Обдаровані. Частина 2: коломийські легкоатлети. Вступ

Важко досягти перемоги, не маючи наставника, котрому довіряєш. Того, хто підкаже, як загартувати тіло та підставить плече в необхідний момент. Про те, як воно, бути тренером для найменших, і з чим стикаються коломийські легкоатлети сьогодні розповіла Світлана Дорундяк.

Що таке легка атлетика?

Дуже багато батьків приводять дітей, не розуміючи, що таке легка атлетика. Тобто, плутають її з гімнастикою. Я все розказую їм: “Якщо ви знаєте, що таке будова, то ви знаєте, що таке легка атлетика”. Тобто, з чого починається будова? З фундаменту. От легка атлетика – фундамент для здоров’я нашого майбутнього покоління.

Легка атлетика – це біг, стрибки, метання, спортивна ходьба, тобто – безпосередньо всі, як я все кажу, природні методи пересування. Це – один із тих видів спорту, що дає базу здоров’я для дітей-початківців. Звичайно, що великий спорт – це великий спорт, але моє гасло в роботі – щоб була здорова дитина. Я задоволення отримую від того, що в мене здорові діти. В нас, як правило, щороку є чемпіони та призери України. Це – показник нашої роботи.

Любов до роботи – запорука успіху

В нас на цей момент є два тренери на легкій атлетиці в Коломиї. Ми вже декілька років поспіль займаємо перше місце в області.

Моя мама каже: “Дурні фанати”. Для того, щоб був результат у тренера, треба дуже фанатично любити свою роботу. Тобто, йти на роботу не тільки гроші заробляти, а працювати з дітьми, не думаючи про гроші. Результат є тоді, коли твоя робота – хобі. Тоді ти йдеш не для того, “аби відбути”, а віддаєшся дітям. Це – найголовніша умова результату. В нас багато хороших тренерів.

Винагороди для тренерів і для вихованців

Останнім часом в нас зарплатня піднялась і я не можу жалітися, але молодь не хоче працювати за ці гроші, звичайно. Важко їм, я розумію, бо, маючи молоду сім’ю, за ці гроші трошки важко прожити. Але, знов же, я все кажу, що суть не тільки в грошах. Якщо хочеш, можна знайти підробіток. Але треба любити дітей – тоді є результат.

Є ще премії, але не такі, як у вчителів у школі. Якщо дитина виграла цього місяця змагання, тренер цього ж місяця отримує премію. Одноразово. І все.

Відповідно, дітей зараз також стимулюють, бо депутати проголосували за те, щоб додатково чемпіонам і призерам України, світу, Європи давати премію. Щоправда, кожного місяця протягом року. Сума залежить від рангу змагань: юніори, юнаки чи дорослі. В дорослому спорті найскладніше отримати лідерство, відповідно й трошки вища стипендія.

Минулого року наша вихованка, що стала призеркою України серед юніорів, отримала 1000 грн./міс. Цього року вона виступала в чемпіонаті України по кросу серед дорослих, хоча є в категорії юніорів по віку. Зайняла друге місце в естафеті. На наступний рік вона отримуватиме, як призерка України серед дорослих, 4000 грн. Перше місце – 5000 грн.

А заняття в нас безкоштовні.

Скільки легкоатлетів у Коломиї?

Загалом вихованців, якщо взяти повністю наше відділення – 158 чоловік на двох тренерів. Попри те, що за списком у мене має бути 20 осіб. Але я не з тих тренерів, які роблять обмеження, жорсткий відбір тощо. Беру всіх дітей, які хочуть займатися. Не кажу, що 100 % переходять у середню та старшу групи, але 99 % переходять.

Справа в тому, що, коли правильно з ними працювати, за 2-3 роки діти до тебе звикають. Вони не так люблять легку атлетику, як тренера. Це для них уже такий є стимул до роботи й вони тоді працюють.

Якщо діти відходять в початкову групу 2-3 роки, я вже рахую, що це вже – наші діти – легкоатлети.

