У Вільнюсі поховали національного Героя Білорусі, борця за незалежність від Росії Кастуся Калиновського

Валерій Калиновський  KalinovskyV@rferl.org, Радіо Свобода

Біло-червоно-білі знамена, які були державними прапорами незалежної Білорусі до президентства Лукашенка, домінували на центральних вулицях та майданах Вільнюса, де 22 листопада відбувалися державні заходи з урочистого перепоховання останків 20 страчених повстанців проти російської самодержавної влади за відновлення Речі Посполитої. Сотні білорусів, крім поляків та литовців, прийшли вшанувати пам’ять національного героя всіх трьох народів – Білорусі, Литви та Польщі, одного з керівників повстання, придушеного царською владою, Кастуся (Костянтина) Калиновського 1838-1864).

Російська влада придушила це повстання та покарала смертю його очільників. Тіла двох десятків страчених було таємно закопано на горі Гедиміна у Вільнюсі, засипано вапном та занедбано, щоб і сліду не лишилося.

Віднайдене поховання Кастуся Каліновського

У 2016 році випадковий зсув землі на горі відкрив могили повстанців, а литовські археологи та антропологи дослідили скелети та змогли ідентифікувати їх. У тому числі провідника повстання на землях Білорусі та Литви, Кастуся Калиновського.

Їх було вирішено перепоховати з почестями у каплиці на цвинтарі «Роси» у Вільнюсі.

Антиросійське повстання

В антиросійському повстанні 1863-1864 років, яке відбулося на землях колишнього Великого князівства Литовського, масово взяла участь місцева шляхта, селяни та католицьке духовенство, які домагалися відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 року, до поділу між трьома імперіями (Австрія, Прусія, Росія).

У ХІХ столітті Білорусь та Польща двічі підіймалися на повстання проти російських загарбників – у 1830-1831 роках та у 1863-64-му. Обидва повстання потерпіли поразку, але заклали фундамент для руху за незалежність від Росії, надихали наступні покоління на боротьбу. Якщо полякам вдалося відновити свою державу у 1918 році, то Білоруська народна республіка, яка повстала у тому ж 1918 році, невдовзі була задушена радянською владою.

Повстання 1863 року охопило території Польщі, Литви та Білорусі, Україна була на його периферії, хоча окремі українці брали в ньому участь.

Майдан біля Кафедрального собору у Вільнюсі у день поховання повстанців 22 листопада 2019 року

Але навіть радянська влада БРСР визнавала повстання 1863-64 років визвольним, а його керівника Кастуся Каліновського – національним героєм.

Хто такий Калиновський?

Одним з керівників повстання 1863 року був білорусько-польсько-литовський шляхтич Вікентій Костянтин Калиновський, випускник Петербурзького університету. Закінчивши університет, він повернувся на батьківщину, в Гродненську губернію, почав створювати таємні гуртки, готуючись до повстання. Кастусь Калиновський звертався не тільки до шляхти, а й до селян. Він видав білоруською мовою сім номерів підпільної газети «Мужицька правда», де пропагував ідеї незалежності від Росії, свободи та загальної рівності.

«Тільки тоді, народе, заживеш щасливо, коли москаля над тобою не буде», – писав Костянтин Калиновський у одному з чисел «Мужицької правди», яка виходила латинським алфавітом білоруської мови.

Повстання 1863 року було жорстоко придушене російським царським генералом Михайлом Муравйовим, якого в Білорусі прозвали «вішальником». Його учасники або виїхали за межі Російської імперії, або були заслані на Сибір, або страчені. У Вільнюсі були повішені чи розстріляні понад двадцять повстанців, серед них їх лідери Костянтин Калиновський і Зигмунд Сєраковський. Калиновського повісили 22 березня 1864 на Лукішському майдані Вільна, який тоді був місцем страти.

Перед смертю, коли кати, які виконували страту, назвали Калиновського «дворянином», він відповів: «У нас немає дворян, усі рівні!»

Щоб незгідні з російською окупацією не влаштовувати до могил паломництва, страчених повстанців поховали таємно на горі Гедиміна, де стояв російський окупаційний гарнізон, і місце поховання протягом 150 років точно не було відомо.

