Коломия чекає ветеранів. Як працює, кого лікує єдиний госпіталь на Прикарпатті

Півтора роки тому в Коломиї, на базі колишньої залізничної лікарні, нарешті, створили ветеранський госпіталь. Минулого тижня обласні депутати згадали про нього, мовляв, як працює, хто там лікується, та чи доцільно його утримувати.

Депутати думали, а «Репортер» туди поїхав.

До Вінниці далеко

За словами головного лікаря комунального закладу «Івано-Франківський обласний госпіталь ветеранів війни» Володимира Федоришина, Прикарпаття — єдина область в Україні, яка не мала такого шпиталю. Створили його 7 липня 2016 року.

За зразок Федоришин взяв госпіталь у Вінниці. Навіть повіз туди спеціальну комісію з області. Усім сподобалось. Заклад вразив домашньою атмосферою. Там 80-90% пацієнтів — ветерани. Там же проходять психологічну реабілітацію, лікують зуби. За цією моделлю почали працювати і в Коломиї.

«Але нам до Вінниці ще дуже далеко, — каже Федоришин. — Вони мають історію з 1975 року. Новий корпус був збудований у 2001-му».

У 2017 році облрада затвердила план розвитку закладу, в якому покроково розписали, що зроблять до 2020-го. У планах ліжок має бути більше — до 90-100, плюс реабілітаційне відділення на 30 місць.

Нині стаціонар налічує 75 ліжок: 25 хірургічного профілю (там працюють хірурги, уролог, травматолог, ЛОР, анестезіолог) і 50 ліжок — терапевтичного профілю (терапевти, невропатологи).

Повністю заповнити ті, що є, немає можливості, бо в госпіталі водночас роблять ремонт, а ще є проблема фінансування.

«Ми вже відстаємо від плану, — говорить головний лікар. — Аби купити обладнання, зробити ремонт, треба приблизно 10 млн на рік. А ми минулоріч на ремонт отримали мільйон! Недавно приїздив головний лікар кіровоградського госпіталю. Така ж область, як наша, за кількістю ветеранів — і 100% фінансування. Там повний ремонт зробили за два роки. У нас фінансування зараз на рівні 20%».

Усіх покласти не вийде

Володимир Федоришин проводить екскурсію закладом. Розказує, що нині одночасно можуть лікуватися 40 ветеранів. З них 12-15 атовців. «Ми їх не ділимо, — каже лікар. – І нікому не рекомендую. Є ж афганці, їх не можна забувати. Нині — атовці. Не дай Боже буде ще».

За його словами, у госпіталі за рік може пролікуватися близько 2400 ветеранів. Загалом їх в області понад 38 тисяч. «Ми вже порахували, що потрапити до нас на лікування може менше 10%, — говорить Федоришин. — Положити всіх не маємо змоги».

Найчастіші проблеми, з якими звертаються ветерани, — неврологічні. Хребет, головний біль після контузії. Застудні, кардіологічні, гастроентерологічні.

Сюди їдуть з усіх районів. Когось скеровують з місцевих лікарень, а частіше звертаються самі бійці. За словами лікаря-статиста Ростислава Шовкового, минулого року вони розробили й роздали усім лікарням області наказ, аби ті звітувалися по роботі з ветеранами.

«Робота до кінця не налагоджена. Коли збирали нараду з відповідальними лікарями, то чотири райони взагалі не приїхали, — говорить Шовковий. — Найпроблемніший – Тлумацький. Практично немає управи. Але там спілка АТО працює краще за лікарів».

Зараз у госпіталі розробили направлення, аби ними змусити райони працювати. Просять направляти їм ветеранів. Таких паперів цьогоріч підготували 1200.

«За минулий рік у госпіталі понад 11 тисяч пройшли амбулаторне лікування, – зачитує цифри Шовковий – Тобто прийшли в поліклінічне відділення. З них 1815 ветеранів війни, 1196 – АТО. 2289 осіб проліковано по двох відділеннях. Терапевтичне – 591 ветеранів, 239 – АТО. Хірургічне – 208 ветеранів, 120 атовців. Зубопротезування – 103, з них – 60 атовців».

Афганці для своїх

Пацієнти тут лікуються в середньому 12-13 днів. Палати на чотири, три і два ліжка. Головний лікар водить коридорами першого, другого поверхів. Показує відремонтовані палати з новими меблями, плазмовими телевізорами, холодильниками, санвузлами. Каже, їх на півмільйона афганці зробили. Теж шукали меценатів, скидалися. Показує дерев’яну альтанку у дворі, яку ті теж зробили. Багато з них були ще й в АТО. Ще є палати, які чекають на ремонт.

В одній з «афганських» палат лежать два чоловіки. Затишно, тепло. У них відвідувачі. Щось обговорюють. В іншій два хлопці – учасники АТО. Микола лише нині поступив. Він із Яремче. Читає щось. Його сусід сидить навпроти на ліжку й дивиться по телевізору концерт привітань на місцевому каналі. Не надто радий відвідувачам.

