Про екстрену медичну допомогу й хитруватих безхатченків

Традиційно люди нарікають на дві екстрені служби – міліцію і “швидку допомогу”. Звичайно, диму без вогню не буває. Ніхто не в змозі відмінити халатне ставлення до своїх обов’язків. У свою чергу представники зазначених відомств нерідко мають претензії до тих, кому вони зобов’язані допомагати. 

Про пацієнтів і “екстреників” журналісти Коломия сьогодні поговорили з головним лікарем станції екстреної медичної допомоги Валерієм Костащуком.

– Пане Валерію, на якому грунті найчастіше виникає у людей непорозуміння з бригадою “швидкої”?

– Найперше так скажу. Інструкція зобов’язує нас терміново виїздити на всі складні випадки – тут і травми, і важкі кризові стани. Для цих потреб у Коломиї кожної хвилини готові їхати на виклик 9 бригад. Серед дев’яти автівок маємо чотири, оснащені для інтенсивної терапії – фактично реанімобілі. А непорозуміння трапляються доволі часто. Вже не кажучи про фальшиві виклики й неправильно вказану адресу, на перешкоді вчасній допомозі стає людський фактор. Пояснюю. Часто людина, яка викликає “швидку”, надто схвильована й не може пояснити стан хворого. Стикаємося з двома крайнощами: або небезпеку перебільшують, або применшують. Ось телефонують нам, що людина помирає. Приїжджаємо, а “помираючий” спокійно сидить і п’є чай. Або навпаки – телефонують, що людині просто “зле”. Приїжджаємо, а хворий – у стані клінічної смерті.

  – Часто чуємо застереження медиків, що “швидка” не приймає виклики на “високий тиск”. Мовляв, треба мати під рукою пігулки від тиску й регулярно консультуватися зі спеціалістами.

– Підвищений артеріальний тиск сам по собі не належить до стану, при якому необхідна термінова допомога, окрім гіпертонічних кризів. Розумієте, людина може мати “робочий” тиск 160, 180 і більше, притому більш-менш нормально почуватися. Звичайно, це недобре, треба обов’язково лікуватися. Трапляється ж так, що хтось чоловікові тиск поміряв, перелякався і викликав “швидку”, хоч загрози для життя у цю хвилину нема. Диспетчер приймає виклик, орієнтуючись не на дані тиску, а на опис стану хворого, і сам приймає рішення. Ось чому при виклику важливо детально пояснити диспетчеру стан хворого. Це саме стосується й високої температури тіла. Загроза для життя може виникнути лише у немовлят. Тоді ми, звичайно, виклик приймаємо.

  – Говорячи про людський фактор, не варто скидати з рахунку й “людський фактор” самого диспетчера, який може змінити в журналі виклику суть скарги. І як потім доведеш, що ти в слухавку говорив диспетчерові? Чи немає на “швидкій” апарату голосової фіксації виклику?

– Наразі нема, як і нема визначників номера телефону, звідки йде виклик. Однак вже цього року, коли запрацює централізована диспетчерська в Івано-Франківську, такі апарати будуть установлені.

  – Чи багато клопоту маєте з безхатченками, особливо взимку?

– Так, клопоту вистачає.  Трапляються хитруни, лягають у сніг і стогнуть, що помирають. Жалісливі перехожі викликають “швидку”, аби та їх відвезла до лікарні на нічліг, бо самі йти лінуються. Загалом у січні ми мали 18 вуличних викликів. Звичайно, не всі такі виклики зайві. Людині часом стає справді погано у громадському місці. Он кілька днів тому чоловікові стало зле на автостанції. Ми приїхали вчасно, та, на жаль, допомогти вже не змогли. Найважливіше, що хочу зауважити: перш, аніж викликати “швидку”, слід добре пересвідчитися, який стан хворого і чітко пояснити деспетчерові. Нерідко диспетчер може пояснити по телефону, як покращити стан хворого без необхідності приїзду екстреної бригади.

Іван ДЖИНДЖУРА

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.