“Коломия — місто…”

Троянда на клюмбі — Шлунок директора Зіми — Барвінковий край — Ukraina Stelo — Коломия в планах і пригодах І. Франка — Гуцульський баяццо у Варшаві і Ґдині. Про це пише Збруч.

Столиця квітне животворними соками всієї области, як троянди на великих клюмбах. А в останній четвертині минулого століття оживилось і скріпилося Покуття, коли Станиславів зв’язався залізницею з усім Поділлям аж по Збруч. Тоді до спілки із Станиславовом виросла Коломия вже й на промисловий осередок і на знак перемир’я виросла в половині дороги між двома містами, в Отинії, фабрика братів Бредтів.

У самій Коломиї, довкола залізничого двірця і в північній частині міста почали множитися цегольні, кахлярні, верстати, склади, заносилось і на розвій вугільного і нафтового промислу. Жалко, що на спомин цього зриву залишилась тільки вузько-шляхова льокальна залізниця Коломия—Печеніжин. На прикрий деякому спомин зв’язався з цим якийсь карно-судовий процес Галицької щадної каси, що фінансувала ці спроби, і смерть її директора Зіми в тюремній келії, ба, судовий знавець провів аналізу його шлунка, шукаючи отруї.

Без огляду на роди і розміри продукції Коломия завжди тримала поверх 78% усієї торговлі з горами, ото ж і вкривали її більш і менш примітивні вози до гуцульських терхів1) включно, а ці вантажні валки день і ніч пружилися по всіх гірських шляхах.

Не важко нам тепер розуміти, чому від 1870-их рр. Коломия, маючи за собою традиції Кобринських та Озаркевичів, маючи друкарню Мих. Білоуса, в економічній, культурній і політичній ділянці виросла на суперечницю львівському українському центрові. Не Перемишль, а Коломия.

Цю першість Покуття і Коломиї треба зв’язати з сусідством Буковини як продуцента і консумента (німецька ґімназія, від 1875 року й університет у Чернівцях, галичани в буковинському шкільництві й на інших постах, галицька преса і видавництва на Буковині). Поки не було і де не було небезпеки, що галичани заберуть хліб уродженим буковинцям, були гарні взаємини.

Сусідство “барвінкового краю” для Галичини, силою факту в першу чергу для Покуття, позначилося додатно геть і в історії культури: (великий поет, письменник і освітник Юрій Федькович, композитор Сидір Воробкевич). Навіть виріс парадокс Лесі Українки, Велика поетка, сягнувши в ділянку історії літератури, доглянула на Буковині трьох великих письменників: Ю. Федьковича, О. Кобилянську, В. Стефаника; Стефаника тому, що він народився на галицько-буковинському пограниччі, в Русові.

Політичні сили Покуття мобілізували русофіли (Наумович, згодом Дудикевич) і радикали (Данилович, Трильовський). Економічній організації дав модерний почин Ілярій Герасимович (Гуцульсько-промислова Спілка), фінансовій — “Покутський Союз”.

Організація освітно-культурної Праці зосередилась у загально-освітніх школах і фахових (перша приватна українська школа для поширення домашнього гуцульського промислу), в Народних Спілках, Народному Домі, Січах і Взаїмній помочі учительства, в пресі та книжкових видавництвах: Русская Рада (Білоуса), Наука (Наумовича), Жіноча доля (Кисілевської), Приятель дітей (Трембецького), Бібліотека для молодежи (Насальського), Загальна бібліотека (Оренштайна), Загальна книгозбірня (Николишина) і радикальні видавництва головно Трильовського, нетривкі та зате різнородні і дуже численні; відомі видавництва Микитюка (м. ін. Енциклопедія, атляс Кубійовича) теж народились у Коломиї. Для хроністів та літописців важко буде занотувати собі есператське видавництво в Коломиї: “Ukraina Stelo” esperanta gazeto en Kolomea (1911).

Розвій та досягнення відмічених організацій, преси і видань більше ніж польсько-жидівська конкуренція спиняло розбиття власних сил, спричинене рівнобіжністю зусиль на основі двох українських світоглядів: русофільського і чисто народного, самостійного, а в рамках народного ще дальше роздрібнення на поступово лівий, спершу інтернаціонально-соціялістичний, згодом націнально-радикальний напрям.

Коли про лівих, варто згадати, що в 1883 році Франко і Павлик поважно думали про те, щоб осісти в Коломиї.

Після судових процесів за соціялізм 1878 р. у Львові, 1880 р. в Коломиї, вони втратили всю надію на посади в державних ґімназіях, тому (для легшого прожитку) рішились осісти на провінції, Франко перевіз би туди свою бібліотеку, вибирався й до Києва по джерельні матеріяли для наукової праці, а мали б вони спільно писати історію української літератури й історію політично-аґрарних порядків у Галичині. Франко перебував тоді в Нагуєвичах, Павлик у Косові, обидва у батьків і з ріднею.

Павлик переїхав до Коломиї раніше і стягав туди Франка, там вони купили б дім і вели б спільне домове господарство. Франко промовляв за Станиславовом, де він при допомозі соціяліста Володислава Дзвонковського і його мами хотів заснувати широку аґрарну спілку інтелігентів із селянами. Павлик обставав при особистій тільки спілці і запросив Франка до Коломиї на особисту розмову. В перших днях жовтня відвідав Франко Павлика в Коломиї на Прутовій вулиці (Гетьманській) в домі о. Решетиловича. Павлик рішався вже й на Станиславів, але не дописали Дзвонковські. З усіх замислів залишилось тільки листування Франка і Павлика з Дзвонковськими, Феліксом Дашинським та Драгомановим.

