Традиції: коли і як святкують Різдво. Релігійний погляд з отцем Михайлом Дзюбою

Незабаром – найсвітліше свято в році – Різдво. Що насправді означає це свято та коли все-таки правдиве Різдво – 25 грудня чи 7 січня – розповів у спецпроекті “Традиції”  отець Михайло Дзюба. 

Різдво, насамперед – єднання Бога з людиною. Бог приходить до людини на світ через народження, втіленого в особі дитятка, Ісуса. Основним завданням Різдвяного свята, котре ми святкуємо – у своєму серці зробити ясла –  місце для народження Бога, Ісуса Христа. 

Щодо традицій, є в народі на Святвечір, як його називають, 12 пісних страв. Люди позначають таким чином, можливо, 12 апостолів. Але це – народні звичаї. Церква не каже, що так має бути.

Єдина наша традиція – єднаємося навколо спільного столу. Коли господар бере проскурку чи шматочок хліба та ділиться ним із кожним членом сім’ї чи родини, тобто, єднаємося з Богом. Цей родинний стіл єднає всіх: і маленьких, і старших. 

Ідемо на богослужіння, щоб подякувати Богові за те, що він прийшов до нас, що він нас, грішних, не до кінця зібраних у Бозі, любить. І ми, коли приходимо до храму, так, як удома навколо столу, єднаємося навколо престолу та ділимо вже не шматочок хліба, а тіло та кров Ісуса Христа. Ми спільно маємо брати участь у Божому житті. 

Звичайно, говорячи про усвідомлення цього великого таїнства, людина має бути очищеною. Не тільки гарно зодягатись, а й посповідатися, перепросити, бути в мирі з іншими людьми, своїм сумлінням і з Богом. А тоді – приступати до престолу, єднатися з новонародженим Спасителем. 

Господь усіх нас чекає. Його любов – безмежна. Він хоче поділитися нею, обдарувати людей Божою любов’ю.

Якщо людина відгукнеться та прийме її – звичайно, тоді й сім’я, родина, ціла парафіяльна спільнота, весь народ і ціле суспільство стає кращим і живе з Богом. 

Я більше вбачаю в цих традиціях, наприклад колядках, висвітлення догматичної науки в такий делікатний спосіб. Коли колядуємо, повторюємо те, що вчить нас догматика – наука про певні християнські правди, вчення. Хочу, щоб коли в цих традиціях і звичаях Різдва, ми зрозуміли його духовну сутність, бо якщо лиш формально колядувати тощо, але не заглиблюватися в те, що це свято несе для нас, воно багато не принесе в життя та буде дуже поверхневим. Ця колядки швидко минуть – і все. А коли людина через колядку приймає Ісуса в своє серце та життя, то Господь завжди живе в людині, завжди дає надію, підтримує навіть у дуже складних життєвих ситуаціях, різних проблемах. Господь є з нею. Дуже великою проблемою є те, що в нашому суспільстві багато людей святкують зовнішньо. Деякі вже навіть не колядують, бо не дуже знають. 

У містах затрачується дух Різдва. Діти вже не дуже ходять колядувати. В селах уже не так, як колись було. В радянський період забороняли, але й тоді діти більше ходили. Тепер усе дозволено, але ми багато втрачаємо. 

Якщо ми звертатимемо увагу тільки на ті зовнішні чинники, обряди, то воно не закріпить нас у Бозі. Нам потрібно зрозуміти, що через Різдво Господь прийшов до нас і він є з нами. Він хоче жити в нашому серці. Якщо підходитимемо так, то Різдвяні звичаї – колядки, віншування, побажання – будуть Різдвяним віночком для новонародженого Спасителя від людини глибокої, віруючої, що приймає Ісуса та хоче, щоб Господь її провадив. Найважливіше в часі Різдва для християнина – відчути присутність Бога в своєму житті. Дуже гарно колядки показують радість. Вони нас тішать, але потрібно усвідомити, що той Господь, якого ми прославляємо в них, повинен народитися хоч раз у нашому житті, в нашому серці. Тоді колядки тільки це прикрасять. Інакше звичаї та колядки будуть мертвими та нічим людині не допоможуть. Вона не матиме радості, хіба хвилеву, перехідну. А коли Господь народиться в серці, то вона тиме вічну радість і Боже благословення. 

Щодо дати… 

Ми, як українська греко-католицька, східна церква, святкуємо з нашими православними братами Святвечір 6 січня, а Різдво – 7 січня. Є думки з’єднатися в календарі із західною церквою та цілим християнським світом практично та святкувати 25 грудня. 

Тут не можна сказати одноосібно, потрібне не рішення собору чи церкви, а відчуття народу, що так треба вчинити. Адже якщо церква зверху скаже: “Тепер буде так!”, а народ і далі, наприклад колядуватиме 7 січня – це буде неправильно. Потрібно підійти до цього з розумінням. 

Звичайно, треба контактувати на рівні ієрархів церков і, коли до такої згоди дійдемо, треба спокійно це переказати всім парафіям, зачитати спільне таке звернення. Якщо в такий спосіб вдасться узгодити з людьми доцільність цього рішення, що так буде краще, тоді можна так вчинити, бо це дуже небезпечно. Ми можемо ще більше розділити народ навіть однієї віри. В Америці та Канаді є церкви в греко-католицькій парафії, що святкують із римо-католицькою церквою, а є ті, які категорично відмовляються ще наразі.  

Можливо, ієрархія церков, я б сказав, бо тут доцільна участь і православної церкви, в єдності до такого спільного дійде. Я особисто також підтримую цю ідею. 

Нашим людям, що працюють у західній Європі, тяжко святкувати Різдво, бо вони мусять іти вже до праці. Тому для нас, можливо, було б краще перейти. Але тут потрібен діалог церков. Діяти зразу через накази чи декрети неправильно. Треба спілкуватися, говорити про це, тоді дійдемо до того, щоб спільно з цілим християнським світом святкувати. Якщо люди розумітимуть, тоді прийдемо до того, що святкуватимемо разом. 

Наприклад, мусульмани можуть дивуватися з нас. Вони кажуть не тільки про Різдво, а про Пасху: “Ісус, ваш Господь, ваш пророк. Як можуть одні християни в один час, інші – в інший святкувати його народження?” Наше об’єднання було б дійсним свідоцтвом віри в Христа, що ми не будемо по-іншому трактувати чи пересувати календар. Це було б найкращим, що могло статися в християнстві – щоб всі християни, як діти Божі, святкували в один день і Різдво, і Великдень. 

Авторка: Юлія МАРЦІНОВСЬКА

Фото: Юлії та з власного архіву Михайла Дзюби

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коломийські пластуни передали кир Василію Вифлеємський вогонь. ФОТО.