Богдан СТАНІСЛАВСЬКИЙ: «Важливо донести, що добробут можна створити самим»

Про життя родини Богдана та Любові СТАНІСЛАВСЬКИХ йдеться у матеріалі Людмили СТРАЖНИК який опублікував Голос України

Тортики з прикарпатського містечка Обертин Тлумацького району можна скуштувати у Парижі. А незабаром за кордоном реалізуватимуть екологічні сухофрукти соціального кооперативу «Файні Ябка». Під його егідою відкрито Будинок для сиріт із інвалідністю «Оселя Віри, Надії та Любові». Усе це — проекти депутата Івано-Франківської обласної ради Богдана СТАНІСЛАВСЬКОГО. Він піклується про свій край, дбає про розвиток громад. А ще він – зразковий сім’янин, батько трьох дітей, староста церковного хору. Як вистачає часу для реалізації нових ідей? Які тили забезпечують життєву гармонію?

РАЗОМ УЖЕ 26 РОКІВ

Сидимо в просторому будинку СТАНІСЛАВСЬКИХ у Коломиї, де пан Богдан мешкає разом із дружиною Любою, сином Юрком та донечкою Златою.

У Коломию подружжя приїхало, щоб будувати життя самостійно. Сімейне гніздечко влаштували добротно. Разом уже 26 років. Глава сім’ї розповідає:

«У день срібного весілля пробудився із думкою, як би створити свято. Зателефонував колишнім дружбам і дружкам. Убрався, як молодий, вийшли з музиками, вінками. Віднайшли пані Ольгу, що давала нам шлюб, повторили процедуру. Люба була спантеличена від такої уваги».

Подружжя родом із містечка Обертин Тлумацького району. Донедавна там мешкала і мама глави сімейства, але після перенесеного інсульту її забрали до себе. Поважного віку жінка переборола недугу, та все ж догляд рідних — то найкраще.

«Мама після інсульту була паралізована. Щоранку намагався до реанімації потрапити, робив масаж єлеєм із Єрусалима, бачив її очі, а сказати не могла нічого. І сталося диво. Якось дивлюся — 14 пропущених дзвінків від неньки, все під контролем. Відчуваю себе ще дитиною», — усміхається Богдан.

Дорослий син Олег вирішив торувати свій шлях у житті самостійно. Закінчив медичний коледж, Харківський фармацевтичний виш заочно і Київський політехнічний — стаціонарно. Мали надію, що працюватиме на батьківській фірмі. Але він побув трохи — і повернувся до столиці.

А молодший Юрій саме вступає до Львівського католицького університету. Злата йде до першого класу. При Коломийській катедрі УГКЦ діяла захоронка для дітей, опісля відкрили садок, школу, з нового навчального року — то вже окрема юридична організація.

ПОЧИНАЛИ ІЗ ЗАНЕДБАНОЇ ПЕКАРНІ

Перший запис у трудовій книжці тоді 15-річного Богдана СТАНІСЛАВСЬКОГО — складальник гусениць у сільгосптехніці, де батько працював слюсарем. Мама — продавець. Вступив до тодішнього Тернопільського інституту народного господарства.

Дружина Люба за фахом — технолог приготування їжі. Придбали в Обертині занедбану пекарню. Тепер марка «ОберХліб» відома на Прикарпатті. Ресторан «Злата» в Обертині, кафе сімейного типу «Вілла Фамілія» в Коломиї… Всі процеси відкриті.

«То мрія мого життя, — каже пані Люба. — Чоловік надихає, підтримує мої ідеї. Каже, що дружині потрібно створити такі умови, щоб розвивалася. Ресторанний бізнес важкий, ним треба жити 24 години на добу. Багато замовників хочуть просто моєї присутності, хоч усі процеси налагоджені. Це такий фактор стабільності. Раджу жінкам не зациклюватися на домогосподарстві. Буває, що присвячують себе повністю сім’ї, а цю жертву не цінують. Дітям потрібна мати, яка себе реалізує, чоловікові — задоволена дружина. Нам вдається поєднувати працю і родину. Богдан генерує ідеї, нікому не дає відпочивати навколо себе. Поруч із таким чоловіком неможливо сидіти, склавши руки».

ІЗ-ЗА ОКЕАНУ ПРИВЕЗЛИ УСМІШКУ

Спробувало свої сили подружжя і за кордоном. Їхали за океан відчути, що то таке — Америка. Злата народилася у США. Оплатили тільки візу та проживання. Там держава повністю бере на себе витрати з народження дитини — чи свого громадянина, чи заробітчанина. Повна страховка і для породіллі. Про людину турбуються, всі дотримуються законів.

Коли Златі виповнилося два місяці, повернулися додому. Що привезли? Звичку всім усміхатися. Чи могли залишитися? Так. Але заробітчанське життя — немов тягнути вгору віз. У чужій країні не станеш повноцінним громадянином. Тільки третє покоління вливається в суспільство нарівні.

Тепер багато йдеться про те, як повернути окуповані території. А найкращий спосіб — довести, що в Україні жити добре і тут можна зреалізуватися. Треба створити умови, щоб і заробітчани могли повернутися додому, вигідно вкласти зароблене, відкрити свій бізнес. Це великий потенціал — співвітчизники, які мають досвід роботи за кордоном.

Не миттєво, але спільними зусиллями можна суттєво поліпшити життя в Україні. І СТАНІСЛАВСЬКІ доводять це власним прикладом. «Тож треба розвивати свою державу. Революція 2013 року перевернула свідомість. Перед людьми постав вибір: або бути «диванною сотнею» і казати, що усе погано, або діяти власними силами», — наголошує співрозмовник.

НАСЛІДУЮЧИ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО

Найважче змінити свідомість людей. Важливо: в громадах добилися розуміння, що мають самі не опускати руки. Приміром, мешканці села Яківка, що біля Обертина, просили допомогти у впорядкуванні ставка після повені. СТАНІСЛАВСЬКИЙ запропонував самим розчистити водойму, і за три тижні 60 чоловік упоралися із цим власними силами.

Ідея соціального кооперативу «Файні Ябка» виникла після вивчення досвіду митрополита Андрея ШЕПТИЦЬКОГО, який свого часу зі Львова прибув на Прикарпаття, заснував кооперативний рух, щоб зорганізувати людей. 57 обертинців скинулись по тисячі доларів і закупили в людей плоди, висушили. Далі почали самі вирощувати ягоди. Третій блок — соціальні проекти, реалізовані за рахунок прибутку переробного підприємства.

Мають СТАНІСЛАВСЬКІ і будівельний бізнес по всій країні. Роботу починають із допомоги релігійним громадам — для Божого благословення. Приміром, дізналися, що у Костянтинівці невеличка парафія молиться на квартирі. Привезли з Верховини зруб на церкву. Так само в Бердичеві. Запропонували громаді самій вибудувати фундамент, для гуртування, а тоді привезли дерево на храм, опікувалися спорудженням. Підтримують усі конфесії. Відновили єврейський цвинтар у Обертині.

«Часто ставлю собі запитання, що таке благодійність. Адже за пожертву в церкві теж не отримуєш нічого. Але подяка від людей повертається у твоє життя, — наголошує Богдан СТАНІСЛАВСЬКИЙ. — Я і далі свої сили докладатиму, аби збудувати країну, в якій хочеться жити».

Івано-Франківська область, фото і відео автора.