Глава УГКЦ прокоментував скандальну хресну ходу за участю українки й росіянки

Глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) прокоментував скандальну хресну ходу, яку організував Папа Римський Франциск у римському Колізеї, під час якої українка і росіянка, символізуючи «братні народи», разом тримали хрест.

Позицію УГКЦ з приводу цієї ходи він висловив в інтерв’ю Суспільному.

Напередодні Великодня Суспільне поговорило з главою Української греко-католицької церкви Святославом Шевчуком про символізм війни у пасхальні свята, про те, чи це по-християнськи — відчувати ненависть до Росії, про хрест в руках українки і росіянки під час ходи в Колізеї, про вірян зі зброєю та про те, чи об’єднала війна українські церкви.

Блаженніший Святославе, попереду великодні свята, зараз страсний тиждень. Як зараз церква вбачає символізм подій?

Справді, я думаю, що це якийсь божий знак, що Голгофа України, наша страсна п’ятниця, розп’яття, наша смерть цього року співпадає з пасхальними святами. Війна почалась якраз із початку великого посту, а тепер у страсному тижні, в пасхальному часі ми відчуваємо, що на нас насувається ще одна велика хвиля російської агресії.

Коли вам хтось скаже, що під час війни не боїться, то кожен воїн скаже, що це неправда

Але це для нас є знаком для того, щоб ми бачили наші страждання у світлі страждань самого Христа — Бога, який став людиною. Щоб ми бачили нашу великодню п’ятницю у світлі Христової, страсної п’ятниці, а наш хрест — у світлі Христового хреста.

Злочинець має бути засуджений, злочин має бути покараний, а жертва має бути справедливо винагороджена

Хрест Христовий із символом перемоги. Перемоги над смертю, над дияволом, над злом. Я вірю, що ця сила хреста, сила пасхального таїнства сьогодні вливається в жили, в тіло і кров України. Ми стоїмо, сильні не тільки нашої людською силою, вмінням, мудрістю, мистецтвом воювати, але ми стаємо сильні силою правди. Силою самого Бога, який ще раз страждає, розпинається, вмирає в тілі України, щоб воскреснути.

Україна має право просити зброю, брати її в руки для того, щоб зупинити війну

А вінцем буде Пасха як перехід від смерті до життя. Від війни до справжнього справедливого миру, від страждань, мук до радості і перемоги. Склалося відчуття, що наші страждання мали сенс, а світло Христового воскресіння осяє наші обличчя як переможців над цим несправедливим агресором. Переможців, які дають надію світові, що все ж таки можна протистояти злу.

Сьогодні ми кажемо, що того самого Ісуса Христа, сина Божого, вбивають в тілі України

Зараз у багатьох серцях вірян є ненависть до ворога. Але ненависть — це не про християнські цінності. Як бути в цій ситуації?

Ненависть — це є природні почуття людини. Так само, як страх, як деколи, можливо, смуток. Коли вам хтось скаже, що під час війни не боїться, то кожен воїн скаже, що це неправда. Так само, коли хтось каже, що під час війни не сумує, кожна мама вам скаже, що це неправда. Тому, якщо вам хтось каже, що я під час війни переборов ненависть, ми скажемо, що це неправда.

Але ненависть як почуття не може над нами запанувати, не може бути господарем нашого розуму, волі, не може диктувати зміст наших вчинків. Ми кажемо, що страх є поганим порадником. Часом і ненависть є такою. Але крім почуттів людина має розум і волю, і дуже важливо при помочі розуму, зусиль нашої волі перемінити ненависть у той праведний гнів, у силу, яка називається християнською чеснотою мужності.

Почуття ненависті має зробити нас мужніми. І нам так потрібні сьогодні мужні українці, які, пануючи над власними емоціями, вчаться бути послідовними, мудрими, витривалими і справді мужньо перемагати ворога. Тому я хочу всім побажати, щоб при помочі християнської аскетики, духовного життя ми зуміли переобразити ненависть, гнів у чесноту мужності і навчитися перемагати.

Як в цьому плані допомагає молитва?

Хто молиться, той живе. Ми не можемо говорити про те, що хтось буде мати якісь духовні риси, якості, якщо він не спілкується з Богом, якщо він не дихає Духом Святим в молитві, і не має доступу до джерела життя, яке нам відкривається під час молитви. Тому я всіх заохочую молитися так, як умієте. Своїми словами звертайтеся до Бога і будьте певні, що він вас чує. Більше того, він вам відповість. Молитва — це завжди діалог.

