“Письменник має завжди бути в опозиції до влади”: відбулася презентація книжкии Артема Чапая “The Ukraine”

У Коломиї, 29 жовнтя,  “Книжкова хата” приймала у себе шанувальників творчості нашого земляка, письменника Артема Чапая. Він презентував нову книга – про Україну для коломиян.

Розмову почали з логічного запитання, що виникає в людини, котра щойно взяла цю книжку до рук: “Чому “THE Ukraine”? Бо  навіть не надто старанному учневі відомо, що в англійській мові артиклів перед назвою незалежної країни вживати не можна:

– Це не зовсім так, тому що, наприклад The USA ніколи не були частиною чиєїсь імперії, The United Kingdom також. Так сталося, що приблизно півроку я був нелегальним заробітчанином у Сполучених Штатах. Там мене також дивувало, чому всі говорять the Ukraine, не знаючи навіть, де вона розташована. Це ж не тому, що вони вважають її частиною Російської імперії чи Радянського Союзу. Половина з людей, яких я питав, узагалі думали, що Україна – це в Латинській Америці. Один із американців мені пояснив і я використав це іронічно в тексті. З точки зору ж англійської мови можна сказати, що the Ukraine – саме та Україна, яку ми знаємо. Україна, якою її бачить мешканець зсередини, людина, що тут виросла та живе.

 На обкладинці книжки – не відфотошоплене фото, а реальні Чернівці. В ній автор теж вбачає певний символізм:

– Вона показує в чомусь, про що книжка: коли там жовто-блакитне, таке все пофарбоване, але ось ця побілка в той же час лущиться, бо одна річ – те, що ми пробуємо показати, інша – те, що є зсередини. Книжка є не стільки критикою, скільки намаганням прийняти країну, якою вона є.

Сам Артем Чапай визначає жанр “The Ukraine” як оповідання, на противагу есеїстиці, як вказано на обкладинці. Справа в тому, що все, окрім описів у ній – вигадка. Артем у 2014-2015 роках працював репортером і 2 із 7 днів на тиждень проводив на Донбасі. Він акцентував на тому, що й раніше проросійські симпатії відчувалися, але не було взаємної ненависті, котра є зараз між українцями на Сході та Заході.

Підіймалося питання й про мову твору, адже в книзі можна знайти і російську мову, й відвертий “суржик”:

 Якщо це мій авторський текст, я намагаюся писати умовною, так званою, літературною мовою, але діалоги відтворюю такими, які вони є.

Воно й не дивно – в автора є амбіція, що через кілька десятків років комусь стане цікаво, якою ж була Україна в наш час, бо певну добу чи країну набагато краще можна відчути через реалістичну літературу, ніж через архіви.

Основний меседж книжки “The Ukraine” в іншому:

 В любові необхідне прийняття. Якщо ми хочемо любити країну, ми повинні, в тому числі, приймати те, що нам у ній не дуже подобається. Ти не можеш змінити всіх, змусити людей на Сході любити те, що любимо тут ми. Поки ти не поговориш із людьми, не зрозумієш із чого беруться конфлікти в суспільстві.

Наостанок автор дав пораду, як краще читати новинку:

– Половина текстів – чиста документалістика. До них мої вже роздуми додаватися чи текст, що було до війни, а що – після. Намагався книжку скомпонувати на 50 % художньою, але в стилі фотореалізму, як я його для себе називаю. У “The Ukraine” конкретно я намагався писати якомога ближче до реальності, щоб важко було відрізнити від документалки. Якщо читати книжку, мені здається, краще підряд. Я намагався компонувати, по-перше географічно, по-друге хронологічно – від 2010 року до сьогоднішнього дня – і за настроєм, бо один текст – скоріше комічний, другий – трагічний – і щоб не виникало якогось “перекосу”. Але, звичайно, завжди в комічному є щось трагічне і навпаки: як би не було сумно, завжди з цього можна посміятися.

Автор: Юлія МАРЦІНОВСЬКА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.