Традиції: як на Коломийщині Різдво святкували

Основним комплексом різдвяно-новорічного циклу у покутян були обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, культ предків, передбачення майбутнього, величальні обходи та поздоровлення: колядування, щедрування, засівання.

Традиційно з давніх часів зимові свята розпочиналися з  4 грудня зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, «коли вводиться літо у зиму», розповідає детально кандидат історичних наук, науковий співробітник Національного музею Гуцульщини та Покуття Лілія Триняк.

7 грудня – День святої великомученицi Катерини. В давні часи дівчата збиралися на вечорниці. В цей день на Коломийщині дівчата, сподіваючись на щасливе заміжжя, сподіваючись на щасливе заміжжя, ворожили на долю. Саме на Святої Катерини зрізали кілька вишневих гілочок ставили їх у воду в хаті на покутті. Якщо ж до Нового року (Святої Маланки) 31 грудня (за старим стилем) або 13 січня (за новим) вишні зацвітали, то це означало, що дівчина незабаром вийде заміж.

В обрядовий комплекс цього періоду входили різні молодіжні забави. Однією з них була – «комашня», яка відбувалася напередодні св. Андрія. Цю забаву влаштовували хлопці і дівчата господареві хати, до якої сходилися під час усього Адвенту на вечорниці, на яких пряли і розважалися розмовою. У деяких місцевостях Покуття, а саме у селах Джуркові, Коршеві, Кам’янках вечорниці перед Адвентом відбувалися з танцями, та співами і називалися – «субітка».

Зазвичай напередодні свята св. Андрія дівчата прагнули дізнатися коли вийдуть заміж, для цього: над стежками натягували шнурки, рахували кілки на плотах, обмацували овець в темній стайні, готували пиріжки. Досить часто на Покутті до ворожіння залучали кота чи собаку. Так, за інформацією О. Кольберга в с. Іспас (Спас) під Коломиєю дівчата усі разом, з одного тіста ліпили пиріжки, однакового розміру і все перемащували маслом. Пиріжки складали рядком на стіл, виходили з хати, впустивши добре нагодованого кота. За народним віруванням чий «балабух» кіт скоріше з’їсть, та дівчина в тому році вийде заміж. Подібне ворожіння відбувалося в с. Чортівець, що під Обертином. Зазвичай кожна дівчина пекла по дев’ять «балабухів» (маленьких булочок), які складали рядком на дошці або маґлівниці, чий «балабух» собака схопить першим, та дівчина найпершою вийде заміж.

 

На Коломиймищині Святий вечір селяни готувалися заздалегідь. Традиційно у цей вечір на підлогу стелили солому, сіном накривали стіл, а решту складали під стіл. У  Назірній під сіно ставили ще й часник, як охоронне зілля від злої сили. В цей день використовували предмети пов’язані з тваринництвом. Так, в селі Лючі під стіл, крім сіна, ставили ярмо, щоб добре велися воли. На покутті, недалеко столу, ставили немолочений сніп пшениці, жита або вівса. Цей сніп називався – «дідухом». Коли родина хату впорядкувала, тоді всі, чисто одягненні, помолившись, сідали до столу. Першим починав їсти кутю господар, бажаючи при цьому жінці, дітям і всім домашнім дочекатися «другої коляди». З кутею проводили різні магічні ритуали. Так, ґазда-пасічник набирав чверть ложки куті і підкидали її до стелі. При цьому стежили, чи багато зерна приліпилося до стелі, бо це мало означати, що наступний рік буде добрий на ведіння бджільництва.

 

Традиційними стравами на Святий вечір на Коломийщині були – риба заправлена соусом, голубці, борщ, сливи з квасолею, маленькі вареники (креплики) з картоплею, повидлом, капустою, а часом і січеною рибою заправлені олією.

 

В селах Покуття, побутував звичай «носити «кутю» до родичів, яка складалася з двох або трьох калачів «книшнів» і миски наповненої різноманітними стравами. Якщо її приносив хлопець, чи дівчина, то в селі Назірній за кутю давали гроші, чи подарунок. Святий вечір святкували так само, як і на всіх теренах Покуття. Традиційно вечеряли пісними стравами, після чого хлопці йшли колядувати по селі.

У селі Спас ритуальна трапеза розпочиналася з подячної молитви. Перед її початком господар виконував певні магічні оберегові дії: брав на покришку кілька вугликів, кидав на них трохи ладану і обкурюючи обходив навколо столу, а всі присутні старалися щоб їх охопив дим і запах. На Покутті і по всій Україні існували стійкі традиції порядку споживання різдвяних страв. Так, за записами О. Кольберга у селі Спас починали вечеряти з куті, а завершували немащеною капустою з підсмаженою мукою та «крепликами» – пирогами у формі вушка. Після цього всі разом вставали з-за столу. На третій день свят в с. Чортівець відбувалося дійство, яке в даній місцевості називалося «спалити Дідуха». Суть обряду полягала в тому, що сіно з-під обруса, на якому споживали святу вечерю, та обід у наступні два дні, спалювали перед сходом сонця на вогні, розкладеному перед воротами.

