22-річній прикарпатці вдалося побувати на Міжнародному економічному форумі у Давосі. ФОТО

Цьогоріч Україна вперше мала свій Дім на Міжнародному економічному форумі в Давосі. І його волонтером була калушанка Катерина Вербинська.

Отож, як студентка київського вишу зуміла туди потрапити, наскільки вразив Міжнародний економічний форум та чи Давосом єдиним живе калушанка – у матеріалі Kalush.News.

Катерина Вербинська зараз навчається у двох київських вишах. Вона — майбутній політолог та юрист. У Києві уже п’ять років і визнає, що жодного разу не пошкодувала. Київ — це її місто, її другий дім і її любов.

Калушанка намагається використовувати усі можливості, які дає їй велике місто. Саме тому звернула увагу на постер від стипендіальної програми «Завтра.юа» у своєму виші, коли була першокурсницею. Участь у програмі в її уявленні — це стипендіати, що виходять з найбільшого у світі літака «Мрія». А також можливість спілкуватися з людьми, що є для тебе кумирами. Катерина пообіцяла собі взяти участь у програмі і виконала обіцянку.

— Що таке стипендіальна програма «Завтра.юа»?

— Розкажу про найяскравіші аспекти. Це програма Фонду Віктора Пінчука. Сьогодні мережа стипендіатів становить понад дві з половиною тисячі. Це, в першу чергу, люди. Як інші стипендіати, які стають твоєю родиною, так і провідні світові та українські політики, бізнесмени, експерти: Тоні Блер, Річард Бренсон, Елтон Джон, наприклад. Зустріч з відомим спікерами відбувається в рамках Молодіжного форуму «Завтра.UA» чи Форуму молодих лідерів в рамках щорічної зустрічі Ялтинської Європейської Стратегії (YES).

Також це фінансова: стипендіальна чи проектна, і партнерська підтримка. Стипендіати, для прикладу, брали участь у проектах компаній-партнерів: PinchukArtCentrе, Фонду Олени Пінчук «АНТИСНІД», Coca-Cola.

— Як туди потрапити?

— Потрібно бути студентом третього-шостого курсу університету. Заявка на стипендію повинна містити твою наукову роботу, рекомендаційний та мотиваційний лист. Останній має виявляти твою активну громадянську позицію, прагнення реалізувати якийсь проект чи відкрити для себе нові можливості. Все це потрібно відправити на сайт zavtra.in.ua. Відбір проходить у три тури. Останній відбувається у Києві.

— Коли ти стала стипендіатом цієї програми?

— У спільноті я уже три роки. Два роки поспіль отримувала стипендію. Зараз уже долучаюся до відбору нових стипендіатів.

— У Давос ти потрапила саме завдяки «Завтра.юа»?

— Так, приналежність до спільноти була однією з умов.

— Якими ще були критерії відбору волонтерів?

— Вимагали обізнаності у міжнародних відносинах та високого рівня англійської мови. Саме нею проводили декілька співбесід. Досвід волонтерства був плюсом. Звичайно, мотивація і величезне бажання поїхати.

— А скільки людей брало участь у відборі?

— Точно сказати не можу — конкурс був закритий.

— Скільки вас поїхало?

— Шестеро. Троє стипендіатів «Завnра.юа» і троє випускників Української академії лідерства. Вони також могли брати участь у відборі.

— В одному з фейсбучних постів ти писала «Міста, як люди: теплі і затишні…або бундючні та холодні…». Відзначила, що Калуш для тебе місто, «куди ти завжди повертаєшся, бо там на тебе з нетерпінням чекають». А Давос для тебе це яке місто?

— Місто-оксюморон. Це місто, де поєднується непоєднуване: тихе і спокійне швейцарське містечко, що на декілька днів перетворюється на економічний та політичний центр світу. Удень на вулицях багатолюдно та навіть шумно, а ввечері місто ніби й справді засинає Звісно, за винятком декількох закладів. У цьому, до речі, особливий шарм Швейцарії загалом.

— Чи була можливість познайомитися і чи знайомилася з волонтерами Домів інших країн? З росіянами, наприклад, чий Дім випадково опинився напроти українського?

— На превеликий жаль, часу було так мало, що відвідати всі Будинки було неможливо. Я познайомилась з представниками Аргентини, Індії та Саудівської Аравії.

Український Дім в Давосі мав чимало особливостей, однією з яких були ми. Оскільки були чи не наймолодшими учасниками.

Це дуже тішило наших гостей. Вони хотіли познайомитися саме з «майбутнім України», а не тільки з досвідченими та успішними українцями.

— Головним завданням першого Українського Дому в Давосі було саме вразити позитивним інвестиційним полем України. Можливо ви були складовою цього задуму? Був хтось, з ким ти дуже чекала зустрічі в Давосі?

— Так, з Христею Фріланд, міністром закордонних справ Канади. Вона письменниця, журналістка та ще й з українським коріням. Навіть говорить українською! Раніше я прочитала її книгу «Плутократи», яку дуже рекомендую. З Христею я таки зустрілася. Вона була учасницею Українського сніданку в Давосі. Його організовував Фонд Віктора Пінчука. Я брала в ньому участь.

Ну і, звісно, хвилюючим було знайомство з Софією, першим людиноподібним роботом.

— Чи така страшна, в інтелектуальному сенсі, Софія для людства? Представникам яких професій її варто боятися? Мені — історику і журналісту — боятися?

— Суспільство вже не перший рік сперечається про те, чи зможуть комп’ютери і роботи все-таки відібрати у людей левову частку робіт. Я все ще скептично ставлюся до цього.

Після зустрічі з Софією, зрозуміла, що роботи ще не скоро «захоплять» світ. У вашій, як і у моїй, професії важливі не просто знання, але й уміння оцінити ситуацію та робити висновки. Тобто розуміти те, що відбувається. Сьогодні роботу це не під силу. Тому боятися не варто. Принаймні поки.

— У тебе багато постів про Давос і ми пишаємося, що ти волонтерила там. Але не Давосом єдиним, чи не так?

— Так. Завдяки «Завтра.юа» я була Young Leader, тобто одним зі ста переможців відбору і учасником конференції Yalta European Strategy у 2016 році. Тоді, на молодіжну панель YES завітали, зокрема, Ірина Геращенко, Девід Аксельрод, Віталій Портніков, Кевін Спейсі! Це неймовірні відчуття, коли вони спілкуються з тобою на рівних і ти можеш розпитати їх про все. Уже у 2017 році я стала частинкою команди YES. Працювала з PR-team, була медіа-координатором.

Зараз беру участь у багатьох проектах. Наприклад, Урбан.Простір, над яким я працюю разом з ГО «Інститут успішного міста». Це перший інтерактивний онлайн-реєстр усіх публічних просторів України.

Зараз дуже надихаюсь роботою над школою медіаграмотності: «disinFAKEtion — будь медіаграмотним!». Вона пройде цього квітня у Слов’янську. Питання комунікації, медіа та, власне, розвитку місцевих громад є надзвичайно цікавим для мене.

Я є частиною команди одного з проектів ГО «Жіноча Ліга». Ми прагнемо допомогти українським жінкам розкрити свій потенціал та розпочати власну справу.

Проектів багато, всі вони особливі. Головно через людей, які мене оточують. Я завжди кажу, що мені надзвичайно щастить зустрічати «правильних» людей — вони моє натхнення і моя сила.