Історія коломийських кахлів та плиток. ФОТО

У Коломиї вже в 1661 р. існував гончарний цех, який був затверджений королівським актом, виданим королем Яном Казимиром, до якого належали Микола Юркевич, Петро Піскозуб, Іван Бастяк, та інші [1, с. 38–43]. Майстри, виконуючи феодальну повинність, віддавали частину гончарних виробів до коломийського замку, ставили печі, виготовляли кахлі й оздоблювали ними печі в будинках міської знаті. Малюнки на коломийських керамічних виробах, зокрема кахлях, створювалися стилізованими рослинно-геометричними мотивами, утвореними крапками, колами, коловими хвилястими лініями, меандрами на чіткому контрасті коричневої і зеленої полив на білому тлі або білої і зеленої –на коричневому ріжковою технікою розпису. Такі орнаменти несли певні символічні навантаження: стилізоване “дерево життя”, сонячні та громові знаки, різноманітні форми хрестів, вода тощо.

У кінці ХІХ ст. (австро-угорський період) коломийське гончарство занепало. Щоб врятувати цей вид ремесла, ситуацію врятувало відкриття в Коломиї гончарної школи (КГШ) 1876–1914. Школа мала продовжувати традиції коломийського народного гончарства  та творчість відомого косівського майстра Олекси Бахматюка. На етнографічній виставці 1880 р. коломийське гончарство представляв своїми кахлями із  сюжетними мотивами тільки викладач точіння КГШ Кароль Словіцький [2, с. 328]. На кахлях цієї печі вперше сюжетні фігуративні композиції були виконані технікою ритованого розпису.

За керівництва гончарною школою Валеріана Крицінського та Олександра Клімашевського, вона стала важливим осередком виготовлення різноманітного асортименту декоративної кераміки: вази, свічники, тарелі, плитки, кахлі,  скульптурки тощо. Значну увагу заклад приділяв виготовленню кахель в інтерпретованому стилі модерну (гуцульська сецесія), які використовували при спорудженні печей, камінів та архітектурних панно в гуцульських орнаментальних традиціях.

Яскравим прикладом  є дві  фігурні печі 1900 року, викладача КГШ Франца Бастяка. Основним декором цих печей є стилізований хрест і багатопелюсткова квітка. Учні та випускники школи також виробляли пластичні печі, оздоблені  випуклим орнаментом в стилі модерн темного кольору (червоно-коричневого, зеленого чи коричневого кольору). Кахлі цих печей були виконані за допомогою гіпсових штампів. Викладач школи Антін Кострубʼяк був автором 9 різних за кольором, орнаментом і формою печей, створених у 1900-х рр. Всі згадані вище печі зараз знаходяться у Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського.

При Крайовій гончарній школі у Коломиї також була створена “Робітня кахлярських форм”. За короткий час місцеві художники виготовили 10 моделей печей [3, с. 25].

Пошуки національного стилю у Коломийській гончарній школі полягали в тісних контактах з Львівською  фабрикою майоліки Івана Левинського, керамічною фабрикою досліджень при Львівській політехнічній школі, керамічною майстернею в Товстому та іншими.

Тогочасна модерністська архітектура захоплювалась облицюванням фасадів керамічною декоративною плиткою (плитка – це кахля без бортиків). З приходом на фабрику І. Левинського видатних українських керамістів, випускників Коломийської гончарної школи – братів Йосипа і Михайла Білоскурських, почалися пошуки національного орнаменту в кераміці.

До найкращих архітектурних пам’яток м. Коломиї кін. ХІХ – поч. ХХ ст., де основною темою декоративного оздоблення споруд є керамічні композиції у вигляді фризів та панно роботи директора КГШ В. Крицінського,  належать: молодіжний центр – колишнє польське спортивне товариство “Сокіл” (вул. Петлюри), будинок колишньої пошти (проспект Чорновола), частково на житловому будинку (вул. Чайковського), будинок житлово-торгового призначення (вул. Мазепи), а також арочне підкреслення вхідних дверей будинку колишньої Коломийської гончарної школи (вул. Верещинського).

Цікавою є піч 1911 року, випускника КГШ Петра Кошака. Кахлі цієї печі декоровані сюжетними сценами на сакральну, побутову, воєнну, геральдичну (Музей писанкового розпису) тематику.

У 1914 році Франц Бастяк певний час працював у с. Королівці на керамічному заводі, де виготовляв кахлі. У 1920–1930-х роках у Коломиї почали працювати декілька гончарних майстерень з виробництва кахель: братів Сьомʼяків (де також працював Ф. Бастяк), братів Патковських, А. Марціновського, М. Кукурби, С. Будзяновського, родин Коржиновських і Турянських.

Коломийське кустарне кахлярство занепало в І чверті ХХ ст. У повоєнні 1940-і роки було створено коломийське заводоуправління цегельно-черепичних заводів № 1–2, яке підпорядковувалося Головному управлінню “Головкераміка”. У продаж почали надходити фабричні рельєфні кахлі, покриті зеленою і коричневою поливою, виготовлені  у кахельному цеху, створеному в 1954 році при заводі № 2 (тепер вул. Тютюнника)  під керівництвом Михайла  Трепети.

У серпні 1971 р. на заводоуправлінні будівельних матеріалів (ЗУБМ) відкрили  цех майоліки. Масово виготовляли не тільки різноманітні вироби широкого вжитку, а й продукували і втілювали  мистецькі ідеї на традиціях покутського гончарства. Впродовж 1985–1991 років у цеху майоліки, який на той час ще працював у складі підприємства, було організовано кооператив “Керамік”, який виготовляв кахлі з мальованим декором. Для цього інженер-технолог Олександр Фекете підготував штампи з рослинно-геометричними орнаментами та  сюжетними сценами, які розписували зеленими, жовтими і коричневими фарбами на білому тлі. Нині ж керамічне виробництво – лише кахлі для печей і камінів, виконані за штампами, розробленими майстрами заводу.

На сьогоднішній час виробництво промислових кахель продовжується на керамічному підприємстві “Теракота”, відкритому в 1993 році у с. Пилипи Коломийського району. Діяльність підприємства включає виробництво пічного кахлю для теплоакумулюючих печей, камінів та кухонь-лежанок. Такі вироби можна придбати у салоні-магазині “Каміни” в місті Коломиї по вулиці Театральна, 7. Художники цеху розпочали творчу роботу над виготовленням ескізів для мальованих кахлів.