Віднайдення останків героїв-повстанців

У 2016 році стався зсув на горі Гедиміна у Вільні, і перед тим, як її зміцнити, на гору запросили попрацювати археологів. Їм відкрилося поховання людини, добре збережений скелет, облитий вапном зі зв’язаними за спиною руками. Знайденій людині було 25-26 років. Вік збігся з віком страченого Костянтина Калиновського. Потім було знайдено ще одне поховання з останками трьох молодих чоловіків. Всього було знайдено останки двадцяти. Ідентифікувати Калиновського було важким завданням, тому що нащадків він не залишив, його ДНК неможливо було порівняти.

Але литовські антропологи за прижиттєвими фото Калиновського відновили форму його черепа, вона збігалася зі знайденими останками у першій могилі. А у могили Зигмунда Сєраковського знайшли обручку з надписом: «Zygmund Apoloniya 11 Sierpnia / 30 Lipca 1862 r.». В могилах інших повстанців також були знайдені артефакти, що свідчили про їхню приналежність.

Реакція в Білорусі

У Литві була створена урядова комісія з поховання останків повстанців, до якої також запросили представників влади Польщі та Білорусі.

Польща приєдналася, а ось офіційний Мінськ спочатку не висловив бажання долучитися до цієї роботи. Пізніше з Білорусі у Вільнюс все ж прислали своїх експертів. Проте білоруська громадськість та опозиція виступили з ініціативою до уряду Литви – взяти до відома, що Калиновський є національним героєм білоруського народу, його життєвий шлях вивчався в школах навіть за часів СРСР. За місяць до поховання від представників громадськості було звернення до уряду Литви передати останки Калиновського в Білорусь. Але ця ініціатива не знайшла повної підтримки в білоруському суспільстві та у литовської влади.

Повстанців було вирішено поховати в каплиці на історичному кладовищі «Роси» у Вільні. Церемонія була призначена на 22 листопада. В останні місяці до роботи підключилася офіційна білоруська сторона. У Білорусі в містечку Свіслоч знаходиться символічна могила брата Костянтина Калиновського Віктора Отана. Могила була розкрита, литовській стороні були надані біологічні проби. Але з’ясувалося, що в цій могилі знаходилися останки зовсім іншої людини.

Церемонія прощання у Вільнюсі під білоруськими прапорами

У церемонії прощання 22 листопада взяв участь віце-прем’єр уряду Білорусі Ігор Петришенко, представники міністерств культури і оборони. Польщу і Литву на церемонії прощання представляли президенти. Були також офіційні делегації від України та Латвії.

Але зате у Вільнюс приїхали попрощатися з національним героєм, віддати йому данину пам’яті декілька тисяч білорусів. Білоруська залізниця запустила до Вільнюса додатково два потяги, люди їхали на машинах, стоячи по кілька годин на білорусько-литовському кордоні.

 «Якщо від Литви і Польщі в церемонії прощання взяли участь президенти з дружинами, то від Білорусі учасників повстання ховав, по суті справи, народ», – написав про прощання білоруський блогер та колишній політв’язень Едуард Пальчис.

Білоруські паломники привезли з собою національні біло-червоно-білі прапори, які були державними до президентства Лукашенка, а тепер заборонені в своїй країні. Сотні таких прапорів майоріли на вулицях та майданах Вільнюса, викликаючи здивування місцевих жилетів. Але білорусам ніхто на заважав, поліція була ввічливою.

Труни лідерів повстанців везли на артилерійських лафетах, відспівували їх у кафедральному соборі Вільнюса.

«У Бога немає випадковостей. Можливо, так і треба було, щоб ми знову згадали про тих, хто віддав своє життя в трагічних обставинах, прагнучи отримати свободу. Повстанці були представниками різних народів і віросповідань. Але всі вони боролися з царизмом за свободу своїх народів і за їх загальну свободу – боролися «за нашу і вашу свободу», – сказав на церемонії прощання глава Римсько-католицької церкви Білорусі Тадевуш Кондрусєвич.

«Особа Калиновського назавжди вписана в історію Білорусі, як і події повстання XIX століття, але її не варто використовувати в політичних цілях», – заявив на церемонії у Вільнюсі голова білоруської делегації віце-прем’єр Ігор Петришенко. На ці слова присутні на майдані співвітчизники Петришенка, що стояли із забороненими у себе вдома прапорами, відреагували свистом та вигуками «Ганьба!»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.