Перукар із теологічною освітою: історія коломиянина в Польщі

36-літній Роман Піотровський – “коломийський хлопець”, хоч і говорить уже з виразно польським акцентом. У писанковому місті минуло його дитинство та юнацтво. Унікальність історії Романа полягає в тому, що в 19 років він прийняв серйозне рішення – навчатися на теології. Однак, сьогодні він – власник барбершопу в Познані. Як так сталося? Розповів виданню “Коломия сьогодні”.

Шкільні роки Романа минали в Коломийській школі № 9 (сьогодні – Природничо-математичний ліцей – ред.). Щонеділі хлопець любив ходити до костелу. Мабуть, тому вирішив навчатися в Польщі на священика:

– Може через те, що я також належав у Коломиї до римо-католицької парафії св. Ігнатія Лойоли. Бачив працю, ставлення до людей і самовіддачу священників, що приїжджали, та монахинь. Це мене спонукало до того, щоб теж піти такою дорогою.

Але склалося інакше – навчання він так і не завершив:

– Мені бракувало одного року до закінчення. Але під час навчання я вирішив, що це все-таки не моя дорога. Цій праці, як і кожній іншій, треба бути відданому на 100, а то й 200 відсотків. А якщо притримуєш ще якусь дорогу для себе, то відомо, що це – не до кінця твоя справа. Тому прийняв рішення покинути навчання. Теологія – це трохи більше, ніж просто фах, це – покликання. Мусиш бути цілком відданим Богу та людям, не можеш мати нічого свого, на засаді, що ти ще ходиш своїми стежками. Або ти відданий цій справі, або ні. Тому таким було моє переконання, що все ж таки бачив, що я ще не до кінця надаюся для цієї дороги, в мене ще є переконання, відчуття якісь інші. Тому вирішив, що ліпше буде, якщо я відійду.

Перукарем же став майже випадково:

– Хотів повертатися в Україну, але з теологічною освітою там було б тяжко працювати. Тоді подумав, що добре було б мати якийсь фах у руці. Оскільки вже почав стригти хлопців, вирішив спробувати перукарську справу. Пішов на перукарські курси, почав навчатися. На щастя, мені траплялися справжні майстри своєї справи – вони цим жили. Я це також від них переймав і запалився, почав навчатися ще більше. Вже 10 років займаюся цією справою.

Перукарство – саме те, чому Роман віддався на всі 100 %:

Я дуже люблю це, бо я себе віднаходжу. Можу сповнювати свої ідеї, помисли, якісь задуми. Люблю працювати з клієнтом.

Роки, які провів, навчаючись на теології, теж не вважає втраченим часом:

– Мені це дає внутрішній спокій. І, ясна річ, що з клієнтом потрібно бути дуже спокійним, особливо з жінками. Зрозуміти, про яку зачіску йдеться, який колір. Та й поговорити на різні теми можна, тож тут теологія, напевно, десь мені допомагає.

На досягнутому чоловік не зупиняється – постійно відточує свою майстерність:

– В перукарській справі направду себе добре відчуваю, хоча, як і в кожному фасі, знаю, що ще багато речей переді мною, багато чому я ще вчуся. Тому, за моїм графіком, на рік я собі планую десь так 5-6 майстер-класів, щоб іще поїхати десь, чомусь навчитися, щось побачити. Тут у Польщі дуже багато проводиться різних виставок перукарських, де показують якісь нові зачіски та товари, те, що входить до моди. Таке щось теж відвідую, щоб знайти інспірацію. Беру участь також у перукарських конкурсах.

Роман вважає, що час, витрачений на будь-який майстер-клас, не можна назвати згаяним, адже навіть якщо нічого нового для себе не дізнаєшся, можна згадати те, про що забув:

– Нема жодного поганого майстер-класу, навіть якщо підеш на якісь основи, думаючи «ну чому новому мене можуть тут навчити, якщо я вже все знаю». Але якщо посидиш там, потім виявляється, що забув і про те, й про інше або давно чогось не використовував. І можна собі дуже багато цікавих речей відсвіжити в пам’яті. А конкурси – теж файна річ, бо, беручи участь, ти мусиш попросту звільнити свій мозок для інтенсивнішої праці. Часто є тема, відповідно до якої потрібно зробити зачіску, колір чи виконати стрижку. Над цим треба посидіти, подумати. Тож це добра річ, якщо працюєш щодня на роботі – дозволяє трохи відірватися від неї, допомагає відійти від щоденних справ раз чи двічі на рік, залежно від конкурсів і можливостей. Можна попросту щось потворити для себе.

Вільний час Роман проводить незвично. Його хобі – біг із перешкодами. Уже рік постійно тренується:

– Від двох років я почав бігати, але сам біг як такий мене не цікавить. Я бачив, що в Україні воно теж зароджується поволі. Одного разу біжиш лісом, болотами, якимись озерами. Це вже вимагає якоїсь виснаги, потрібні сили, щоб подолати це болото. Часом було так, що аж по горло входиш і його треба переплисти, просунутися в ньому, або через якісь стежки десь за кущами обійти. А бувало, що якісь інші перешкоди треба подолати. Є радість із того, що вже ліпше бігається. В цьому році мав уже десь 13-14 забігів. На 2018-ий вже завершую тренуваня, бо за кілька тижнів стану батьком. Тож готуюся до нової ролі.

Юлія МАРЦІНОВСЬКА

Фото з архіву Романа Піотровського