Роман Рубінгер – батько музичного життя міста над Прутом

Нинішня Коломия є осередком музичної культури Прикарпаття, одного з найбільш багатого музично-пісенною творчістю цілої України.

А сприяло цьому чимало відомих у світі композиторів, музикантів, музикознавців і теоретиків музики, які починали свій творчий шлях зі стін Коломийської дитячої музичної школи №1. Далекого 1895 року передова українська громада міста заснувала музично-хорове товариство «Коломийський Боян», організатором якого був композитор Денис Січинський. Його справу продовжили диригенти о. Теодозій Курп’як, Роман Ставничий, а опісля Роман Рубінгер. На початку минулого століття він навчався у Коломийській гімназії, де пізнав ази гри на скрипці від свого гімназійного товариша, такого ж аматора Дмитра Николишина (згодом знаний письменник і драматург), з яким впродовж десятиліть провадили музичне життя міста.

Після поразки визвольних змагань колишній хорунжий бригади Українських січових стрільців Роман Рубінгер став співзасновником Коломийського Українського Педагогічного Товариства «Рідна школа», на підмурівках якого постала приватна жіноча гімназія та вчительський семінар. З них сформував хори та камерний оркестр. Для стомленої війною патріотичної душі музикант створив ще й симфонічний оркестр, за свідченнями тогочасної публіки – найкращий в Галичині. Задля хліба насущного Рубінгер супроводжував грою на скрипці німе кіно у коломийському кінотеатрі «Марс». Справжній аристократ духу, естет, в просторій оселі якого на вулиці Костюшко (тепер Театральна, помешкання над аптекою «Farma-Med») стояв кабінетний рояль знаменитої  чеської фірми «Petrof». Сюди, на приватні уроки та репетиції приходило чимало здібних учнів, з яких не бралося жодної платні, головна вимога – пристойний зовнішній вигляд. Очевидно, спрацьовували педантичні німецькі гени батька – снятинського службовця. Своїх дітей подружжя Рубінгерів (дружина Раїса з Дунайських) не мало, тому усю свою любов вони віддавали чужим, до яких, до слова, зверталися на «Ви», і така практика в стінах школи тривала до другої половини XX віку.

Назагал у місті діяли тоді тільки гебрайська музична студія, польська школа Терезії Малиновської та українські приватні музичні лекції-студії під орудою згаданого Рубінгера. Серед його вихованців не завше були українці. Скажімо, поляк Свєнти, вояк 24 полку піхоти, теж брав уроки гри на скрипці, хоча був непоганим полковим духовиком. Відомо також, що до «професора», так тоді прийнято було величати своїх наставників, віддавали дітей юдейські родини Райсманів, Баумгартенів та, мабуть, не тільки вони…

Відчутним був брак відповідних методичних підручників, написаних рідною мовою. 1921 рік вважають роком заснування першої дитячої музичної школи в покутській столиці. Тоді в Коломиї вийшов посібник «Загальні основи музики» авторства Станіслава Людкевича, який прибув на  презентацію. Саме знаменитий український композитор, педагог, фольклорист і диригент Людкевич взявся за створення у Коломиї філії Львівського музичного товариства ім. Миколи Лисенка.

Рік 1928-ий можна сміливо назвати етапним. Тоді офіційно затверджено статус «Філії Львівського Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка». Високу оцінку учням коломийської музичної філії дав у газетній статті Львова український композитор, згодом викладач Львівської державної консерваторії Роман Сімович у травні 1937 року: «Дуже добре з чистою інтонацією, гарно грали на фортепіані Любомир Ковалів та особливо Люба Коссак, із дуже гарним тоном на скрипці – Богдан Запутович» – перші вихованці Рубінгера.

Директор Роман Рубінгер навчав гри на контрабасі, віолончелі й, звичайно, скрипці. Першим офіційним приміщенням для навчання стали три кімнати лівого крила на другому поверсі Народного дому на тодішній вулиці Тадеуша Костюшки, тепер Театральна, приміщення НМНМГП. З нагоди щорічних академконцертів сюди традиційно приїжджали опікуни свого дітища Станіслав Людкевич та Нестор Нижанківський, відбираючи юних музикантів для подальшого вигранювання їхнього таланту. Завдяки їм одержали можливість концертувати і продовжувати музичну освіту сестри Оксана та Тетяна Кічури, Вільгельм Баран, Люба Коссак, Надія Недільська, Леся Шипайло, Оксана Николишин, Мирослава Стефанів, Богдан Запутович, Любомир Ковалів, Юрко Новодворський, Володимир Цісик (батько славетної американської співачки Квітки Цісик). А як не згадати співачку з гарно поставленим оксамитовим альтом Марусю Витвицьку, Стефанію Гомик-Ковбуз, яка студіювала вокал в Мілані, Богдана Задорожного, Богдана Фіґлюса, Любу Сатурську… Так сталося історично, що більшість з них розпорошила доля по світах, але і там вони гідно демонстрували музичну культуру, яку почерпнули звідси. Цьому процесові сприяли яскраві особистості: викладачі теорії і гармонії Анастасія Ґіссовська та Яків Козарук (віолончель), піаністи Ірина Сатурська-Филипович, Олена Коссак, Галина Лагодинська-Залеська, Марія Білинська (музична література), Романа Клапоущак, Олександра Левицька, Євстахія Ласійчук, Елеонора Ґонтова – концертмейстер, у якої свого часу навчався відомий уродженець Коломиї композитор і громадський діяч в діаспорі Василь Витвицький…

