Демократія обговорення (deliberative democracy) для України

Порівняння короткої та повної версій розмови Зеленського з ветеранами в Золотому чудово демонструє наскільки ми ре-флективні. Наскільки нами легко маніпулювати. Наскільки нам бракує системного розуміння та глибоко аналізу непростих викликів, які стоять перед нами.

Сипати в стрімі прокляттями, образами та погрозами на адресу президента чи вимагати «заарештувати заколотників», жити в дихотомії зрада-перемога, бачити світ поділеним на своїх та ворогів набагато легше, аніж шукати непрості розв’язки для складних проблем.

І це не лише українська хвороба. Маніпулювання символами, гра на фобіях та забобонах електорату, постправда та фейк-ньюз – це, на превеликий жаль, глобальне явище. Яке народилось на перехресті двох трендів: тотальної зневіри в політичних елітах та вибуху ютюбу та соцмереж, коли кожен користувач – колумніст, експерт та опініон-мейкер. Публічна дискусія стала одночасно радикально масовішою і набагато менш компетентною. Цим феноменом чудово скористалися Трамп – в Америці, пропоненти Брекзиту – в UK, Зеленський – в Україні.

Чи є вихід з цього замкнутого кола некомпетентності та антидот від спокуси простих рішень? Як нам навчитися не тільки говорити, а і слухати? Як запобігти узурпації влади в руках компетентних, але непідзвітних народу технократів, у яких свій порядок денний і свої цілі, далекі від загального добра? Як нам уникнути небезпеки перетворення наших емоційних дискусій на ширму, за якою більш спритні та поінформовані деребанять рештки держави? Як у добу егалітаризму та популізму поєднати демократію з компетентністю?

Одною з можливих відповідей є deliberative democracy – демократія обговорення, про яку не тільки пишуть науковці, а й успішно практикують у низці розвинутих країн. Якщо коротко, то полягає вона в тому, що для демократичного вироблення важливих рішень обирають репрезентативну (за віком, статтю, регіоном, освітою, доходами тощо) групу осіб, яка перш ніж приступити до основного завдання вчиться – заслуховує експертів у конкретній сфері, які розповідають про світовий досвід, наводять аргументи за і проти, відповідають на запитання. Після навчання починається обговорення з професійною модерацією. Якщо в процесі обговорення виникають додаткові питання до експертів або потреба у додатковій інформації, обговорення переривається задля додаткового «уроку». В такий спосіб правдивий зріз суспільства у групі забезпечує розмаїття життєвого досвіду та інтересів представників різних суспільних прошарків, представлених у ній. Але остаточне рішення група ухвалює на підставі навчання та компетентної дискусії, яка в ідеалі має завершитись консенсусним рішенням, яке для кожного учасника групи є свідомим компромісом.

Так у Британській Колумбії 2003 року була створена Громадянська асамблея з питань виборчої реформи. До її складу шляхом репрезентативної випадкової вибірки дібрали 161 особу. Впродовж перших 12 тижнів (січень-травень 2014) комісія вивчала різновиди виборчих систем та світовий досвід їхнього використання. Потім у травні та червні провела 50 публічних обговорень проблеми, в перебігу яких отримала 1603 письмових пропозицій. У вересні-жовтні члени комісії обговорювали, яка виборча система найбільше відповідатиме принципам справедливого представництва, зв’язку депутата з його виборцями та свободи вибору. Наприкінці жовтня Асамблея трьома голосуваннями рекомендувала запровадити в Британській Колумбії систему єдиного перехідного голосу (SVT). У вирішальному голосуванні голоси розподілились так: 146 – за і 7 – проти. В травні наступного року пропозиція була винесена на референдум, де набрала 57.7%, але цього виявилось замало, оскільки потрібно було 60%.

Вже в цьому десятилітті з деліберативною демократією експериментувала Ірландія. 2012 року республіканський уряд створив Конституційний конвент, до складу якого увійшли 100 осіб: 29 членів ірландського парламенту, чотири представника північноірландських політичних партій, голова конвенту та 66 випадково обраних громадян за репрезентативною вибіркою. Конвент, напрацювання якого носили рекомендаційний характер, засідав по вихідних від 1 грудня 2012 року до 31 березня 2014 року і за цей час розглянув 9 найбільш актуальних питань конституційної реформи.

Два з дев’яти питань, щодо яких Конвент надіслав формальні пропозиції ірландському парламенту останній виніс на референдум, який відбувся 22 травня 2015 року. На референдумі ірландці підтримали закріплення у конституції одностатевих шлюбів і відкинули пропозицію зменшити віковий ценз для кандидатів у президенти республіки з 35 до 21 року. У 2018 році ірландці на референдумі підтримали ще одну пропозицію Конвенту – скасували конституційну норму, яка криміналізувала богохульство.

У 2004 році два видатних американських вчених Брюс Аккерман та Джеймс Фішкін запропонували запровадити в США Delibiration Day – додатковий офіційний вихідний у рік президентських виборів, аби американці могли отримати додаткові знання з найбільш актуальних політичних питань та зробити більш усвідомлений вибір. Одне слово, аби вони голосували не тільки серцем, а і розумом. І хоча ця ініціатива наразі не втілена, Фішкін провів більше 70 експериментів з деліберативними групами, яких навчали ухвалювати усвідомлені репрезентативні рішення, по всьому світі, які демонструють ефективність цієї методології. А ще Фішкін створив Центр деліберативної демократії у Стенфордському університеті, який досі очолює. На жаль, Славко Вакарчук вчився у теоретика Фукуями, а не у практика Фішкіна.

Можливо і нам, українцям, час вчитися не тільки протестувати й воювати, а й обговорювати майбутнє України? Спокійно, компетентно, з повагою до опонентів і розумінням того, що в реальному світі кожна опція неідеальна. Можливо, демократія обговорення – це наш шлях між Харибдою популізму і Скіллою корумпованих професіоналів? Бо сам Бог велить нам почати із щирого, публічного та компетентного обговорення того, що нам робити далі з Донбасом. Бо, як свідчать останні події, ані Президент, ані ветерани не мають на це питання переконливої відповіді. І альтернатива такому обговоренню – громадянська війна, війна до останнього набою. На радість Путіну і Кремлю…

P.S. В мемуарах Нельсона Мандели «Довгий шлях до свободи» є розділ «Talking to the enemy» – «Розмовляючи з ворогом», в якому Мадіба розповідає як на власний страх і ризик почав перемовини з представниками режиму апартеїду. На цей час він третє десятиліття перебував в ув’язненні, сотні його соратників загинули в боротьбі за права чорношкірих, «Спис нації» – військове крило Африканського національного конгресу – вело партизанську війну проти африканерів, білі дискримінували чорношкірих як і де тільки могли, але Мандела почав говорити з ворогом. Згодом він не без труда переконав найближчих соратників постфактум схвалити його рішення і уповноважити на «перемовини про умови перемовин». Саме завдяки цим перемовинам, які призвели до завершення апартеїду, нової Конституції та перших загальних виборів, у яких нарівні брали участь усі громадяни незалежно від кольору шкіри, ПАР уникнула ізоляції і не занурилась в хаос громадянської війни, на порозі якої вона стояла на початку 1990-х, а перетворилась на сучасну демократію, в якій політично домінує чорношкіра більшість, а більшість власності належить білій меншості. Яка досі, попри всі проблеми, ПАР залишається одною з небагатьох вільних та економічно розвинутих країн на Африканському континенті.

Нам треба вчитись обговорювати наше спільне майбутнє! Аби воно не поставило нас перед фактом, що воно по факту не наше.

Геннадій Друзенко