На жаль, тоді українці не були готові стати на єдиний вірний шлях державництва та піддались на такі солодкі і такі ж порожні обіцянки соціалістів, демократів і комуністів.
Тим не менш, казати про повний ідеологічний вакуум в Україні було б нечесним.
Якщо українським олігархам було не вигідно та нецікаво інвестувати в політичну освіту, то численні іноземні фонди та грантові програми ліво-ліберального спрямування повною мірою скористались вікном можливостей.
Нагодовані західними грошима, місцеві політруки на численних лекціях та тренінгах подібно більшовицьким агітаторам розповідають про толерантність, застарілість інституту родини та церкви, про гендери та «квірів». Так, на таких проектах немов відлуння «пацифістських» мантр Росії можна почути про необхідність діалогу з агресором, а також тези, що війна не є рішенням, і нам потрібно шукати шлях до примирення.
Як і 100 років тому, нас продовжують переконувати, що ідентичність класова, расова, а сьогодні ще й гендерна, може бути важливіше національної, а «права людини» використовуються, як інструмент для обмеження прав українців на побудову сильної держави.
За таких умов Україна може зникнути, загубившись серед інтересів місцевих олігархів та великих гравців із Заходу.
Саме для цих людей і має бути створена консервативна партія, яка має стати вогником здорового глузду серед незчисленних політичних проектів олігархату та ліво-ліберальної пропаганди. І саме тут вони знайдуть те, що давно шукали: