Сьогодні – День перемоги: чи варто українцям відзначати

У четвер, 9 травня, в Україні відзначають День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Незважаючи на те, що з 2015 року Україна офіційно приєдналася до святкування Дня перемоги в Європі і Дня пам’яті і примирення разом із усім світом 8 травня, все ж 9-е залишається вихідним для українців, пише  OBOZREVATEL.

Водночас у країні давно обговорюють доцільність святкування в дату, встановлену Радянським Союзом, і все частіше пропонують ставити акцент саме на Дні пам’яті і примирення 8 травня

То 8 чи 9 травня?

Водночас у країні давно обговорюють доцільність святкування в дату, встановлену Радянським Союзом, і все частіше пропонують ставити акцент саме на Дні пам’яті і примирення 8 травня. Подробиці – в матеріалі 

7 травня 1945 року у французькому Реймсі начальник оперативного управління Верховного головнокомандування армійських сил Німеччини (ОКВ) генерал-полковник Альфред Йодль підписав акт про капітуляцію Німеччини. Антигітлерівська коаліція його офіційно ухвалила лише 8 травня о 23:01 за берлінським часом – тоді у Москві, столиці СРСР, вже було 00:01 9-го травня.

Саме тому Радянський союз відзначав День Перемоги у Великій вітчизняній війні 9 травня, у той час, як у Європі цей день припадав на день раніше – 8 травня.

Проте до 1965 року цей день у СРСР не був днем парадів військових, техніки та салютів, як це є нині в Росії. У 1947 році Йосип Сталін навіть скасував відзначення цього свята. Чому? Тут думки істориків розходяться. Одні вважають, що пам’ять про жахливі роки війни, мільйони вбитих людей та знищені долі, була надто живою, і святкувати було просто недоречно. До того ж потрібно було відбудовувати післявоєнні республіки.

Водночас існує інша думка, Сталін не святкував День Перемоги, бо боявся простих солдатів переможців, боявся зміцнити їхній дух. Це нормальна реакція диктатури тотального страху на людей, які відчули себе людьми. Радянський керманич дуже боявся втратити владу, а у фронтовиків було дуже багато претензій до Сталіна, тому його завданням було зайняти людей і не дати їм відчути свою перевагу.

Помпезне відзначення Дня Перемоги відновилося вже за часів керівництва Леоніда Брежнєва, через 20 років після закінчення війни.

Разом із іншими пострадянськими республіками Україна до цього часу святкує День перемоги 9 травня. Проте у 2015 році Верховна Рада України прийняла законопроект про встановлення в Україні 8 травня Днем пам’яті і примирення на честь усіх жертв Другої світової війни, а також залишити 9 травня Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Також законопроектом встановили використання терміну “Друга світова війна” замість радянського “Велика вітчизняна війна”, а символом пам’яті відтоді став червоний мак.

З початком анексії Криму та військової агресії Росії проти України на Донбасі постало питання, а чи варто українцям відзначати День перемоги разом із країною-окупантом, для якої цей день став більше пропагандою ідеології “русского міра” та непереможності Російської Федерації.

У Верховну Раду навіть був внесений законопроект, яким пропонується скасувати вихідний день 9 травня, натомість зробити неробочим 8 травня, і поступово переносити акцент саме на відзначення Дня перемоги у Європі й День пам’яті та примирення. Та поки що 9 травня залишається офіційно вихідним днем.

Свою думку щодо відзначення 8 та 9 травня також висловилися українські історики.

Станіслав Кульчицький, головний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ:

Я так вважаю, і є відповідні закони, що 9 травня – це День перемоги. І це справді День Перемоги, тому що невідомо, що було б із українським народом, якби нацистська Німеччина перемогла.

А щодо 8 травня – це День пам’яті за загиблими, які обчислюються в Україні від 8 до 10 млн осіб. Звісно, ми повинні це пам’ятати, і для цього є День пам’яті, День червоного маку.

Німеччина марила тим, щоб панувати від Чорного моря, від Криму, аж до Північного моря. І всі народи, які тут жили, і росіяни зокрема, але більше українці та поляки, вони мали бути або винищені, або депортовані, або германізовані.

“Провокації на 9 травня є і будуть, і вони пов’язані з Росією, з її гібридною війною, з тим “победобєсієм”, яке зараз присутнє в російській політиці. Але так чи інакше Україна повинна пам’ятати, що вона звільнила 6 млн українців у складі радянської армії від німецької окупації.”

Ми вже нібито по-своєму відзначаємо цей день, вже і символіка інша, заборонені гвардійські стрічки, які використовувалися російською пропагандою.

Віталій Нахманович, історик та етнополітолог:

Мені здається, що наголос має бути на відзначенні 8 травня, тут навіть питання не в даті, а у змісті, в тому, що це День пам’яті та примирення. Щоб ми пам’ятали тих, хто загинув під час війни.

Під час Другої світової війни було багато жертв серед мирного населення, до того ж жертви були з різних сторін. Хочу нагадати, що 1939 року, коли Радянський Союз захопив та анексував західні регіони України: Волинь, Галичину, Буковину, звідти було депортовано багато людей, і не всі вони вижили. Потім було багато жертв депортації кримських татар та інших народів Криму. Потім жертви геноциду ромів на окупованих німцями територіях.

Тобто, якби ми згадували усі ці жертви, це був би правильний формат відзначення цієї дати.

З історичного погляду, не зовсім зрозуміло, що має святкувати Україна. Під час Другої світової української держави не було, українська держава нічого не виграла, вона не була переможцем. Вона перебувала між іншими різними державами.

“Тому, з погляду України, не може бути Дня перемоги, для України – один окупант переміг іншого. З історичного погляду – це так.”

Щодо доцільності відзначення, це вже стосується не історії, а історичної пам’яті конкретних людей. У людей різний історичний сентимент, хтось себе досі ототожнює з тією, радянською державою, бо він так звик, він там народився, прожив більшу частину життя, його батьки воювали за ту державу тощо. Тому залишати чи не залишати відзначення 9 травня, це не питання історії, з погляду історії для України – це нонсенс.

“Але з погляду того, що треба просто зважати на почуття людей, то напевно є сенс його залишити.”

Олександр Зінченко, історик, радник керівника Українського інституту національної пам’яті

Мені здається, що формат відзначення 9 травня вже трошки змінився, дискутувати можна ще довго, але як на мене, то основні меседжі вже вималювалися. Йдеться про те, що це насамперед – День пам’яті, і в цей день логічно згадати і подякувати усім тим людям, які боролися проти агресії, і це те, що поєднує події Другої світової війни з сьогоднішнім днем.

Так, як це відзначається в Росії, звичайно, не варто відзначати, бо це перетворилося на квазірелігійний культ, який безпосередньо до пам’яті людей, котрим ми зобов’язані цією перемогою, жодного стосунку не має. Це просто паразитування російських політиків на абсолютно штучно створеному культі.

Мир у Європі настав 8 травня о 23:01, згідно з усіма підписаними документами, які є в Реймсі і Карлсхофі. До Москви підписання акту про капітуляцію, через різницю в часових поясах, дійшло вже формально наступного дня.

“Але історичним фактом є те, що мир настав 8 травня. Тобто День перемоги, або принаймні день капітуляції Німеччини, – це 8 травня.”

Варто відзначати історичні дати чи міфологічні… Мені здається – це відповідь.