Не можу не запитати про офіційну реакцію греко-католицької церкви на ситуацію, яка відбулася в Колізеї. Там під час хресної ходи українка і росіянка разом тримали хрест. Таким чином Папа Римський хотів показати, що має бути мир, але цей жест сприйняли неоднозначно і у світі, і зокрема в Україні.

Наша позиція така, що, можливо, ці жести були не дуже вчасними. Очевидно, що Папа чинить часом пророчі жести. Тобто він, можливо, показує якусь ціль, до якої треба прямувати. Ціль, яку нам, можливо, дай Бог, досягти в майбутньому. Але в сучасних обставинах ми бачимо, що про примирення говорити ще трошки завчасно.

Для того, щоб ми почали бодай говорити про примирення між Україною і Росією, потрібні дві ключові умови. Перше — має бути зупинена війна. І очевидно, ця вимога є до агресора. Ми мусимо перемогти у цій війні для того, щоб наступив справедливий мир. Лише тоді буде звершено першу вимогу.

Потім буде друга умова — дуже важлива, ключова. Злочинець має бути засуджений, злочин має бути покараний, а жертва має бути справедливо винагороджена. Це умови спеціальних, я би сказав, судових розглядів, злочинної ситуації. Наприклад, ніколи б ніхто не міг говорити про які-небудь примирення у Європі, якщо б не було Нюрнберзького процесу над нацизмом. Ось ця державна російська ідеологія, яка видала маніфест геноциду українського народу, має бути засуджена окремим міжнародним трибуналом. Злочинці мають бути названі, покарані, а Україна, український народ має отримати компенсації.

Тільки тоді почнеться процес примирення, але він є дуже подібний до процесу загоєння ран. Не можна вимагати від того, хто переніс травму на нозі, щоб він одразу біг марафонську дистанцію.

Чи мусимо ми як християни пробачити цей злочин і чи зможемо це зробити?

Ми не знаємо до кінця масштабів усіх руйнувань, знищень, не усвідомлюємо ще до кінця глибини завданих травм. Бо хто може сьогодні збагнути розміри горя, розпачу матері, яка втратила сина? Жінки, яка зі своєю дитиною мусить тікати з рідного міста, чи жінки, яка втратила на фронті чоловіка? Або як ви можете описати трагедію жінки, яку зґвалтували? Це жахіття, про які потрібно говорити, засудити, зафіксувати. Потрібно працювати довгі роки з постраждалими.

Але ми хочемо вірити, що рани загояться, що ми зможемо відбудувати наші міста і села. Хочемо вірити, що вилікуємось від цієї війни і переживемо. А тоді, дасть Бог, Він нам відкриє, як нам далі по-християнськи сприймати себе, сусідів і весь світ.

Чимало вірян зараз змушені взяти зброю і вбивати ворога. Вбивство — це порушення однієї із заповідей. Яка має бути розрада людям, що вони зараз скоюють з точки зору церкви гріх?

Очевидно, що не існує таких обставин, які б скасували заповідь. І навіть обставини війни не скасовують Божої заповіді — не убий. Але ми повинні розуміти, що захищати Батьківщину є нашим святим обов’язком. Більше того, є нашим природним правилом.

Ми змушені боронити Батьківщину пропорційними засобами, якими на нас нападають. Ми навіть змушені зупиняти агресора ціною його власного життя. Україна має право захищатися від ворога. Має право і обов’язок просити зброю, брати її в руки для того, щоб зупинити війну. Це дії, яких ми не хотіли, бо не ми прийшли на чужу землю, ми не починали цієї війни, але нам належить її закінчити.

Чимало вірян нарікають на Бога: чому людей вбивають, катують, знущаються та гвалтують. Як відповісти людям на питання, чому Бог не з нами?

Це легітимні питання у людини, яка стоїть перед обличчям “матеріалізованого зла”, диявольської присутності. І ми маємо право питати у Бога: Боже, де ти є? Голос людства перед обличчям сметрі взяв у свої вуста навіть сам Ісус Христос, який, помираючи на хресті, волав: “Боже мій, чому ти мене покинув?”. Але він як Бог, який став людиною, вмирав на хресті за людину. Лише християнська віра нам може відкрити світло відповіді на це запитання.

Сьогодні ми кажемо, що того самого Ісуса Христа, Сина Божого, вбивають у тілі України. Він сьогодні вкотре вмирає на нашій землі, його вкотре піддають тортурам. Його вкотре принижують ті, які хочуть принизити гідність людини і гідність нашого народу.

