Заповітна таємниця ведмежого кореня

Приїхав зі столиці пан до свого родича в далечінь далеку, в тайгу глуху, в місця лісові та гірські у справах: прикупити каменів самоцвітних, дорогоцінних. За чаркою похвалився господар, що в дрімучих – здешніх місцях живе сам господар лісу – дивовижний ведмідь. Та такий він величезний, що шкурі позаздрив би і сам цар-батюшка. Та такий він мудрий і сильний, що жоден мисливець його і не намагається здолати. Навпаки, всі Михайла Потаповича поважають, дорогою йому поступаються. Розщедрився багатій, оголосив нагороду за шкуру ведмедя – таку велику, що і будинок, і коня купити можна. Місцеві мисливці не встояли – почали збиратися в тайгу. Люди похилого віку, жінки і діти тільки з сумом гадали: хто повернеться додому, а хто залишиться в лісі на віки вічні. Відправився в гущавину і відомий мисливець Степан, щоб порадувати нагородою свою люблячу дружину. І зустрівся-таки він з господарем лісу – величезним ведмедем. Звір був сильний, але й Іван не поступалася. Довго вони боролися, виснажили один одного. І вже здолав було чоловік ведмедя, але вискочили на галявину дві бурі грудочки – два ведвежатка. Здригнувся ніж в руці мисливця, опустив він рогатину. Не став Степан вбивати звіра, відпустив його. Ведмідь тоді Степану сказав: «Пожалів ти мене і діток моїх малих, але і я допоможу тобі. Покажу корінь-схованець заповітний. Знайдеш ти силу небачену, і діток у тебе буде багато, і сильними вони будуть, як ведмеді!»

  Повернувся Степан додому без здобичі. Пан його лаяв, ніякої нагороди не дав. Тільки не відав пан, що безцінна нагорода вже була в Степана. І правда, в самотнього подружжя з’явилося згодом шестеро діточок. Та не був жадібним Степан і не зберігав таємницю кореня тільки для себе. З тих пір всі чоловіки в селищі – могутні мисливці, у всіх сім’ї багатодітні. І люди ніколи не вбивають ведмедів, іншої звірини вистачає. А при зустрічі з господарем лісу низько вклоняються, поступаються дорогою, і ведмідь поважно проходить повз. Звичайно, це оповідь. Сказання про сильного мисливця Степана, про мудрість господаря тайги, про диво природи-матінки. Але все це правда старовини, правда наших предків. У кожному селищі свої оповіді, але суть у всіх одна: дарував господар тайги людям заповідну таємницю ведмежого кореня. (з книги О.Климової «Розповіді про трави»)

Насправді ж ведмежий корінь, по науковому ендемік червоний, в народі знаний як копійочник або червоний корінь. Саме червоний, так як здебільшого він сам і готова настоянка з нього виходить також червоного кольору. Коли у інших подібних видів корінь, як правило, білий. 

У наші дні червоний є досить популярним лікарською рослиною, яка широко застосовується в народній медицині.

Червоний корінь надає лікувальну дію на такі хвороби як простатит і аденома; потенція; чоловіче безпліддя; міома, фіброміома, маткові кровотечі; профілактика раку грудей;анемія; серцеві хвороби і кровообігу; кашель, кровохаркання, туберкульоз; бронхіт, запалення легенів; астма; хвороби печінки; водянка; діарея; головний біль; невроз та інші.

Заварюють чай. Сухі, протерті в порошок і заздалегідь промиті коріння, заливають окропом і залишають на годину настоюватися, для цих цілей рекомендується використовувати термос. Чай вживають перед прийомом їжі — третину склянки три рази на день.

Готують відвар. Сухий корінь залити окропом і на повільному вогні варити протягом двадцяти хвилин, після чого його настоюють дві години. При додаванні інших трав можна досягти лікувального ефекту в різних органах і системах людини.

Роблять настоянку. Подрібнений корінь заливають горілкою і при кімнатній температурі настоюють протягом семи днів не менше. Готову настоянку проціджують і застосовують для лікування захворювань.

Розповіддю поділився травознавець Роман Сметанюк, про якого ми розповідали в попередньому номері