ми дійшли до Берліна”. У тата мого був такий біль, що брат рідний не повірив у перемогу. Тато до кінця вірив, навіть ідучи вже на страту”, — пригадує Ганна.
Приховані листи батьків
Вперше Ганна отримала листи батьків у 16 років перед весіллям. Тоді знайомила майбутнього чоловіка з ріднею з Лисця. У листах батьки розповіли про обставини її народження та свій заповіт доньці.
Давно мрієш про нову машину?
Завітай в SDetailing – і забирай свою наче з салону.
Ми пропонуємо:
Полірування авто
Полірування фар
Полірування декоративних вставок салону(демонтаж-монтаж)
Полірування колісних дисків
Хімчистка салону
Поклейка вінілових та антигравійних плівок
Часткове полірування кузова(полірування царапин)
Антихром
Займайтеся своїм життям, а не своїм авто👌🏻
Телефон для запису,та консультації:
📱 0(95) 93 91 304
📱 0 (73) 206 24 37
“Тато такий лист написав, знаєте, такий патріотичний, що він за Україну складає свою голову. Той наказ-заповіт, який мені зараз лежить у серці: “Якщо ти зрадиш український народ, то я вже проклинаю тебе, а мій дух не дасть тобі спокою”. Мама, як мама. Казала, що важко залишати: “Зрозумій моє наболіле серце, але в підпіллі з дитиною. Зима, і ще ми собою самі не розпоряджаємося”, — переповідає Ганна.
“Шукала місце загибелі, щоб вклонитися батькам”
“Моя мета була християнською — відшукати місце, де мої батьки загинули, — каже Ганна Марійчин. — І так по крупинці збирали, от і назбирали, що могли”.
В одному з номерів газети “Галичина” жінка побачила дату і місце загибелі батьків. Подружжя підпільників разом з трьома охоронцями загинули у 1951 році на хуторі Ловаги. Разом з чоловіком Ганна поїхала розпитати місцевих жителів, як померли матір та батько.
“По документах пишуть, що вони загинули 1 липня. Пішла стрілянина, то казали, що жінку прострелили або вона вже була прострілена, і вона впала. А ті — підірвалися гранатою. Коли ми приїхали до пам’ятника, підійшов до мене чоловік, Леон його звати. Каже: “Я знаю, де ваші батьки поховані. Тепер щороку приїжджаємо на могилу у Перегінському та у Ловаги, щоб вшанувати пам’ять батьків”, — розповідає Ганна Марійчин.
Нащадки Сулими й Калини продовжують боротьбу
Діти та онуки Ганни-Мотрі сьогодні також боронять Україну на передовій та волонтерському фронті.
“Нелегко сина відправити на фронт. Так само внук — тепер не було вибору: “Я пішов”. 24 лютого війна почалася. Тарасик пішов 25 числа на збірний пункт, Андрійчик — внук — 26 лютого вийшов звідси з хати”, — продовжує Ганна Марійчин.
“Перемога вже є”
“По телевізору кажуть, що буде перемога. Це мене дратує. Перемога вже є: ми зібралися, ми згуртувалися, ми боронимо державу. І вже є перемога”, — каже донька повстанців.
