Двоє прикарпатських атовців змагатимуться за участь у “Іграх нескорених”

Цього року Україна вдруге братиме участь в «Іграх нескорених» – паралімпійських світових змаганнях для ветеранів. І цьогоріч вперше відбір пройшли два прикарпатці: Руслан Косенко та Ігор Гайдайчук.

Зараз вони готуються до національних змагань, які пройдуть у травні в Києві. А там оберуть 15 найкращих, у жовтні вони поїдуть на міжнародний турнір до Сіднею (Австралія). У хлопців є менше двох місяців, аби підтягнути результати. Але тут проблема – немає на чому тренуватися, пише “Репортер”.

З подачі принца

«Ігри нескорених» (Invictus Games) – міжнародні спортивні змагання в паралімпійському стилі. Їх у 2014 році заснував британський принц Гаррі – для ветеранів, які постраждали під час бойових дій. Задум він підгледів у США на «Warriors Games» за рік до того. За його словами, там принц Гаррі побачив, як сила спорту може фізично, соціально та психологічно допомогти ветерану.

Перші «Ігри нескорених» провели в Лондоні у 2014-му. У змаганнях взяли участь збірні ветеранів із 13 країн Європи, Азії, Північної Америки та Океанії. Ігри швидко стали традиційним, статусним турніром. Щороку до змагань долучаються нові країни.

Україна вперше взяла участь в Іграх минулого року – як союзник НАТО у миротворчих операціях, а також через активні військові дії в зоні АТО. Змагалися у Канаді, в Торонто. Звідти українські ветерани привезли 14 медалей: вісім золотих, три срібних і три бронзових – з шести видів спорту. У загальному медальному заліку команда України виборола друге місце, поступившись лише канадцям.

Цьогоріч всесвітні «Ігри нескорених» пройдуть у Сіднеї 20-27 жовтня. На участь уже заявилися команди 18 країн. Є й черговий новачок – збірна ветеранів Польщі.

Але перед Сіднеєм спортсменам ще треба пройти національний етап. В Україні він відбудеться 12-13 травня у Києві.

Днями в столиці завершився тестовий відбір. Перед тим ветерани пробували свої сили у різних спортивних дисциплінах в Одесі та Львові.

Вперше були там і два прикарпатці – Ігор Гайдайчук із Тлумача (стрільба із лука) та роверист Руслан Косенко з Вишкова Долинського району.

Лучник з 72 бригади

Подати заявку на «Ігри нескорених» 19-річного Ігоря Гайдайчука надихнув побратим із 72 окремої механізованої бригади. Той уже брав участь в Іграх, також у стрільбі з лука.

Гайдайчук каже, стріляти з лука навчився саме на службі. Навіть брав участь у змаганнях між військовими частинами, зай­мав там перші місця.

«Ротний їздив на змагання і я теж спробував, – пригадує Ігор. – Це не вогнепальна зброя, це зов­сім інше. З лука значно цікавіше, більший адреналін. Мішені за 25 метрів – треба влучити й набрати якомога більше балів. Максимальна кількість очок – 90. Тобі дається 12 стріл. Три перші – пристрілочні, їх не рахують, а далі – на результат».

На чергових змаганнях хлопець виграв власний лук. З ним і тренується – в гаражі. Каже, місця вистачає. Єдине, що вдома має блочний лук, а у Львові на відборі вперше стріляв з олімпійського. А той, говорить, складніший. Якщо пояснювати на пальцях, то це як різниця між автоматом і снайперською гвинтівкою.

«Ще у Львові вперше стріляв з правої руки, – посміхається Гайдайчук. – Я шульга, а в них не було спеціальних луків. Ну нічого, середній бал набрав. Тоді у Львові було 86 ветеранів і половина з них записалися на лук. Думав, капець. Але потім чую, хлопці питаються, мовляв, а як ставати, як цілитися, стріляти. Зрозумів, що вони взагалі лук ніколи в руках не тримали. Певно, думали, що то найлегше. А насправді – дуже складно».

Заявку на тестовий відбір треба було подати до 25 лютого. Умови – маєш бути військовим з інвалідністю І, ІІ чи ІІІ групи.

У Гайдайчука – друга. Важке вогнепальне поранення отримав 11 листопада 2016 року біля Авдіївки.

