Людина честі: 20 сміливих життєвих принципів легендарного Василя Стуса

34 роки тому, 4 вересня 1985 року, помер відомий український поет, борець за Україну, Василь Стус. Патріота закатували в карцері табору НД-389/36 у Пермській області, де перебували «особливо небезпечні державні злочинці».

Засуджені, які відбували покарання разом з ним, згадують, що в таборі Василь Стус дуже багато писав. Але міг робити це тільки тоді, коли було дозволено керівництвом. Готова неопублікована збірка із 300 поезій та перекладів залишилась у таборі біля села Кучино в Пермському краї в Росії, де він загинув.

Стус був справжнім бунтарем. Часто потрапляв до карцеру. Оголошував голодування на знак протесту проти жорстокого поводження з ув’язненими.

Євген Сверстюк згадує: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь відмовився від цього адвоката». Але цієї відмови суд не прийняв. Тоді Стуса засудили до 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

На жаль, вже стільки років немає з нами геніального митця, але його кати досі живуть у розкоші та безкарності. Проте, якщо закон сліпий, Бог бачить все…

Майже все життя великий український патріот Василь Стус прожив на Донеччині та для багатьох українців є символом єдності народу, нашою гордістю, великим аристократом духу. Він любив свою державу, людей, був талановитим автором, людиною великої честі, нескореним і сильним чоловіком, який до кінця не втратив віри у добро.

Пропонуємо 20 безсмертних сильних цитат великого поета.

1.  «Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації»;
2. «Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за проґресуючу дистрофію душ – нам байдуже»;
3. «Творчість – то тільки гримаса індивідуального болю»;
4. «Люди, прагнучи світла, викликають власну смерть»;
5. «Якщо болить серце – тобі, друже, поталанило»;
6. «Власне, чи є українська інтелігенція? Думаю, або її немає взагалі, або вона молода і все недозріла. Вона втратила свою якість або ніколи її не досягала. Український інтелігент на 95% чиновник і на 5% патріот. Отож, він і патріотизм свій хоче оформити в бюрократичному параграфі, його патріотизм і неглибокий і ні до чого не зобов’язує. Бо на Україні досі не створено патріотичної гравітації. Введена в систему держави, ця інтелігенція не чує жодного обов’язку перед народом, який так і не забув індивідуального обличчя. Він теж многоликий янус, радянській Світовид»;
7. «Намагайся зрозуміти інших людей, бачити в їхніх життях їхню правду, яку треба приймати, а не оспорювати. Отож, суди про людей не зі своєї позиції тільки, а й з їхньої. Ще краще — з кількох позицій. А як би вчинив тут П’єр Безухов чи Роберт Джордан чи Мартін Іден, наприклад? Для цього треба мати щедре серце. Живуть же по-своєму дерева і квіти, жаби і ластівки, щурі й соколи. І претензій до них ніхто не ставить. Так і люди»;
8. «Як мені досягнутися до того дня, коли все буде гаразд? Скажіть мені. Монтеню, Платоне, Сковородо, Канте — скажіть мені. Хтось бере слово? Мовчання. Одноголосне. Як на профспілкових зборах. Профспілка глухонімих. Жодного зауваження до порядку денного. Згода, бо все — ніби повз їхні вуха»;
9. «Жити – то не є долання меж, а навикання і самособою – наповнення»;
10. «Завжди любити, щоб завжди помилятися. Але – завжди любити. І відтак існувати, а існувати – це помилятися»;
11. «Наша історія — це все і завжди спочатку, якась постійна гойданина на одному й тому ж місці, мертва хвиля еволюції»;
12. «Ти ждеш іще народження для себе, а смерть ввійшла у тебе вже давно»;
13. «Переставши бути собою, поет втрачає і себе самого»;
14. «Мені подобаються люди, що, як кажуть, «пруть буром», тобто, мають свій норов. Ці люди — нещасливі в житті, зазнають усіляких страждань (щасливі — здебільшого безхребетні, ті, що, як покірне телятко, дві матки ссуть). У житті доводиться обирати: або цікаву муку або нецікаве щастя»;
15. «Характер — це фундамент для майбутньої будівлі. Коли він міцний, то на ньому можна зводити хмарочоси, він витримає будь-яке навантаження. Людський характер, правда, на відміну од будівлі, виробляється чи не на все життя. Кожен великий іспит життьовий показує, чого вартий підмурок. Він може зруйнуватися — коли слабкий (орли стають свиньми), може підруйнуватися, а може не тільки витримати все, а ще й зміцніти. Як на мене, люди зі своїм характером без вищої освіти кращі за людей із ромбом, але без характеру»;
16. «Коли людина має себе, свій хребет, свій центр, свою основу, свою гравітацію, сказати б, тоді все падає на свої місця — і людина схожа на Ейфелеву чи Останкінську башту, а не на гарбу сіна»;
17. «Розум– цей інструмент самоподвоєння людини, її самоусвідомлення і самооблуди, орієнтує нас у світі тільки приблизно»;
18. «Будинки – філософи! Наймудріші філософи. Бо мовчать»;
19. «Самовисочіння людини – то єдиний спосіб збереження землі»;
20. «Як добре те, що смерти не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст… («Як добре те, що смерті не боюсь я…», 1977).

Документальний фільм про Василя Стуса: https://www.youtube.com/watch?v=JWb1_Z_FRTU

Лідія Батіг, ДивенСвіт