43-річний вояк Василь Верхоляк із селища Брошнів-Осада з побратимами витесав та встановив велике розп’яття в одному із сіл на Харківщині.
Там чоловік у складі ЗСУ захищає Україну, щодня наближаючи перемогу не лише військовими діями, але й молитвою, інформує “Нова Зоря”.
Давно мрієш про нову машину?
Завітай в SDetailing – і забирай свою наче з салону.
Ми пропонуємо:
Полірування авто
Полірування фар
Полірування декоративних вставок салону(демонтаж-монтаж)
Полірування колісних дисків
Хімчистка салону
Поклейка вінілових та антигравійних плівок
Часткове полірування кузова(полірування царапин)
Антихром
Займайтеся своїм життям, а не своїм авто👌🏻
Телефон для запису,та консультації:
📱 0(95) 93 91 304
📱 0 (73) 206 24 37
«Різьбити мене навчив світлої пам’яті мій дід по батькові Василь, якого переселили з території українських етнічних земель, що зараз у складі Польщі. Він також розповідав мені про Господа, навчав молитися та вчив жити по совісті, згідно з Божими законами. У 12 років я сам вирізьбив маленький хрест, і дід мене дуже за це хвалив. Досі пам’ятаю, який я був гордий оцінкою рідненького та пообіцяв сам собі, що колись вирізьблю великий хрест», — розповідає телефоном з Харківщини український вояк. Але зробити це якось не було нагоди.
Після закінчення школи Василь Верхоляквивчився на слюсаря, далі вивчав право в одному з київських вишів і мріяв стати юристом, багато працював, а ще був вправним мисливцем, ходив до місцевого храму. Одного разу у житті чоловіка сталася трагічна подія: загинув його друг, і Василь удруге подумав, що треба би вирізьбити великий хрест та встановити його на місці загибелі товариша. Проте цього разу чоловік також хреста не зробив, все відкладав на згодом.
У перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну Василь пішов захищати нашу державу. Коли прикарпатський вояк опинився на Харківщині, то там, за сотні кілометрів від дому, він здійснив свою обіцянку та вирізьбив і встановив велике Боже знамення.
«В одну з неділь, коли, на щастя, було відносно спокійно, я лежав та читав книжку. До мене підійшов мій товариш і побратим Віталій Гродзіцький з Делятина та сказав, що у селі, де ми перебуваємо, варто би встановити хрест», — продовжує вояк.
У ту мить Василя наче струмом пройняло, сльози навернулися на очі. Чоловік згадав попередні дві невиконані обіцянки щодо хрестів та вирішив, що цього разу обов’язково виготовить його.
Щоправда, дерево для хреста довелося шукати в місцевих лісосмугах під касетним бомбардуванням. Чоловік знайшов молодого дуба. Перед тим, як зрубати дерево, він зробив так, як вчив його дід: помолився «Отче наш» та «Богородице Діво» і попросив Бога благословення на добру справу. Згодом зрубав дерево та разом з побратимами привіз його на місце дислокації наших захисників. Спеціальних столярських чи різьбярських інструментів у Василя не було. Чоловік мав лише сокиру, стамеску і старий рубанок.
Не раз прикарпатський вояк припиняв роботу через обстріли. Проте ворожі напади не завадили добрій справі. Хрест заввишки 5 метрів та завширшки 2,3 метра чоловік зробив за 3 тижні. Для хреста потрібно було розп’яття, яке Василь отримав від Назарія Іваніва, доброго християнина, громадського діяча, колишнього голови Брошнів-Осадської територіальної громади, а нині голови постійної комісії Івано-Франківської обласної ради з питань бюджету соціально-економічного розвитку та інвестицій. Розп’яття заввишки 1,1 метра привезли з Меджугор’є, а в Калуші ще й зробили пам’ятну табличку, на якій написано:
«Цей подячний хрест встановлено воїнами ЗСУ 7-го стрілецького батальйону міста Івано-Франківська. Зупинися і помолися!».
І ще молитви «Отче наш» та «Богородице Діво». Волонтери із села Черніїв привезли розп’яття, табличку, інструменти та ще деякі речі, необхідні для завершення роботи.
Боже знамення встановили при в’їзді в одне із сіл Харківщини. Місцеві жителі дуже зраділи та казали, що у них ніколи не було жодного Божого знаку ані на дорогах, ані в селі. Тому відтепер цей хрест буде їх охороняти.
За словами Василя Верхоляка, у ті дні, коли він робив хрест, в селі була велика посуха, і люди дуже чекали дощу.
«Я слухав їхні розмови та думав, що у Бога немає нічого неможливого, — мовить вояк. — І тоді спала мені думка: що як лише я прикріплю розп’яття до хреста, то Небесний Отець благословить село та пошле дощ. Небо було ясним, ніде ані хмаринки. Раптом сонце сховалося, на високості спохмурніло, і через 3 години розпочалася велика літня злива. Ну хіба це не чудо, хіба це не відповідь на наші молитви?! До речі, багато людей так раділи дощу, що ставали під нього і ніби змивали з себе все погане, що було дотепер».
Наразі чоловік переконаний, що відтепер цей подячно-переможний хрест буде охороняти це село. Біля хреста вояки ще й встановили лавочку, обгородили місце білим камінням та плитами. Роботи проводили наші захисники разом з місцевими. Зараз до хреста приходять десятки селян: поговорити, помолитися за мир, Україну, наших вояків і зокрема за Василя Верхоляка.
«Коли я їздив до наших захисників, то мав багато різних служінь, сповідав, причащав, і під кінець дня вже був стомлений. Проте з радістю поїхав освятити хрест, адже мені сказали, що наші хлопці зробили Божий знак з дерева і встановили його в одному з сіл, — додає капелан отець Василь Пасічник-Рак. — Я переконаний, що ця добра думка та ідея Василя Верхоляка дасть добрі плоди. Бо все, що пов’язане з іменем Господнім, — неодмінно допомагає. Разом з нашими українськими захисниками та місцевими я молився за мир, за перемогу, просив благословення Всевишнього для нашої країни, для кожного її захисника».