Але присутність Бога у наших стражданнях є запорукою нашої переваги, сили. Тому що Христос увійшов у страждання і смерть, щоб її знищити. Він прийшов показати, що муки і смерть — це не кінець. Кінцем є перемога над смертю, над злом. Кінцем і воскресінням є Пасха, до якої ми боремося, живемо, до якої ми прямуємо. Тому я хочу усіх заохотити відчитувати зміст власних страждань через призму жертви нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Розуміти зміст власного хресного шляху, вдивляючись у розп’яття нашого Спасителя. А хрест — це знак перемоги. Тому я бажаю усім нам, щоб сила Божа з’явилася у нашій немочі, а його воскресіння — навіть серед горя війни, яку сьогодні переживає Україна.

Українські церкви зараз наближають перемогу не тільки молитвою, хоча молитва — це ваша основна зброя. Зокрема священнослужителі сказали, що готові стати на чолі маріупольської процесії, коли звідти будуть виводити українських військових і цивільних. Яким ще чином УГКЦ допомагає?

Найперше — ми поряд з нашими воїнами. Сьогодні є ціла плеяда військових капеланів. Я, на жаль, не можу вам сказати їхню точну кількість та дислокацію, але будьте певні, що ваші священнослужителі несуть Боже слово і перебувають з нашими військовими там, де сьогодні найважче, найгарячіше. Вони намагаються бути каналами постачання тих чи інших засобів, які сьогодні збирає нашим військовим весь український світ.

Наші військові сьогодні відстоюють правдиву ідею, вони помирають з любов’ю до своєї батьківщини. Це додає їм сили і мужності побороти страх і ненависть.

Так само церква з перших днів війни почала робити усе, щоб врятувати життя людей. Яскравим прикладом став наш Патріарший собор у Києві. Під час Майдану там була так звана Патріарша Криївка, де майданівці лікувалися, відпочивали, харчувалися. Коли почалася пандемія, ми відкрили в соборі Центр вакцинації. Для тих, хто не хотів вакцинуватися, ми позичали кисневі концентратори. Почалась війна, і в Патріаршому соборі одразу відкрилося бомбосховище. Люди приходили з котиками, песиками, рибками, хом’яками, пташками. Ми намагалися забезпечити їх харчуванням, потрібним одягом, ліками.

Ми намагаємось дбати про відкриті “зелені коридори”, про постачання гуманітарної допомоги туди, де сьогодні найважче. Минулої суботи в нашому Кафедральному соборі у Харкові тільки за чотири години роздали продукти півтори тисячі сімей.

А в тих околицях, де трохи менш небезпечно, куду рухається потік біженців, ми намагаємось їх приймати, відкривати простори.

Чи об’єднала війна українські церкви?

Коли мова йде про порятунок людського життя, постачання гуманітарних вантажів, допомогу в евакуації — тут ми діємо разом. Я думаю, що одна церква цього би не зуміла зробити. Існує дуже інтенсивна співпраця. Я пригадую співпрацю в евакуації з Ірпеня, з Бучі між католиками і протестантами, між православними і католиками. У Харкові єпископ УПЦ живе в римо-католицького єпископа вдома. Це елементи людської солідарності, які підтримує і розвиває християнська віра.

Дуже активно діє Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій. За перші 55 днів війни було близько 10 різних звернень до інших міжнародних інституцій. Зокрема і звернення щодо необхідності відкриття гуманітарного коридору з Маріуполя.

Наостанок хотілось би почути ваше звернення до всіх вірян перед Великоднем.

Хочу привітати всіх українців, всіх людей доброї волі з найбільшим християнським святом – святом воскресіння Христового. Це свято перемоги життя над смертю, добра над злом. Свято перемоги, яке нам готує не людина, але сам Господь Бог. Син Божий взяв на себе людські страждання, навіть людську смерть, саме для того, щоб їх змінити, знищити і дарувати нам воскресіння. Нехая ця сила воскреслого Христа увійде сьогодні в наші серця, родини, домівки. Нехай розвеселить усіх тих, хто сумує. Витре сльози усіх тих, хто плаче. Нехай підтримає, надасть натхнення і відваги тим, хто захищає сьогодні мир в Україні зі зброєю в руках. Нехай божий мир прийде на нашу землю і переможе війну. Христос воскрес. Воістину воскрес!