Історія коломиянок, які відроджують народну вишивку. ФОТО

Спеціально для L’Officiel до маркету “Сучасне етно” команда “Всі. Свої” вирушила в експедицію на Гуцульщину, аби дізнатися, де і як сьогодні відроджують майже зниклі ремесла.

На Гуцульщині досі найпоширенішим видом творчості залишається вишивка. А Коломия разом із сусідніми селами – її центр, де на популярність вишивки вказує відомий на всю країну, та навіть за кордоном, нічний ринок вишиванок. Однак найкращі майстрині не мають часу торгуватися на ринку і працюють вдома, протягом місяців вручну створюючи справжні шедеври. Із такими жінками ми і познайомилися в Коломиї: Ярославою Паранич, Уляною Стадничук та Оленою Федосюк – засновницями бренду вишитого домашнього текстилю з льону “БаЛьон”.

“Ідея створити власну справу прийшла після аналізу низькопробного асортименту на базарі в Коломиї та в інтернеті. Я завжди казала, що нашу вишивку, та класно подати – то буде бомба! Я розуміла, що ідея цікава, нова і я її сама не потягну. А Слава вже багато років вишивала своїй родині надзвичайні сорочки. Я їй кажу, чи не хоче вона вишивати на продаж. Вона відповіла, що як щось буде цікаве, то буде вишивати. Так я почала вишукувати візерунки, переробляти, малювати, підбирати кольори. А ще захотіли вишивку доповнити цікавим нетиповим пошиттям та якісними тканинами. Улянка наша якраз шила. Так усе і склалося, – розповідає Олена, ідейна лідерка «БаЛьону». – У нас повний цикл виробництва без застосування сторонньої робочої сили. Кожна займається тим, що більше знає. Творча дівоча майстерня! Шкода тільки, що в Україні вже немає потужних українських виробництв, таких як був Житомирський льонокомбінат. Тому льон закуповуємо білоруський. Проте колись і у нас в Коломиї були поля льону та льонарня. Я ще в кінці 80-х пам’ятаю складені снопи льону в сільських обійстях”.

 Чому речі, які роблять у “БаЛьон”, унікальні

По-перше, “БаЛьон” – єдині в Україні, хто працює в давніх і навіть забутих традиційних техніках вишивки в інтер’єрі. Більш того, “БаЛьон” міксує техніки та візерунки з різних регіонів. Це художнє і сучасне переосмислення стародавніх традицій, яке просто зараз допомагає відродити українську вишивку, не перетворивши її на законсервований музейний несмак. “Як зібралися з дівчатами у команду, потім вже пірнули в старовинні узори та техніки, бо ними дійсно мало хто вишиває. І дуже шкода, коли люди підходять та кажуть, що це все можна машинкою вишити. Адже кожна техніка – то історія, ремесло, яке втрачається з кожним роком. А так, хоч частково, ми повертаємо вишивку в сучасне життя, а не тільки в музей”.

По-друге, “БаЛьон” застосовує власноруч розроблену техніку. “Це суто наша розробка. Хто вишиває, той зрозуміє. Виглядає дуже акуратно, зовсім не складно робиться, але вимагає ретельності. Я назвала цю  техніку “вмережені стрічки”, – ділиться Олена.

По-третє, це унікальна ручна робота. Кожен виріб неповторний.

Тут уже до розмови підключається Ярослава – майстриня-самоучка, чиє покликання – це вишивання. “Чому ручна вишивка більш коштовна? Тому що ти душу вкладаєш, коли працюєш. Я в будь-яку роботу вкладаю себе. Нічого не роблю через примус і дуже стараюся, щоб моя вишивка була максимально ідеальною. Недавно на конкурс вишивала скатертину “Осінь”. Працювала над нею два з половиною місяці, по 6-7 годин на день! Тут у мене кожна ниточка прорахована – ось у цьому я бачу цінність ручної роботи. А машинка – це просто машинка”.

