Андрій Любка представив роман “Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан”. ФОТО

Вчора в арт-кафе “Генеза” відбулася презентація нового роману Андрія Любки. Книголюби Коломиї в доволі вузькому, але теплому колі однодумців почули відповіді автора на всі запитання, а також прослухали перший розділ нової книги. Напередодні відбулася презентація в Чернівцях. Коломия дізналася про всі таємниці нової книги наступною.

Роман – новий жанр для Андрія Любки:

Проблема взагалі цієї книжки в тому, що про неї не можна розповідати. Якщо розповідати про те, що відбувається всередині, стає нецікаво читати. Наше завдання полягає в тому, аби уникнути розповіді про роман. Я завжди любив фільми, в яких, умовно кажучи, фінал був непередбачуваним. Коли ти дивишся фільм чи навіть читаєш книжку, скажімо, в тебе формується якийсь світ, а потім на останній хвилині змінюється кардинальним чином. Ти збентежений, власне, хочеш передивитися знову чи перечитати останній розділ. Мені завжди хотілося такий фінал написати. До нього я веду 334 сторінки. Це – психологічний трилер з елементами детективу. Його зав’язка досить проста: п’яний суддя на пішохідному переході збиває дівчину на смерть.

 

Прототип головного героя більшою чи меншою мірою близький кожному українцю, адже багато молоді зараз виїжджає навчатися за кордон. Проте, обраний він і випадково, і не дуже:

Для того, щоб писати, ти маєш володіти темою. Я вчився за кордоном і більш-менш уявляю, як це було. Власне, герой закінчує Інститут східноєвропейських досліджень, той, який я закінчував. Я просто там був, мені легше було описати. Але цей герой абсолютно нічого спільного більше не має зі мною, крім якихось таких речей, що він живе в Ужгороді, там вчився і так далі. Безумовно, зав’язка дуже типова. Вона, в принципі, надзвичайно проста, оскільки є суддя. Ми всі знаємо, що дуже часто якісь високопосадовці, місцеві князьки, мажори й так далі потрапляють у подібні такі халепи. І, на жаль, це часом закінчується фатально – люди помирають. Коли українець чує фразу, що суддя там когось збив, одразу ми вже знаємо, що ніякого покарання не буде. Так і тут. Починається слідство і виявилося, що суддя, по-перше, і не був п’яний. Він просто був на Дні народженні в мера і там пригубив якусь сливовицю, від нього був запах. По-друге, він і не дуже гнав, а просто їхав. А по-третє, і ця дівчина була не на пішохідному переході, а ніби десь поза ним – за 12 метрів. Відповідно, вона сама винна, а не він. Така зав’язка дуже і дуже реалістична і, мені здається, актуальна. У кожному разі, життя головного героя зруйновано. Вони – молода пара, в принципі, вони щось будували разом. І тут вона помирає. І він вирішив помститися. Він як чоловік відчуває певну свою меншовартість, бо, виявляється, що в нього можна забрати найдорожче, що він має, – його дружину – а він нічого не може зробити.

Взагалі, я б хотів, щоб у читача, який переживе цю книжку, поставало більше запитань, ніж відповідей, тобто, щоб вона якось змушувала замислюватися про нестереотипність життя, про те, що світ не чорно-білий і взагалі може виглядати не так.

У книзі багато посилань на твори світового мистецтва, мистецькі явища тощо. Навіть назва роману пов’язана з однією з найлегендарніших опер:

– Чіо-Чіо-Сан – це персонаж опери Пучіні “Мадам Батерфляй”. Це – опера, на яку вони вперше пішли, це було їхнє перше побачення. Він її запросив в оперу. Вони приїхали у Варшаву зі своїх маленьких міст, доброго театру не було і от є столиця, є можливість. Вона сказала, що дуже любить арію Чіо-Чіо-Сан у виконанні Марії Калас. І, оскільки так зав’язалося їхнє знайомство – роман, а потім вже й тривалі стосунки, любов – він її називає «моя Чіо-Чіо-Сан» і так її записує в телефоні. Чому опера? Коли будете читати, я сподіваюся, ви відчуєте – текст дуже музичний. Він, власне, скомпонований під оперу. Всі переливи ритмізовані, вони мають за стилістичний грунт саме “Мадам Батерфляй”. Мені здавалося, що це пасує до конфлікту, який описую я – про цього суддю та хлопця, що на нього полює. Найважливіший розділ, власне, відбувається в оперному театрі. Це – абсолютна кульмінація, коли світ перевертається з ніг на голову. Тому Чіо-Сан, мабуть, найважливіша для цієї книжки алюзія.

Загалом, автор задоволений результатом своєї роботи, навіть вже отримав пропозицію екранізації. А директор видавництва в своєму відгуку зазначив: “Читаючи цей роман, мене не полишало враження, що насправді я дивлюся фільм – настільки тут усе кінематографічно. Це – психологічний трилер з елементами еротики і оперних арій (хоча оперних арій, на жаль, більше)”.

Після того, як я її написав, ще й лікар читав і, власне, робив мені зауваження чи давав поради щодо того, наскільки все добре написано з медичної точки зору. Тобто, це довга, важка робота. І, коли книжка вийшла, це таке дитинне щастя (сміється). Я, коли її отримав, перше, що зробив – це її розгорнув і понюхав, як вона пахне. Вона пахне гарно (сміється). Це якось так дуже приємно, це твій результат, твоєї довгої роботи, з якою ти зрісся і пов’язуєш певні надії на майбутнє.

Малюнки чудово доповнюють роман, слугують його наочністю. Вони не просто присутні, а справді відображають події на сторінках. Автором обкладинки книги – зали оперного театру – є чернівчанка, а ілюстрації всередині належать київській художниці Олені Шум:

Розпочинається з мого улюбленого виду на Ужгород. Я ніколи не зустрічався з нею. Вона їх намалювала досить швидко: за 3 місяці вони були готові.

Видавництво теж підбирав за всіма найважливішими критеріями:

– Є люди, які вважають: “А чому не білий папір?” А білий папір дуже ріже очі й очі втомлюються. Це – найкращий фінський папір. Тут є закладка така з тканини і вона взагалі дуже якісно зроблена. Таку книжку приємно тримати в руках, приємно мати в своїй бібліотеці. Вже якщо читаєш справжню паперову книжку, то нехай вона буде гарною, нехай вона надає тобі кінетичне задоволення від дотику. Я вважаю, що книжки треба видавати гарно.

Після обговорення новинки перейшли на вільне спілкування: про те, що надихнуло Андрія на письменницьку діяльність, перекладацький досвід, оперу та попередні твори Любки й інших сучасних українських письменників. Згодом спілкування перейшло в автограф-сесію.

Юлія МАРЦІНОВСЬКА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.