Хоча я не проти, якщо діти змінюють вид спорту. Вони підготовані до інших видів спорту. Багатьох передала в інші види спорту. Наш Володимир Любомирович Колесник займався спочатку легкою атлетикою – стрибав у висоту, а потім перейшов у бокс. Тобто, легка атлетика – це є база.

Дуже багато спортсменів – футболістів, тенісистів – приходять до нас за загальною підготовкою. Ми надаємо такі консультації, бо коли дитина не має бази, дуже важко займатися спеціальною підготовкою того чи іншого виду спорту. Кожен спорт має свою специфікою.

Про проблеми та допомогу зі сторони влади

Ремонт не зробили тільки в залі. З весни, щойно ми вийдемо на стадіон, там почнуться роботи. Хотіли робити верх, але ми відмовилися. Незабаром мають міняти підлогу, тож ми порадились і вирішили зробити верх після підлоги.

Ми отримали дуже багато, в тому числі інвентар. Замовили 30 сучасних бар’єрів для стрибків і бігу, 10 нових матів, які ми ще не використовували до змагань, степи, стартові колодки для спринту. З весни замовляємо сучасні списи, бо наші алюмінієві – старі. Це все проходить по тендерах і не так просто, щоб ми захотіли, прийшли й нам дали.

Три роки тому нас перевели з відділу освіти у відділ молоді та спорту. Звичайно, більше підтримують тих, хто працює. Чесно кажучи, за останні роки, бо я з 90-их років у школі, ми вперше отримали якусь допомогу, тобто на змагання: діти – стипендію, ми – премію й інвентар. Зараз хочемо замовити нові костюми.

Проблем багато, на жаль. Найперша – в нас застаріла бігова доріжка. Сама  ця резина стелилася ще у 1986 році, ще я тренувалася. Від природніх умов – сонця, снігу, морозу – вона так затверділа, що по ній дуже важко бігати. Нам обіцяють зробити на Співочому полі сучасний стадіон із відповідним покриттям. Сподіваюсь, я доживу до того, що прийду  на стадіон і побачу цю резину, чесно кажучи.

Обіцяють. Ігор Богданович (Слюзар – ред.) особисто мені казав, що зроблять сучасну бігову доріжку. Рік не вказував, бо не так все швидко. Але ми сподіваємося, що хоча б за якихось 2-3 роки нам таки зроблять бігову доріжку.

Знаєте, коли ми приїжджаємо на змагання, то з нас інші тренера дивуються взагалі, коли показуємо фото залу, де займаємося та доріжку, по якій бігаємо. Мене питають: “А як ти чемпіонів України готуєш? На чому?”

А от так, без зборів і на місці. Хотілося б звісно кращих умов. Звісно ми страємося, бо все практика, напрацювання, роки. Ти бачиш, аналізуєш десь, що діти можуть, що не можуть, що йде їм на користь і воно своє робить.

Про “спортивну сім’ю” та мрії

Я трошки відійшла від спорту ветеранського – травмувалась, мені робили операцію на хрестовидну зв’язку.

У мене мрія – у сто років бігти сто метрів. Зібрати всіх своїх учнів, вихованців і бігти сто метрів. Як я буду бігти? Хай буде хвилину, але бігти.

Мені здається, що моя мрія – це мої діти. Я все кажу “мої діти”. В мене немає різниці – рідні чи вихованці. Дуже їх люблю. Навіть тих, що вже закінчили. Дуже часто ми зустрічаємося, допомагаємо один одному. Вони приходять до мене колядувати. Я навіть дітей їхніх вже називаю внуками. Багато хто з них вже приводять своїх дітей тренуватися. Є така сім’я, де я тренувалася з бабцею, потім вона привела своїх дітей до мене, а тепер я вже внуків її треную. Такі спортивні династії.

 Сьогодні тішить те,  що молоді батьки розуміють, модно бути здоровим і приводять дітей на тренування.

Юлія МАРЦІНОВСЬКА