Під час першого приходу радянської адміністрації в Галичину приміщення держмузшколи перейшло в будинок на вулиці Й. Сталіна (Театральна, 54). Школу перейменували на ім’я відомого польського композитора та піаніста Фридерика Шопена. За нацистської окупації музична школа міста не припиняла своєї діяльності, лише в черговий раз змінила адресу на вулицю Тараса Шевченка, 38. З переходом західної України під остаточний протекторат Радянського союзу 1944 року школа перебралася до свого теперішнього осідку, в кам’яницю колишнього польського «Банку господарства крайового», під звичним для нас номером 48. В його архітектурній, багатій формі ліпнин, проявляються ознаки нових фаз віденської сецесії. Через його парадні, різьблені дубові двері десятиліттям входив віртуоз Роман Рубінгер, який посилаючись на характеристику дану новій радянській владі: «сповняв бездоганно свої обов’язки», підпис – С. Людкевич. Крім того директор готував лекції для значно ширшого кола вільних слухачів. Завдяки подвижницькій праці на ниві музичній його учні виконували складні твори світової класики, на такому рівні, що інколи дивувалися викладачі Львівської консерваторії, куди часто поступали випускники коломийської музшколи.

В період «хрущовської відлиги» викладачі-ентузіасти взялися за створення дитячої оперної студії. Драматургія й сценографія лягли на рамена недавньої каторжанки, випускниці цієї школи Галини Тарновецької-Грабець, допомагав син Любомир та його вітчим. Рубінгер розучував партії з оркестрантами і диригував. Їхньою першою ластівкою, яка витримала кілька сезонів, був твір композитора Анатолія Компанійця «Вовк і семеро козенят». Обласна комісія призначила прем’єру в місцевому залі драмтеатру, яка відбулася при великому здвигу людей. А потім була опера «Івасик Телесик», яка достойно дебютувала на Центральному телебаченні країни. Попри те Роман Рубінгер відчував на собі недремне око радянських карних органів, йому нагадували про участь в українському визвольному русі. До помешкання Рубінгерів влада підселила квартирантів, прибулих зі сходу. Однак перший директор школи щасливо минув арешту, мав надто великий авторитет у містян. Для багатьох багато чого з біографії маестро Р. Рубінгера залишилося за завісою невідомості, скажімо, те, що під час війни він переховував від нацистів юдейських дітей. В середині 50-х насиченого творчою енергією педагога і директора-пенсіонера Рубінгера заставили покинути працю. За два тижні до смерті 1964 року він ще диригував шкільним оркестром, а 19 травня відійшов у небуття, розписуючи ноти. Здавалося, його проводжало все місто. Романа Рубінгера поховали при головній алеї давнього Монастирка, в могилі батька.

Різна судилася доля його випускникам. Після війни на професорській посаді Нью-Йоркського «Українського Музичного Інституту» працював Володимир Цісик. Надія Недільська та Маруся Витвицька теж емігрували до США, де отримали вакансію в «Українському Музичному Інституті». Там же, за океаном, записував платівки власних шляґерів Роман Гумінілович. «Піаніст з Божої ласки» – казали про Любомира Коваліва, який понад усе на світі любив музику і загинув на фронтах II-ї світової війни, останній з останнього призову. З молодшого покоління кандидатом мистецтвознавства стала Любов Коссак-Баб’юк, музикознавцем – Богдан Луканюк, доктором наук – Стефанія Павлишин. Син коломийського адвоката Юрко Новодворський і Дарія Коцюмбас – викладачі обласного музичного училища ім. Дениса Січинського…

Не маю найменшого сумніву – ці люди пишалися б присвоєння їхній Аlma-mater імені нашого славного краянина Романа Рубінгера…

 

 

 

Автор: Василь Нагірний

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.