Чому на Прикарпатті треба забути про міні ГЕС

До 2020 року Україна має споживати не менше 11 % енергії з відновлювальних джерел, а до 2035 року – 25 %. Таке зобов’язання український уряд взяв у рамках угоди про Асоціацію з ЄС, пише Репортер.

Плани амбітні. Та що наразі маємо на Прикарпатті та що мусимо зробити вже сьогодні, аби завтра наблизитися до енергонезалежності.

Область бачить потенціал

Очільниця департаменту економічного розвитку, промисловості та інфраструктури Івано-Франківської ОДА Жанна Табанець каже, нині в області діє «Цільова програма енерго­ефективності та розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлювальних джерел енергії на 2016-2020 роки». Там прописані кроки з розвитку відновлювальної енергетики, зменшення споживання газу, паливно-енергетичних ресурсів і видатків на їх оплату.

За словами Табанець, у 2017 році в рамках програми з обласного бюджету виділили 1,9 млн грн на енергозбереження у бюджетній сфері – адмінбудівлі, заклади освіти і культури. Цьогоріч передбачили ще 1,6 млн.

«Із 2199 котелень бюджетної сфери 665 уже працюють на альтернативних видах палива, – говорить Жанна Табанець. – З них 511 на біопаливі, а 154 опалюються електроенергією. Відтак вдалося зменшити споживання газу на понад 11,4 млн м3 в рік. Цьогоріч ще 29 котелень плануємо перевести з природного газу на тверде паливо».

Нині на Прикарпатті є дев’ять сонячних електростанцій загальною потужністю 36 МВт. Шість із них введені в експлуатацію наприкінці 2017 року. За словами Табанець, сума вкладених інвестицій – понад 500 млн грн.

Також в області є п’ять міні-ГЕС загальною потужністю 3,5 МВт, біогазовий завод ТзОВ «Даноша» в селі Копанки Калуського району (1,1 МВт) і біогазова станція з переробки сміття в селищі Рибне Тисменицького району.

У 2017 році об’єкти альтернативної енергетики виробили майже 27,5 млн кВт / год, але поки що це тільки 0,2 % до загального обсягу виробленої електроенергії в області. Втім, є потенціал, переконана очільниця департаменту.

Незабаром планують запустити ще 12 сонячних електростанцій загальною потужністю понад 36 МВт: три у Богородчанському районі та дев’ять – у Тисменицькому. В селі Шевченкове Долинського району запустять першу в області вітрову електростанцію потужністю 6 МВт, а в селі Тустань Галицького району – другий біогазовий завод.

«Цей напрямок викликає інтерес не тільки у держави та власників бізнесу, а й у власників приватних домогосподарств, – говорить Жанна Табанець. – Мешканці краю почали встановлювати потужні сонячні панелі – вже 180 приватних домогосподарств приєднались до електромереж АТ «Прикарпаттяобленерго».

Ще один напрямок, який вирішує відновлювальна енергетика – екобезпека, зменшення екологічних ризиків. Сьогодні майже кожна новостворена тергромада розглядає можливість залучення інвестора для будівництва об’єктів відновлювальної енергетики, особливо сонячних електростанцій».

Біопаливо, сонце й довкілля

«Підприємств, що нині в області застосовують відновлювальні джерела енергії, є досить, – говорить Максим Карпаш, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. – Та всі вони створені приватними інвесторами. Так у Рибному використовують звалищний газ, «Даноша» має біогазову установку, купу сонячних електростанцій стоїть – є промислові, багато на приватних будинках».

Карпаш переконаний, оскільки Прикарпаття – зелена область, то основний потенціал – біомаса, яка становить 40 %. Ще 17 % і 16 % припадає на енергію довкілля та енергію вітру відповідно.

Аби привабити іноземних та внутрішніх інвесторів, у 2009 році Україна зобов’язалася купувати сонячну енергію за вигідним «зеленим» тарифом та встановила митні й податкові пільги на придбання. А 2015-го прив’язала «зелений» тариф до курсу євро, аби стимулювати встановлення сонячних станцій. Нині він становить 18 євроцентів / кВт год, а з 1 січня 2020 року буде 16,3, тож більше виграє той, хто встигне раніше.

За словами Максима Карпаша, сонячні панелі на територіях громад дають в місцевий бюджет податок на доходи фізосіб, яким обкладається надходження від зеленого тарифу. Тому громади зацікавлені. Але нині доводиться ще розвіювати міфи.

«Люди вірять, що через сонячні панелі дощ не паде, а тварини втрачають здатність до розмноження, – говорить Карпаш. – Кажуть мені – спростуйте. А як такі дурниці спростувати? Там в принципі впливу не може бути, бо постійний струм не дає хвилі».

Енергію довкілля, зокрема ґрунту, найчастіше використовують у теплонасосних установках, що обслуговують окремі невеликі будинки. Також можна використовувати тепло атмосфери, води річок, верхнього шару ґрунту та ґрунтові води.

За оцінкою ГО «Бюро розвитку, інновацій та технологій» (БРІТ), в Івано-Франківській області на обігрів будинку площею 100 м2 потрібен теплонасос потужністю 5-10 кВт, а на опалювання шкіл, лікарень чи адмінбудівель – насос на 100 кВт. Серед кращих практик в області у БРІТ виділяють гібридну систему опалення і гарячого водопостачання з тепловим насосом в Угринові потужністю 35 кВт.

«Треба ще раз і назавжди закрити політичне питання на рахунок малих ГЕС, – говорить Карпаш. – Якщо оцінювати потенціал відновлювальних джерел енергії, то малі ГЕС займають лише 6 % з усього потенціалу області, а політики – на всі 100 %. Тому про малі ГЕС треба забути. Хоча Норвегія, наприклад, майже цілком забезпечена гідроенергетикою. Країна видобуває найбільше газу в Європі, а себе забезпечує гідроенергетикою, газ продає і гроші з нього перераховує у фонд майбутніх поколінь».

Додає, що серед відновних джерел перспективною є енергія вітру, але її ще треба дослідити: знати, на якій висоті він дує, з якою частотою, наскільки регулярно, досліджувати розу вітрів на висотах, рух перелітних птахів. І такі заміри треба провести хоча б за рік або й кілька років.

Громадам потрібна стратегія

Нині застосування відновлювальних джерел, з одного боку, дає місцевим громадам нагоду заробити, а з іншого – зменшити споживання енергії. Крім того, у директиві Єврокомісії передбачено: щороку споживання в громадах має скорочуватися на 2-3 %. А для цього має бути план.

«Громади повинні в першу чергу мати стратегію сталого енергетичного розвитку. І тут не треба вигадувати – є угода мерів до 2030 року, яка стане відповіддю на всі питання, – каже Максим Карпаш. – І тоді можна подавати на гранти, залучати інвестиції. Зокрема спільно з європейською комісією вони можуть оголошувати свої конкурси. Під програми зі скорочення викидів можна брати кредити у НЕФКО, ЄБРР, Єдиного світового банку.

Нині такі стратегії вже мають Івано-Франківськ і Долина. Нещодавно ГО БРІТ розробила її й для Тисмениці. Решта громад поки що перебивається точковими проектами з термомодернізації будівель.

У найближчій перспективі громади не зможуть стати енергонезалежними, але зможуть на 30 % скоротити споживання, тобто, витрати. І йдеться не лише про бюджет, а й про кожне окреме домогосподарство».