Святе Письмо з розважанням на 7 вересня

Наталія Павлишин й ДивенСвіт презентують:

Перше Послання Апостола Павла до Корінтян 1, 26-29.

  1. 26. Браття, гляньте на звання ваше: небагато мудрих тілом, небагато сильних, небагато благородних; 27. але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, 28. і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, 29. щоб жадне тіло не величалося перед Богом.

Євангеліє від Матея 20, 29-34.

  1. 29. В той час, як виходив Ісус з Єрихону, ішло за ним багато народу. 30. Два сліпці сиділи край дороги і, почувши, що Ісус проходить мимо, закричали, кажучи:

– Господи, сину Давида, змилуйся над нами!

  1. 31. Люди картали їх, щоб замовкли. А ті ще більше голосили:

– Змилуйся над нами, Господи, сину Давида!

  1. 32. Тоді Ісус зупинився, покликав їх і мовив:

– Що бажаєте, щоб я учинив вам?

  1. 33. Вони кажуть йому:

– Господи, щоб очі нам відкрились.

  1. 34. Змилувався Ісус, доторкнувсь їхніх очей, і вони негайно прозріли й пішли слідом за ним.

Матея 20, 31: “Змилуйся над нами, Господи, сину Давида!”.

Зазвичай ще з дитячих чи юнацьких років ми звикли, що молитися – це промовляти або прочитувати ті чи інші тексти або, як ми кажемо, ті чи інші молитви. Натомість ми досить рідко згадуємо, що молитва – це зустріч двох осіб: мене і Господа. Тому важливо розуміти, що в молитві я зустрічаюся з Богом. Коли я промовляю до Бога як до особи, це подібно до того, як я спілкуюся з кимось із ближніх.

Цей же епізод показує ще більше: сліпці не тільки промовляли, а кричали, волали. Коли їх зупинили, вони ще більше почали кричати, бо усвідомили, що мають єдину нагоду, щоб отримати Божу допомогу. Сліпці «заробляли» собі на життя тим, що просили, але почувши, що йде Ісус Христос, який може дати їм щось інше, боялися проґавити свій шанс, тому кричали перед Богом у своїй потребі.

Для нас так само важливо не боятися, може, не лише «кричати», а волати всередині свого серця – і Бог завжди почує. Тож запитаймо себе, коли молимося перед Господом: чи справді стоїмо перед Ним як перед особою і чи справді з усього серця «волаємо» і криком душі виражаємо Богові те, чого потребуємо? Євангеліє показує, що сліпці були почуті. Так само й ми, якщо заволаємо, завжди будемо почуті Господом.

Владика Венедикт (Алексійчук)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.