Загальнопоширеним на Покутті було вірування, що в передноворічний вечір худоба розмовляє між собою. Цю розмову можна підслухати, щоб дізнатися, якої думки воли про свого господаря. Якщо ґазда погано обходився з ними протягом року, то вони ніби обіцяли відвести свого господаря на кладовище.

Своєрідність фольклорної традиції Покуття відображена, зокрема і в колядуванні, яка відбувалася з «плєсом». Зауважимо, що подібне колядування з «плєсом», відбувалося і на Гуцульщині. Що до виконання колядок, то дослідник відмітив, що вдень ходили колядувати хлопці, а парубки і старші – ввечері. Останні все зароблене віддавали на братство до церкви.

У передноворічний вечір молоді парубки ходили по хатах «маланкувати». Один з парубків одягався «Маланкою», інші ряжені в «діда», «жида», «цигана», «козу». Все це веселе товариство йшло колядувати до тих хат, де були дівчата на виданні Якщо їх пускали до хати, то вони розігрували різні жартівливі сценки, часом вдавалися і до не пристойних жартів. Діставши коляду парубки намагалися помазати піч сажею або болотом, якщо це їм не вдавалося, то мазали хату з вулиці, щоб залишити слід перебування «Маланки.

Також на Коломийщині побутував звичай «бички». Так, переддень Нового року ходили по хатам «хлопці-пастушки» з «бичками», тобто заздалегідь виструганими з дерева маленькими фігурками, у різній кількості. Це були різноманітні мініатюрні зображення сонця, місяця, корів, овець, коней, гусей, а також горщики, маґлівниці, граблі та інші предмети і явища. Зайшовши до хати, хлопець казав: «Прошу на бички!». Почувши це, діти збігалися, оточували гостя і розглядали принесенні предмети, а їх власник пояснював, що представляла кожна фігурка. Коли діти все переглянули хлопець збирав фігурки в капелюху в якому їх приніс. За працю при виготовлення предметів, та за втіху, що отримали діти господиня давала хлопцеві винагороду «кукуц» – маленький буханець хліба або гроші.

Подібне обрядодійство відбувалося в с. Городниці Городенківського повіту, яке розпочиналося напередодні Нового року. За записом дослідника, там побутував звичай «жирибці». На цих окремих карточках, хлопці писали різні слова: небо, пекло, гріх, щастя, нещастя, гроші, поле, ґрунт, пасіка, рій, бджоли і т. п. і ходячи по хатам, давали тягти людям ці «білети». Так, хлопці символічно, від хати до хати ходили засівали, бажаючи господарям щастя, здоров’я і щедрого врожаю.

Подібно, як всі українці відзначали покутяни Водохреща. Перед Йорданом постять цілий день і вважають його другим Святвечором. Оберегові функції мали хрестики з воску, окрім цього малювали хрестики дьогтем на дверях домівок, стаєнь та хлівів для того, щоб уберегти худобу від відьом. Традиційно обряд освячення води священик здійснював на ставку або річці. Кожний намагався зачерпнути воду у спеціально принесений посуд. Дослідник відмітив, що в околицях Городенки, в с. Городниця та Поточище місцеві жителі Йорданські свята називали «відохрестні» або «відорщі».

Під час «Голодної куті» у кожній домівці на столі стояла запалена свічка-трійця. Основна церемонія водосвяття спочатку відбувалася на Богослужінні в церкві. Після завершення відправи, люди з трійцями йшли до річки, де священик урочисто освячував воду. Так, в Назірній після освячення води, кожний господар приносив додому трійцю і виводив димом від свічки хрест на стелі. У селі Люча, коли священик освячував садибу, господар тримав запалений свічку-трійцю і з нею відпроваджував священика до найближчої хати, так само робив наступний господар.

У покутян побутувало переконання, що полум’я свічки, мало апотропеїчну дію і відганяла нечисту силу. Так, ґазда увійшовши, до хати полум’ям трійці випалював хрест на сволоку. Потім жінка присмалювала свічкою своєму ґазді трохи волосся над чолом, на потилиці і на скронях. Цей самий ритуал проводив ґазда на голові своєї дружини, дітей і челяді. Кожний, кому проведено цей обряд, мусив підскочити. За народним повір’ям цей магічний ритуал був своєрідним оберегом від «нечистої сили» і вовка.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.