Акторка вважає, що знімати художні фільми про геноцид сьогодні – недоречно.
Між кінотворцями сьогодні точаться суперечки щодо того, чи потрібно зараз знімати фільми про Бучу чи Маріуполь. Є ті, які чітко вирішили для себе: ще не час, утім також є режисери, які дотримуються іншої думки.
Вона вважає, що знімати художні фільми про геноцид сьогодні – недоречно. Зокрема, через те, що кінотворці повинні проявити емпатію до людей, які насправді пережили усі ці жахи війни.
“Я слабо можу уявити, що, наприклад, знімають фільм про Голокост у момент, коли в сусідньому кварталі триває Голокост. У вас все нормально з емпатією й інтелектом, хочеться спитати у людей?” – поділилась Вітовська.
Щодо документального кіно – чому б ні, сьогодні це на часі, вважає вона. Документальне кіно має можливість розташувати камеру та обирати точку зору автора, але йому недоступна можливість вигадувати або перекручувати події. Його завдання – відображати реальність.
Щодо художнього кіно про геноцид, Ірма Вітовська вважає, що сьогодні воно може зачепити почуття людей, не в доброму сенсі. Вона думає, що сенс художнього фільму полягає у вигадці, певному домислі й перекручуванні подій. Це добре, але не для теми про Маріуполь чи Бучу.
“Художнє кіно – це реставрація подій, художній домисел, який відтворює події. Але що є інструментом відтворення? Звичайно, акторські імітації, навіть якщо вони супер професійні, навіть якщо прожиті. Це є постановка. І у слові постановка криється весь диявол”, – сказала Ірма в інтерв’ю.
Що думає Ірма Вітовська про фільм “20 днів у Маріуполі”
Кінострічка “20 днів у Маріуполі” – документальний фільм, який відправляли на Оскар. Це один із наших надважливих документів-доказів про злочини Росії.
“Так, “20 днів у Маріуполі” – важлива картина, і я дуже рада, що вона буде зараз іти (на Оскар – 24 Канал). Дай Боже, щоб вона дійшла до Оскарівського майданчика. І щоб після “Навального” з того майданчика говорив “Маріуполь”. Я дуже молюся”, – сказала Ірма про стрічку.
“20 днів у Маріуполі” – дуже достойний фільм, у нас час, вважає Ірма Вітовська. Сьогодні це – наша реальність, яку не варто перекручувати художніми засобами. Фіксація подій та виставки світлин про Бучу, включаючи розповіді свідків, в стилі формату, схожого на фільми “Золотий вересень” режисера Химича або “Живі” від Буковського про Голодомор. Це хороші роботи, які сьогодні мають право на існування.