«Спершу куля прошила ногу, я впав, але спробував піднятися, потім ще одна пробила живіт, – згадує боєць. – Позаду мене була воронка від 120-міліметрової міни, я туди заповз і став відстрілюватись. Потім забрали наші хлопці».

Нині, після численних операцій та реабілітації, Ігор намагається повернутися до активного життя. Відновив тренування з тайського боксу та ушу. Займався цими бойовими мистецтвами з сьомого класу. Був кандидатом у майстри спорту. А потім війна, поранення. Сьогодні тренується за полегшеною програмою. Дуже відчуває поранення, особливо на погоду.

А воювати Ігор пішов добровільно, причому в 17 років. Був снайпером. Повноліття святкував уже в частині.

Поки що до Ігор не має з чим тренуватися, качає руки – віджимається, підтягується. Знайомий обіцяв знайти тренера й олімпійський лук. Чекає. Аби придбати власний – треба близько 20 тисяч гривень. Гайдайчук каже, минулого року хлопцям, які пройшли відбір, на спортивний інвентар скидалися побратими.

Ігри вчать самоповаги

У Львові ветерани випробовували себе у восьми дисциплінах: біг, велоспорт (шосе), веслування на тренажері, пауерліфтинг, плавання, стрибки у довжину, стрільба з лука, штовхання ядра.

26-річний Руслан Косенко каже, поїхав на відбір, аби серед професіоналів подивитися, на що він спроможний зі своїми травмами. Тестували ветеранів досвідчені тренери збірної України. Косенко пробувався у веслуванні та велоспорті. На ровері вийшло краще.

У Руслана третя група інвалідності. Служив в «Азові». Поранення отримав під Іловайськом. За кілька метрів від нього вибухнула міна 82 калібру. Каже, пощастило, що був у бронежилеті та касці.

«Мені трошки повезло, а решта все по ногам вдарило, – говорить Руслан. – Три осколки досі сидять. Один трохи заважає, а з іншими можна жити».

Минулоріч два його побратими теж брали участь в Іграх – «азовці» Павло Тихонівський і Павло Мамонтов. Перший був у запасному складі збірної, а другий у веслуванні виборов бронзову медаль.

«Ми в одній роті служили, – розповідає Косенко. – Здивувався, що з веслування такі результати. У Мамонтова серйозно руки пошкодило. Він надихнув, а чому б не спробувати? Пройду чи не прой­ду, я собі ілюзій не будую. Не цього року пройду, то спробую наступного. Але займатися буду. Хлопці казали – брати участь та отримувати задоволення».

Павло Мамонтов пообіцяв підтримати й допомогти з тренуваннями в Києві. А поки що Руслан має тренуватися сам. І також не має на чому. Шосейний велосипед теж вартує зо 20 тисяч гривень. Каже, зверталися в департамент молоді та спорту, а там сказали – нема. Дуже сподівається на небайдужих.

Нині Руслан сів на спеціальну дієту, старається більше ходити. Взагалі говорить, що ці змагання – чудова спортивна реабілітація для ветеранів з інвалідністю, а також добра нагода привернути увагу до проблем бійців АТО.

«Це вже якась ціль у житті, – говорить Косенко. – Підтримка, бо ти серед своїх, там тебе завжди зрозуміють. Воно дуже потрібно військовим ветеранам. Це розвиває самоповагу. Починаєш сам себе поважати – не сидіти, не винити себе, що так сталося, що тебе поранило. Вчить добиватися цілі, відповідальності. Не розкисати, не розклеюватися. Дуже позитивно в плані адаптації».

У Львові він бачився ще з одним побратимом. «Дуже зрадів, бо в нього важко там, – каже Руслан. – Він пробувався на веслування. З ним ще два хлопці були, допомагали. А в нього все тіло посікло, друга група».

Цього тижня хлопці мусять пройти спеціальну медкомісію і мають менше двох місяців на підготовку до національних змагань.

P. S. Усі небайдужі, хто хоче допомогти бійцям купити спортивний інвентар і дістатися до Сіднею, можуть перерахувати кошти на картки керівника реабілітаційного центру для учасників АТО та їхніх сімей «Бандерівський схрон» Ігоря Чернецького. З приміткою – на спортивний інвентар. Обидва ветерани зараз під його опікою.

Картки Приватбанку:

• гривня: 4149625808580813

• долар: 4731185610883982

• євро: 4731185610884006

Отримувач – Чернецький Ігор Йосипович.