По-четверте, вишивка по льону дуже цінується серед знавців. «Це дрібне полотно з неоднорідною структурою: з однієї сторони дві нитки, з другої – три, тому дуже важко не збитися, не поламати узор. Це найвищий клас роботи вишивальниці, адже чим складніша тканина, тим складніше вишивати й вираховувати візерунок, навіть хрестиком. Це досить математично», – підсумовує Олена.

Чому для збереження вишивки більше не потрібно копіювати

Останні десятиліття популярним є новий підхід до розуміння народних традицій. Майстри відчули негативність механічного повторення і безкінечного цитування, адже кожен час має свою подачу. Колись робили так, сьогодні – інакше, і у цьому немає нічого поганого.

“У вишиванні не існує сучасного тренду. Тренд уже є у виготовленні ліжників, але технологія також стара, проте узори і подача – нові. Нам теж хочеться використовувати стару технологію, але подавати вишивку сучасно, щоб вона не вмирала, а жила, щоб люди розуміли: вишивка – це не лише базар. Забудьте про бабусині рушники, скатертини та маленькі серветки традиційно етнічного спрямування – це вже історія, – вважає Олена. – Те, що робили у 80-ті та 90-ті, зараз виглядає архаїчно. Унікальне не те, що геть не змінюється, а те, що зроблене руками людини – не машини. Можливо, дослідники та етнографи розкритикують таке бачення… Так, поєднувати вишивки різних регіонів – незвично, але цікаво, адже ми даємо нове життя музейним артефактам.

Ми популяризуємо напівзабуті техніки вишивки, які використовують лише деякі вишивальниці особисто для своїх родин. А подивитися на ці техніки сьогодні можна тільки в музеях та десь у бабусиних скринях. Наприклад, низинка (низь) – унікальна та одна з найвідоміших українських технік вишивки, характерна для Гуцульщини. Її ми застосовуємо у власних виробах, але також залюбки використовуємо подільські качалочки та колодочки, а ще штапівку, зубцювання, змережування. Давні елементи дають силу новим речам”.

 Чому перестали цінувати українську вишивку

Перша причина – штучне розповсюдження відомої брокарівської вишивки хрестиком. Це почалося у 1850 році. Схеми вишивок у псевдонародному та «малоросійському» стилі, що друкувались на папері, в який загортали дешеве мило з парфумерного заводу француза Генріха Брокара у Москві, і дали назву величезному культурному явищу. Брокарівські узори вважалися «взірцем» несмаку та міщанства, що частково було правдою, адже перші «мильні» вишивки були досить примітивні. Через надзвичайну популярність простого у виконанні брокарівського хрестику до кінця XIX століття зникло близько 250 швів народної вишивки. Ось що про це думала Олена Пчілка: «Рукави українських жіночих сорочок перетворюються в російські ситці, ця ляпанина страшенна».

У 1953 році для масового виробництва розробили три види вишиванок: “українка”, “гуцулка” і “чумачк”. Саме тоді Микита Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС, а він, як відомо, полюбляв носити українські вишиванки. Моду підхоплювали інші посадовці, що перетворило вишиванку на офіційний одяг. Це не пішло на користь традиційній вишивці, адже вона почала асоціюватись із несмаком та шароварщиною. До того ж скоро прийшов тренд на штучні тканини, і запровадження нових технологій у масове виробництво призвело до втрати виготовлення домотканого полотна. Коноплі у селах практично знищили.

Ще один період непомірної профанації вишивки стався у 90-ті роки ХХ століття. Після розпаду СРСР та разом із ним ткацьких цехів, осередком вишивки стає Коломия. Як і в минулому столітті, масовий попит спровокував втрату багатьох технік та узорів. Олена чудово пам’ятає ці часи: “Через безгрошів’я та безробіття люди вишивали на продаж. Потім відкрився коломийський вишиваний базар, який досі вважається найдешевшим місцем, де можна придбати вишиванку. Виникнення нічного ринку в Коломиї спонукало до спрощення та здешевлення продукції. Сьогодні вишиває в основному старше чи середнє покоління, а молодь не бажає підтримувати ремесло через фінансову невигідність. Дуже шкода, але такий популярний зараз коломийський вишиваний базар породив низьку культуру ручної вишивки, яку перевели в категорію чогось низькосортного. Багато майстринь високого рівня не вишивають на продаж, а тільки для власних родин, тому що їхню роботу не можуть гідно оцінити”.