Не треба окремо підкреслювати, що такі живі люди, як Франко і Павлик, не були б поперестали на чисто літературній праці, тим більше, що і Драгоманов натискав на Франка, чому ж він не оформить осібної поступової групи з кращих галичан. Франко працював над програмою для такої поступової фракції і мав цю програму надрукувати в соціялістичному “Світі”І. Белея (1881—82), але “Світ” упав. Франко і Павлик хотіли виступити зо своєю поступовою програмою на другому українському вічі в Галичині, що відбулось д. 29. VI. 1883 року у Львові — але до цього теж не дійшло. Та все ж таки чимало програмового матеріялу використав Франко у промові, написаній для Вас. Нагірного (вони жили на одній кватирі), а що промову Нагірний відчитав на вічу2).

Заходи поступових, щоб придбати прихильників для нової партії найуспішніші були на Покутті, поступовці і ліві мали скрізь на Покутті і в Коломиї свою опору. Коломийська ґімназія видала низку поступових діячів і трьох відомих письменників (Стефаника, Мартовича, Черемшину). На студентському вічу в Коломиї літком 1884 р. де вперше прилюдно радили над жіночим питанням, Франко особисто познайомився з Наталією Кобринською, вислідом коломийських розмов, проведених між ними, була поміч Франка у редаґуванні жіночого альманаха “Перший Вінок”.

Мав Франко і прикрі спомини про Коломию, бо 1880 р. приблизно 5 березня по дорозі до учителя Кирила Ґенека в Березові арештовано його в Яблонові, посаджено в коломийську тюрму і дочеплено до процесу проти Павликів та Факшеїв за те, що хтось пострілив віта в Косові. Після тримісячної судової тюрми відвідав Франко і міську, а на тлі цього тюремного переживання написав у Коломиї новелу “На дні”.

Але ж переважали у нього гарні зв’язки та ясні спомини, використані ним у прилюдній діяльності і в літературі. Франко бував на вічах на Покутті, мав приятелів між покутськими селянами (пр. Сандуляк у Карлові). Помогли йому коломийці зламати Павликову зневіру так, що (від січня 1890 року) Павлик та Франко почали видавати двотижневик “Народ”. Якої доброї думки був Франко про Покуття та Коломию, бачимо з сатиричної поеми “Вандрівка Русина з бідою”: в Коломиї Данилович, Гарасимович і Трильовський узяли біду “на гоцки”, покутські селяни прибігли з киями і вже-вже мала біда пожити смерти.

Безсумнівні були заслуги коломийців, на шляху поступу, проте найкращі успіхи прилюдної праці відмічаємо тільки на тлі єдности, коли русофіли зникли, а радикали дійшли до порозуміння з іншими національними групами. Найчіткіше виявилась вага з’єднання у розвою Народного Дому, Взаємної Помочі, (якийсь час “Просвіти”) і найціннішого надбання, яким є музей “Гуцульщина”.

Самостійність Покуття обґрунтована не лише відміченими геополітичними умовинами, політичними і культурними досягненнями — вона має свою основу і в минулому. Тільки австрійська адміністрація (після 1770-их рр.) почала тісніше зв’язувати Покуття з Галичиною, раніше воно люзом вязалося з Києвом і Галичем, а не підчинялося польському режимові. Як над Дніпром після зруйнування Запорізької Січі народ виявив спротив коліївщиною, так західна вітка запротестувала проти польських утисків опришківством. Його ж осередком були коломийські Карпати й уся біографія Ол. Довбуша народженого в Печеніжині, зв’язана з Коломиєю.

Зацікавлення польської політики покутським, політично важним клином, зацікавлення польської науки багатством різнородного матеріялу, а польського мистецтва гуцульською екзотикою було небуденне. Воно виявилось замовленнями декоративних селянських груп на всякі паради у Варшаві і напливом столичних та західно-польських прогулянок у коломийську округу. Одні вбивали стовпи на Чорногорі і пробували поверх Карпат витягати руки, другі розсновували сітку економічних і культурно-асиміляційних спокус та можливостей. Війна переочує одне і друге, прихід німецької армії поставив і перед Покуттям нові завдання.

Давно мрієш про нову машину?
Завітай в SDetailing – і забирай свою наче з салону.
Ми пропонуємо:
Полірування авто
Полірування фар
Полірування декоративних вставок салону(демонтаж-монтаж)
Полірування колісних дисків
Хімчистка салону
Поклейка вінілових та антигравійних плівок
Часткове полірування кузова(полірування царапин)
Антихром

Займайтеся своїм життям, а не своїм авто👌🏻
Телефон для запису,та консультації:
📱 0(95) 93 91 304
📱 0 (73) 206 24 37

1) терх — об’ючений гуцульський кінь.

2) Опрацьована Франком і Павликом (мабудь не в цілості записана) програма не добачила світу як окрема цілість. Два фраґменти в Павликовій редакції він надрукував у IV томі свого листування з Драгомановим (стр. 198 і 246). Франко збирався видавати часопис “Поступ” і випустив проспект від 15. XI. 1886 р. без сумніву на основі програми. Поліція сконфіскувала проспект і “Поступ” не побачив світу, але своєю програмою кермувався Франко, видаючи свою “Наукову бібліотеку” (1887 р.) повніше і спеціяльно покористовувався своєю програмою Франко на з’їзді поступовців у Львові 5 і 6 жовтня 1890 р., який ухвалив і надрукував у 20 числі “Народа” програму української радикальної партії. Так здійснилися замисли Франка і Павлика, леліяні від 1883 року, а Драгомановим і раніше.

[Львівські вісті]

03.12.1942
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ten + 17 =