У напівтемній палаті сидить Володимир з Нижнього Вербіжа. Посміхається. Теж нині поступив. Він мобілізований у 2015 році, служив у 57-й бригаді, 18 батальйон. «Та, от, хворію», — коротко відповідає чоловік.

Федоришин розказує, що тримають тісний контакт з Ігорем Чернецьким з «Бандерівського схрону». Якщо є проблемний атовець, телефонують йому — і «на виховання». Крім того, Чернецький і сам направляє хлопців на лікування до Коломиї.

Аби не шукати лікаря

Коридорами йдемо в майбутню хірургію. Зараз тут усе розбомблено. Ремонт роблять державним коштом. Федоришин каже, за планом треба близько 3 млн грн. Вже й підрядника знайшли, а грошей нема.

Підходить завідувач відділення, розказує, що в другому кінці є ще одна операційна, яку роблять вже власним коштом. Десь за місяць мають завершити. Вона невелика, але теж треба десь 100 тисяч.

«Зараз живемо зі спонсорських коштів, з грошей, які заробляємо, бо ветеранам надаємо безкоштовну допомогу, а приходять й інші люди – благодійні внески. Ці кошти вкладаємо у заклад, — розповідає Володимир Федоришин. — Залізничники лікуються, мають страхові полюси, які покривають наші послуги. Також утеплили фасад, вікна поміняли, дах перекрили».

Головний лікар хвалиться, що за кошти благодійників закупили лазерний ніж, яким роблять сучасні операції на венах і при геморої. Бо то часті проблеми у ветеранів. Одному атовцю кришталики оперували.

«Зараз один на обліку, з Коломиї, 35 років – втрата зору, – каже Федоришин. — Було захворювання, погано проліковано, дало ускладнення – осліп. Ним більше займається Одеса — пробують повернути зір».

Також додає, що в планах домовитися про співпрацю з лікарями обласної клінічної лікарні, аби ті приїздили та оперували тут. «Аби не ветеран їхав і шукав лікаря, а лікар приїжджав до нього», — говорить пан Володимир.

На державній незручно

Після похмурих ремонтних катакомб фізіотерапевтичне відділення виглядає пишно, хоча тут теж потрібна реконструкція. Гамірно, світло. Кожне ліжко відокремлене від інших шторами — від стелі до підлоги. На одному лежить Андрій Воєцький. Він пілот, волонтер «Клівленд Майдан» (США). Прийшов на процедури, а заодно й подивитися, як працює госпіталь. Розказує, що передали в Україну чотири контейнери з медобладнанням, матеріалами. Один із них – в Коломию.

«Оці кушетки – він передав, – показує Федоришин. – Ти хоч на своїй лежав?». «Ні, на державній, – відповідає Андрій. – Дуже незручна, нема де руку поставити».

Чоловіки між собою говорять, а старша медсестра Галина Тодорів проводить екскурсію. Розказує про нові апарати, які теж отримали від благодійників. Наприклад, ударно-хвильовий, який вартує зо 20 тисяч доларів і має унікальні функції. Показує й інші.

«Отут якраз хворий лежить на електросні», – каже пані Галина. «Який я хворий? Я здоровий!» – жартівливо обурюється з-за шторки пан Дмитро. Він афганець, чорнобилець, сюди приходить підлікувати нерви.

Електросон, розказує старша медсестра, заспокоює нервову систему. Тому часто афганці і атовці приходять саме на ці процедури. «Бо не можуть спати, – говорить жінка. – Процедура триває від 20 хвилин до години. 23-річний хлопчина, пам’ятаю, позивний «Добрий» — дуже ретельно ходив. Він після АТО спав по чотири години на день. Зараз задоволений, спить більше та краще».

Дримба, глина, практиканти

На базі госпіталю працює реабілітаційне відділення. З новим обладнанням. Ще, за словами Федоришина, є договір з Прикарпатським університетом, аби їхні реабілітологи стажувалися в Коломиї. Також у планах підписати подібну угоду з медуніверситетом.

Лікар-психолог Оксана Забронська розповідає про психологічну реабілітацію, яку проводять у госпіталі. До неї часто приходять на розмову.

«Тішить, що зараз атовці сприймають психолога нормально, нема такого упередженого ставлення, — Забронська. — Говорять про все. Спершу було тяжко – мусила якось підходити. Зараз робота налагоджена. Одні одним переказують, довіряють».

Оксана Забронська розказує про майстер-класи, які влаштовують з різьбярства, гончарства. Запрошують цілими родинами, аби займалися та приємно провели час, набрались позитиву.

А ще мають ідею – організувати майстер-класи з гри на дримбі. Мовляв, колись знахарі так лікували душевні розлади. Запровадять, але з медичним нахилом.

«Так і живемо — і лікуємо, і ремонти робимо, — каже наприкінці Володимир Федоришин. – Усе буде з часом. Госпіталь річний — як та дитина».