 Вишивка як спосіб зрозуміти людину

Кожна з технік вишивки має свою унікальність. Через техніки та візерунки можна прочитати мапу України, регіон та село походження, матеріальне становище людини та навіть вплив інших культур.

Панська вишивка дуже відрізнялася від селянської, вона й досі мало досліджена. Але відомо, що існувало багато майстерень при хазяйствах поміщиків, де кріпосні майстрині вишивали одяг та побутові речі для панської родини. Часто це була вишивка бісером, який робили з венеціанського, богемського та муранського скла і завозили з Італії. Бісером вишивали вже і поміщиці, і баришні. Така панська вишивка була дуже коштовною і свідчила про непогані статки.

Щодо регіону, то полтавська вишивка відрізняється ніжними пастельними кольорами та шиттям “білим по білому”, а також синіми нитками – це так звана гадяцька вишивка, яка цінувалась дуже високо й була дорогою через яскраві нитки кольору індиго, барвник для яких місцеве єврейське купецтво завозило з самої Індії. Отримати такий колір за допомогою європейських фарбників було неможливо. До речі, називали блакитні сорочки зовсім неполіткоректно – “гадяцькими жидівочками”.

Якщо подивитися на гуцульські орнаменти, то їх ні з чим не сплутаєш, такі вони кольорові: помаранчеві, чорні, фіолетові, зелено-блакитні, малиново-вишневі. Кажуть, що це через відсутність кріпацтва та вільний дух гуцулів, але насправді використання яскравих кольорів у прикарпатській та карпатській вишивці походить від інших умов: територія Західної України знаходилася під владою Австро-Угорської імперії, тому сюди раніше потрапляли яскраві та на той час сучасні нитки муліне з Франції. Ці нитки називалися DМС – вони і сьогодні одні з найбільш популярних серед вишивальниць.

А відому борщівську вишивку легко відрізнити по чорному кольору і кучерявим швам. Однак жінки обирали чорний колір не через журбу за померлими від нападників чоловіками, а тому, що на цій території розводили в основному овець з чорною шерстю.

Як пов’язані якість вишивки та її глибинний посил

“У нас в Коломиї, оглядаючи будь-яку вишиту роботу, людина насамперед обертає її на зворотній бік, а потім дивиться на лицеву сторону”, – каже Ярослава. Якісна та однорідна виворітка вказує не тільки на високу майстерність вишивальниці. Це ще й глибинний посил наших предків. Відсутність вузликів, ґудзів плетених ниток, перехрестів, нашарувань на звороті вишитого виробу мала особливе значення: це й гладка життєва дорога (не ґудзава), вдала та щаслива доля, міцне здоров’я. Також дуже важливою є особистість майстрині. Енергетика, закладена в руках і думках вишивальниці, передається і власниці виробу.

“У своїх виробах «БаЛьон» не приховує зворотню сторону, адже це ціле мистецтво – розрахувати так, щоб усі стібки дивилися рядочками в одну сторону та були добре закріплені. А ще є чудові техніки чалочки, колодочки, верхоплутки, які неординарно виглядають зі звороту. Це ніби зовсім інший виріб, і при цьому така вишивка може використовуватися на два боки”.

Як відрізнити машинну вишивку від ручної

На додаток Ярослава дає дуже корисні поради, як відрізнити ручну вишивку від машинної: “Подивіться на зворотній бік. Якщо побачите тоненьку плівочку під візерунком, значить вишивка – “набивна”, машинна. Друга ознака штучної вишивки – білі нитки з нижньої сторони. До того ж машинна вишивка завжди більш жорстка, ніж ручна”.