Акторка Франківського драмтеатру Мирослава Полатайко віддала відновити столітній кептар своєї прабабусі прикарпатському кушніру Михайлу Вінтонюку.
Згодом Мирослава сфотографувалася в ньому. Що означає для акторки родинна цінність та як відбувалися реставрація одягу.
Кептарю — понад сотню років. Він перейшов у спадок Мирославі Полатайко від її прабабусі із села Цуцилів Надвірнянського району і дотепер експонувався у музеї при будинку культури, який створила мати акторки, пишуть Версії з посиланням на Суспільне.
“Цей кептар — легенда нашого роду. Старших речей за нього немає. Він належав моїй прабабусі Костисі Парані, яка була артисткою у Грабовецькому драмгуртку. Вона грала у цьому кептарику вистави “Назар Стодоля” і “Наталка Полтавка”, — розповідає акторка Мирослава Полатайко.
Михайло Вінтонюк взявся за реставрацію кептаря. Чоловік займається пошиттям кептарів приблизно шість років. Зі слів майстра, раніше в його селі Корнич було декілька кушнірів, однак зараз він єдиний на Коломийщині займається цим ремеслом.
“Я побачив фото цього кептаря, коли Мирослава мені його надіслала, і одразу зрозумів, що можу з ним зробити. Одразу в голові уявив, як він виглядатиме, і в кінцевому результаті не розчарувався”, — говорить кушнір.
Реставрація виробу тривала приблизно три тижні. Михайло Вінтонюк каже, що відновлення кептаря було нелегким.
“Тут — дуже ніжна шкіра, і почистити його було важко, щоб він не порвався. Ґудзики так само я робив шкіряні — трохи мене майстриня вчила. Але вона не пам’ятала до кінця, як це робити, і я два дні сидів, різав ножицями шкіру, поки не дійшов до цього, як їх виготовити”, — пояснює майстер.
Попри це, каже Михайло Вінтонюк, робота над кептарем була цікавою, адже деякі елементи оздоби на ньому він бачив вперше.
“Я бачив на верховинських та гуцульських шапках лелітки, але, щоб ними прикрашали кептарі, не бачив. І таких капслів я не бачив”, — додає кушнір.
Після завершення реставрації виробу Мирослава Полатайко вирішила повторити світлину своєї прабабусі. Племінниця Михайла Вінтонюка і фотографиня Надія каже, що провела понад сотню фотосесій відреставрованих кептарів. Цей проєкт вони назвали “Відродження”. Над ним працюють приблизно два роки.
“Коли ти проводиш цю зйомку, то ніби повертаєшся у час, коли це все було буденним — коли люди так одягалися щодня. І настільки емоції переповнюють тебе від таких моментів. Напевно, через емоції я й полюбила цей проєкт”, — ділиться враженнями Надія Вінтонюк.
Власниця відреставрованого кептаря Мирослава Полатайко планує одягнути його на Різдво до церкви. Надалі зберігатиме одяг у сімейному музеї.
“Це — моє коріння і я пишаюся тим, що я — українка. Щиросердно закликаю всіх людей: будь ласка, зберігайте такі речі, не викидайте їх. Якщо вони вам не потрібні, знайдеться хтось, хто захоче забрати його собі у світлицю. Не паліть такі речі. Вони — безцінні”, — каже Мирослава Полатайко.
