Коломия та витинанки: відкриття виставки Дарії Альошкіної та відродження мистецтва в музеї

У Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття відбулося відкриття персональної виставки “Скриня витинанок” відомої львівської мисткині Дарії Альошкіної. Представлено кращі витинанкові проекти за останні 3 роки. Чим ще запам’ятається цей день музею читайте у матеріалі “Коломия сьогодні”.

Дівчина народилася в родині скульпторів у Києві. Витинанками почала захоплюватися з дитинства. З часом хобі переросло в професійну майстерність. Витинанкою займається 10 років, активно відроджуючи та популяризуючи цей давній вид ремесла. Роботи Дарії Альошкіної експонувалися в Німеччині, Польщі, Франції, Південній Кореї. У виставці “Скриня витинанок” зібрано витинанки, що уособлюють і відкривають образ жінки-берегині, чарівниці. Вони переносять у чарівний світ творчої фантазії мисткині. 

В наш час мистецтво витинанок активно оживає саме завдяки Дарії. 

– Виставка називається “Скриня”, бо в цій скрині зберігалися найдорожчі речі, найзаповітніше, те, що треба було зберігати, те, чим уже, можливо, й не користувалися, а якщо й використовували, то дуже рідко. Ця скриня пам’яті сьогодні заговорила до нас просто унікальним розмаїттям, багатством, – ділиться своїми враженнями генеральний директор музею Ярослава Ткачук. 

– Творчість Даринки вже не вперше в нашому місті, – пригадує заступник директора Національного музею з наукової роботи, Ірина Федів, – адже парк скульптур біля Музею писанкового розпису – також її творіння. По виставці скажу, що надзвичайно вражена тим теплом, яким віє від Дарії. 

Сама авторка виставки своїми вчителями, що дали їй великий поштовх у житті, вважає власних батьків: 

– Мені за честь продовжувати їхню мистецьку лінію, є куди рости. У першій залі представлені роботи берегині з прислів’ями. Я обирала найвдаліші про жінок, щоб було із жартами.

– В другій представлені роботи жінки, поєднаної з травами: кріп, бузок, мак тощо.

 – В третій – витинанки на білому папері – в основному працюю саме з ним. Мені хотілося показати, наскільки витинанка універсальна, що вона, в поєднанні зі світлом, може зовсім по-іншому “грати”. Наприклад, я найбільше люблю білу витинанку, але тут ми розіграли зі світлом і тінями. Такий приклад, як можна підсвітити – і зовсім інший колір вона набуває, інший вигляд.

І в останній залі представляється писанка, що прикрашала український стенд у Парижі цього року. 

На виставці був присутній чоловік мисткині, Гордій – скульптор, музикант, майстер із виготовлення лір. Він зробив оригінальний подарунок дружині та всім присутнім – музичне привітання: народну українську музику (традиційні лірницькі пісні) в своїй інтерпритації. 

– Я використовую традиційну техніку: всі роботи складаються на половину, – поділилась із присутніми магією творення Дарія Альошкіна. – Якщо придивитися, можна побачити посередині нанесений олівець, тобто зображення наноситься на половину листка. Наймагічніше – розкривання витинанки, бо ніколи не знаєш, що вийде вкінці. Для мене це такий захоплюючий ритуал, що мені складно працювати – так хочеться відкрити нарешті. Це прискорює роботу. Взагалі, витинанка – швидкий спосіб оздоблення. Таку роботу я можу зробити за день. Ріжу ножем на спеціальній дошці, які можна зараз придбати в будь-якому спеціалізованому магазині. Купую скальпелі зі змінними лезами, бо вони ламаються. Можна точити, звичайно, але піде більше часу. Техніку ножицями ще повивчала б, бо мені теж цікаво. В цій штуці найстрашніше, мабуть – почати. Як розстелиш той білий лист – він такий великий і кусочок за кусочком треба робити. Але результат потім спонукає робити ще і ще, брати більші роботи, експериментувати з простором. Мій тато робить із будь-чого, що знайде перед хатою: тюбиків із-під крему, металу тощо. В 2008 році, коли я брала участь в одній із виставок, у своєму інтерв’ю він сказав, що витинанка, на той час, рахувалась вимираючим видом мистецтва. Мені воно настільки запало в душу, що я її рахую потужним видом мистецтва, який не поступається живопису, писанкарству тощо. Вона теж десь має стояти на рівні. Після того я хотіла її відродити, привернути увагу, в першу чергу. Тих, кого це захоплює – надихаються та починають робити традиційні речі. Воно, мені здається, починає оживати. 

Ярослава Ткачук перепитала авторку про те, чи справді вона спалює свої роботи, коли приходить час, як було сказано в одному з інтерв’ю: 

– В мене висять фіранки на вікнах. Вони з дуже тонкого матеріалу, тож за рік жовтіють від сонця, якщо знаходяться під прямими променями. Якщо ще тонші, то за рік, звісно, відживають своє. Ми з чоловіком разом із дідухом перед Різдвом спалюємо ті що можна спалити. Проте, при правильному зберіганні, якщо кожна різдвяні свята їх витягувати та вішати, вони прослужать років 15 точно. Роботи, що представлені на виставці, об’їздили 15 чи 16 виставок і досить гарно виглядають, зважаючи на те, скільки транспортувань “пережили”. Пишіть мені, радьтесь, я підкажу, що зможу. 

А ще пані Ярослава спитала дещо як директор музею: 

– Ми маємо великий гріх перед оцим видом народної творчості та перед тими безіменними майстрами, що відійшли у вічність і забрали з собою ту традицію, яку ми вже ніколи не повернемо. Якщо б ми, музейники, започаткували колекцію авторської витинанки, це можливо? 

– Думаю, можливо, – відповіла Дарія Альошкіна. – Треба визначитися, що вам підійде. 

Тож день відкриття виставки ще й став для музею знаковим: започаткували збирати колекцію витинанок. Директор закликала всіх, у кого вони є, приносити до музею. 

Юлія МАРЦІНОВСЬКА

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Коломиї триває персональна виставка розпису на склі українського мистця Олега Денисовця “Крізь часоплин стихій”.