Галицький футбол за німецьких часів

«Коли говорити про найбільш популярний у нас спорт, то їм однозначно є футбол, – писала газета «Краківські вісті» у грудні 1942 року. – І до війни, і тепер, є у нас в кожному місті і містечку футбольні команди. Вони отримали собі нових глядачів та вболівальників», пише Zbruc

На перший погляд, здається неможливим, що «король спорту» – футбол міг активно розвиватися в один із найтрагічніших періодів української історії, коли нацистська військова машина нищила все і вся на своєму шляху. Але, як засвідчують документи і тодішня преса, – це факт. На західноукраїнських землях у часи німецької окупації при допомозі місцевих спортивних функціонерів проводилися реґіональні футбольні чемпіонати та кубкові змагання.

Футбол напередодні війни практично у всіх реґіонах України переживав серйозний підйом і був шалено популярним. А головне – була створена належна інфраструктура, що відкривала перспективи розвитку цього виду спорту. Все це давало можливість при певному бажанні відродити футбольні змагання і в період німецької окупації. Враховуючи тодішній стан футбольного господарства, для цього було потрібно мінімум старань.

Відновленню спорту в Галичині в роки окупації сприяла діяльність Українського Центрального Комітету (УЦК). У його межах створили безпосередню управлінську структуру “Відділ опіки над молоддю та родиною”, одним із завдань якого був контроль над відновленням і популяризацією спорту в реґіоні. Йому підпорядковувався Референтура тіловиховання, що містилася у Львові на вулиці Пекарській, 1. Тут функціонували різні спортивні ланки (“Ланка спортивних ігор”, “Ланка боксу”, “Ланка копаного м’яча” (ЛКМ), “Ланка шахів”), які відповідали за розвиток та налагодження роботи в окремих видах спорту.

Абсолютна більшість футбольних матчів 1941 року в Галичині носили виключно товариський характер. Зазвичай, грали по два поєдинки в суботу та неділю. Величезний інтерес у цей період викликала серія серпнево-вересневих протистоянь найбільш титулованих команд (дружин) реґіону – “Сяну” (Перемишль) та львівської “України”. Прагнення обох колективів довести свою перевагу над опонентом призвело до того, що статус товариських вони втратили практично з першої зустрічі. Іноді щоб охолодити запал гравців у двобої доводилося втручатися поліції. Так, у ході п’ятого матчу (14 вересня 1941 року) між гравцями дружин спалахнув конфлікт, що призвів до розриву всіляких відносин між клубами. Не останню роль в інциденті зіграла некомпетентність рефері Степана Романця.

Після закінчення поєдинку спортивний оглядач під псевдонімом Р.Лович в одній з місцевих газет написав: «„Україна” зазіхнула на перемогу з великим рахунком (за перші 10 хв. львів’яни забили два м’ячі), але тут суддя своє робить. Його рішення викликало протести гравців “України” і глядачів. Більш того,  конфлікт після гри був настільки серйозним, що змушена була втрутитися поліція. Так-то приймав „Сян” у Перемишлі футболістів „України”, яка зустрічала своїх суперників у Львові перед цим по-дружньому з квітами».

Вдалося ЛКМ організувати восени 1941 року й офіційні змагання. В кінці вересня було ухвалено провести турнір на першість Львова. Брати участь у турнірі виявили бажання 5 місцевих команд: «Україна», «Степ», «Запоріжжя», «Гарбарня», Український спортивний студентський клуб (УССК). Чемпіоном міста стала «Україна». Уже навесні наступного року були організовані змагання на першість п’яти округів.

Найцікавіший проект спортивні функціонери Галичини реалізували 1943 року, організувавши українську футбольну лігу – Першість Краю. Згідно з реґламентом, футбольна ліга ділилася на дві групи «А» і «Б». У першій власне і розігрувалося звання чемпіона краю, у другій команди боролися за можливість вийти в першу.

За звання кращого колективу боролися 8 команд: три львівські («Україна», «Гарбарня», УССК), а також «Скала» (Стрий), «Сян» (Перемишль), «Дністер» (Самбір), «Черник» (Станіславів ), «Довбуш» (Коломия). Стартувала першість 11 квітня 1943, а закінчилося 3 жовтня. Чемпіонат проходив за схемою весна-осінь у два кола. Остання команда опускалася до групи «Б», а відповідно перша команда цієї групи йшла на підвищення.

Місцеві любителі і фахівці футболу перед стартом практично одноголосно ставили на перемогу «України» як найбільш титулованої команди Галичини. Але футбол тим і цікавий, що непередбачуваний. Чемпіоном стала команда зі Стрия «Скала», а «Україна» зайняла друге місце. Бронзові медалі виграли футболісти «Сяну». Коломийський «Довбуш» понизився у класі, а на його місце прийшов «Тризуб» (Львів).

Успіх команди зі Стрия був не випадковим, як зазначав журналіст газети «Краківські вісті» Осип Новицький. «Стрийська „Скала” у цьому році довела свою „гусарську спритність”, яку не показала жодна команда чемпіонату: здолавши львівську „Україну”, що до цього часу була вчителем і майстром всіх колективів Галичини, – писав він на шпальтах газети. – Таємниця успіху стриян полягала у двох моментах: зелено-білі мали самий рівномірний склад з лідером у кожній лінії».

Причини невтішного для вболівальників «України» результату нападник Олександр Скоцень через роки у своїй книзі «З футболом у світ» назве в постійній ротації складу (справа в тому, що футболісти команди працювали в харчовій промисловості, часто роз’їжджали по відрядженнях, пропускаючи матчі, а заміна не відповідала рівню), зміні поколінь і травмах провідних гравців.

Чемпіонат 1944 р. після трьох турів через наближення фронту був припинений.

Фінансування спорту в період окупації було найгострішим питанням. Якісь кошти на це виділяв УЦК, але їх не вистачало. Тому команди практично перебували на самозабезпеченні, заробляючи переважно продажем квитків на свої матчі. Причому суми виручених у такий спосіб грошей повинні були ділити навпіл зі своїми суперниками, також оплачувати їх проїзд і роботу рефері. Ще одним джерелом фінансування були пожертви від аматорів спорту і місцевих підприємців. Нападник «України» Олександр Скоцень щодо цього зазначав: «Ні на яке фінансове датування не доводилося сподіватися. Вся робота спиралася лише на допомогу й підтримку тільки народних мас». Наприклад, вигравши чемпіонат, «Скала» отримала від своїх симпатиків на розвиток команди 4220 злотих.

Окупаційна влада до відновлення спортивного життя в реґіоні ставилася нейтрально, хоча, як згодом писав Володимир Кубійович, всі спортивні організації в Західній Україні діяли «з мовчазної згоди німців і під їхнім повним контролем».

Автор статті: Володимир ГІНДА