Обдаровані. Частина 3: коломийська гімнастика

Коломия багата маленькими чемпіонами. Тому одразу після легкоатлетів ми вирішили познайомити мешканців писанкового міста з гімнастами. Про розвиток відділення спортивної гімнастики в Коломиї розповів тренер із 25-річним стажем, Юрій Фурик. 

Перш за все, варто зазначити, що гімнастика – конкретний вид спорту: 

– Хлопці в нас займаються шестиборством: акробатика, кінь, кільця, стрибок через коня, бруси та перекладина. Дівчатка займаються вільними вправами – акробатичними елементами, хореографією з акробатикою, вправами на колоді, брусами різної висоти та стрибками. 

Коломийській ДЮСШ уже більше 60-и років. Гімнастичне відділення в ній було одним із перших. Охочих записатися – дуже багато, проте кількість місць у групах – обмежена: 

– Ми не можемо прийняти всіх, зал досить маленький для цього виду спорту. В нас займається більше 200 учнівЄ групи безкоштовні, комерційні, а також сумісники, як ми їх називаємо – це танцюристи, які хочуть вивчити трохи елементів акробатики тощо. До безкоштовних потрапляють діти, що вже їздять на змагання. Вартість занять у комерційних групах – 200 грн. на місяць за 3 заняття на тиждень. 

Вік гімнастів – від 5-6 років до 40 у комерційних групах. Потрапити сюди непросто: є певні тести для відбору учнів: 

 Дитина повинна бути готовою працювати в групі як морально, так і фізично. Діти, які ще не вміють рахувати до 10 – непідготованіВ нас тут – школа, потрібно вміти деколи й самостійно віджатися. Часом маленькі дітки ще не вміють працювати в групі – ми не можемо створити шеренгу, бо хтось відходить у сторону, наприклад або виникають труднощі з тим, щоб іти один за одним. Деякі діти просто фізично не підготовані – не можуть віджатися тощо. Тоді варто почекати ще рік. Часом приходять люди, які ніколи взагалі спортом не займались, але дуже хочуть. Тоді намагаюся йти їм назустріч: створюю невеличку групу, щоб вони потрапили в зал.  

Вихованці беруть участь у змаганнях різного гатунку: від першості школи до різноманітних міжнародних турнірів:  

– Нещодавно ми повернулися з традиційного Міжнародного турніру “Зірки Прикарпаття”, що відбувся в Івано-Франківську. Цього року в нас є чемпіон. Ми маємо 2 свої турніри: восени – пам’яті Олександра Красулі та в травні – “Коломийська весна”, заснований Олександром Поляковим. Діти також беруть участь у чемпіонатах України та області. 

Ремонт залу – чи не найбільша проблема школи. Проте, за словами тренера, останніми роками з бюджету міста почали виділяти кошти на потреби ДЮСШ: 

– У 90-их роках зал тримався на чесному слові та ентузіазмі. Але нещодавно купили 10 матів під доріжку, 10 поролонових матів, коня, кільця, батут. Обіцяють купити новий поролон для ями, ми навіть вже знайшли, де це можна зробити. Хочемо повністю старий поролон забрати, осушити, зробити ремонт та засипати свіжий, бо його дуже давно не змінювалиМинулого разу ми ремонт робили своїми силами. Всі поїздки, прилади, ремонт і все, що тут оновлено – завдяки батькам. Зараз ми перейшли до Відділу молоді та спорту. Звідти допомога відчутно йде, немає що казати. Купують навіть призи на змагання – раніше цього не було. 

Наприкінці розмови Юрій розповів трохи при свій тренерський досвід. Виявилося, що він провів у Коломийській ДЮСШ майже все своє життя: 

– Я в цьому залі з 5 років. Коли вперше сюди потрапив, ще ходив до дитячого садочка. Займався сам до 5 класу, потім була Львівська школа олімпійського резерву, Івано-Франківський коледж фізкультури, технікум, далі – армія. Рівно в 20 років я повернувся сюди. Це – моє єдине місце роботи. Досі працюю тренером. Я прийшов у такий час – 1993 рік – що зарплати не було. З тренерами розраховувалися цеглою та, вибачте, горілкою. Пізніше, трохи почало щось змінюватися. Але сказати, що тренери отримують захмарні зарплати – не можу. Тренер отримує навіть менше, ніж учитель фізкультури. 

Часто кажуть, що раніше й молодь була кращою. Проте, Юрій не поділяє подібних думок:  

– Є різні, так було завжди. Загалом, мені здається, діти – однакові. Вони не сильніші та не слабші. Зараз модно займатися спортом. Хотілося б, щоб у державі було все добре. Якщо людина не має на що жити, то їй і не до спорту.  

Юлія МАРЦІНОВСЬКА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.