Унікальні писанки, якими надихається Gucci: як коломийський майстер підкорює світ

Вже понад 30 років Олег Кіращук заробляє на життя писанкарством.

Все почалось з дитячого захоплення, яке переросло у справу всього життя. Роботи писанкаря з Коломиї зберігаються в багатьох музеях не лише України, а й Америки, Канади, Німеччини та Австралії, пише Шотам.

Справжня слава про українського майстра рознеслась, коли модний дім Gucci використав орнаменти з писанок Олега у своїй колекції. А ще чоловік проводить майстер-класи та передає свої знання писанкарства не тільки українцям, а й іноземцям. Як роботи українського майстра поширились по всьому світу та чому писанка стала оберегом на війні – читайте далі.

Олег Кіращук

Родом з Коломиї. Писанкарством займається з другої половини 1980-х.  Крім цього, Олег є учасником АТО, членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Лауреатом Художньої Премії ім. Я.Лукавецького. Майстер неодноразово брав участь у всеукраїнських та міжнародних виставках.

Їздив по селах до бабусь-писанкарок

Писанка – особливий вид творчості, у якій закладені традиційні гуцульські та покутські символи-обереги, трипільські мотиви та авторські композиції. Коли я лише починав створювати писанки, то звертався більше до автентичних мотивів. А потім їздив на велосипеді по селах Прикарпаття і шукав бабусь-писанкарок, щоб зробити замальовки давніх орнаментів, дослідити їх символіку та значення.

На основі народної творчості я створюю власні композиції, експериментую з кольоровою гамою. Найчастіше використовую тваринну символіку, дуже люблю зображати птахів. Мені подобається творчість Марії Приймаченко і як вона зображує казкових тварин. У моїх писанках також є схожі тварини. Буває, кілька днів обдумую композицію майбутньої писанки, а буває сядеш і руки самі роблять свою роботу.

Створюю писанки на курячих, гусячих, страусових яйцях. Частіше роблю їх на шкарлупі пустого яйця. Це такий варіант для колекціонерів. А от писанки з білком і жовтком ще в давнину мали свою енергетику та особливе значення. Такі писанки навіть вважались лікувальними, бо їх замовляли для пари, яка не може мати дітей. Проте в давнину вважалось, що такі писанки має робити жінка та обов’язково без місячних. А коли йшла до річки по воду для барвників, то ні з ким не повинна говорити. Тоді використовувались натуральні фарби з різних рослин: чорний колір – лушпиння цибулі, червоний – комахи червець, яких сушили та перетирали, жовтий – дрік красильний. А ще яйця обов’язково брали запліднені. Коли писанка була готова, то на неї ніхто чужий не мав права дивитись.

У мене і зараз можуть замовляти писанки для молодят з побажаннями. Але я одразу кажу, що я не мольфар-чарівник і писанка – це вітальна листівка, на якій я малюнком зображую те, що ви хочете побажати парі.

Писанка оберігала і на війні

У мене є писанка з ангелом на фоні автоматних гільз. Ця писанка оберігала мене, коли я воював під Дебальцеве.

На війні я мав з собою блокнотик і щоб трохи знімати стрес, робив ескізи. Так якось і зобразив того ангела, якому завдячую життям. Кілька разів траплялись такі ситуації, наче якась вища сила мене захищала. Якось нас обстрілював міномет і ми вже бачили, що наступна міна точно впаде на нашу позицію. Але минулося. А потім, коли відступали, то позаду був танк, який міг би змішати нас з землею. Але трапилось якесь чудо – танк проломив однією гусеницею український бліндаж і застряг. Ангел врятував.

На війні я отримав поранення осколком в голову. За дві секунди до цього я вирішив зателефонувати дружині, але телефон чомусь випав з рук. Я нахилився, щоб його підняти і в цей момент поруч пролунав вибух, я відчув удар в голову, сніг навколо почервонів від крові – по нас стріляли з протитанкового гранатомета. Якби в ту мить я не нахилився, то, мабуть, отримав би важчі поранення, а так- поранення було легким.

А і це не все. Потім, коли ми відступали, то за щасливою випадковістю натрапили на чернігівських розвідників. Вони сказали, що там, куди ми йдемо, вже чекає засідка.

Всю війну ангел-охоронець мене оберігав. Але блокноту з ескізом не залишилось, тому після повернення я по пам’яті зобразив ангела. Перша писанка залишилась вдома, на згадку. А наступні копії я продавав і виручені кошти віддавав інвалідам війни, або дітям загиблих побратимів. А ще дарував писанки волонтерам, які колись мені дуже допомагали.

“Дівчинка до останнього дня життя тримала мою писанку біля себе”

Хотів би розказати про мою, як я вважаю, найкращу роботу. Це історія, про яку я довгий час не міг розповідати, бо було вкрай гірко.

У 2009 році до мене звернувся знайомий власник художньої галереї в Люксембурзі, який мав маленьку племінницю. Їй було 15 років і вона була смертельно хвора. Лікарі сказали, що їй залишилось жити не більше півроку.

Мене попросили зробити для неї писанку. Пишучи ту писанку, я відійшов від традиційних писанкових канонів – зобразив на яйці гумористичну сценку, де був зображений ведмедик, який вкрав з-під української хати діжку з медом, за ним женуться бджоли, а він відмахується від них галузкою.

Писанка була на гусячому яйці, я подарував її абсолютно безкоштовно. Пройшло кілька місяців і до мене з Люксембургу прийшов лист, де мої знайомі писали, що в них трагічна новина – дівчинка померла. Коли після похорону вони почали розбирати ліжко, де вона лежала, то знайшли рушник, який був замотаний у кулю. А всередині лежала моя писанка. Дівчинка настільки її вподобала, що до останнього дня тримала її біля себе. Це одна з небагатьох писанок, яка принесла настільки велику користь для людини.

Gucci використав орнаменти з української писанки

Найперше, що у мене питають – історію про Gucci. Це було 11 років тому. Мені прийшло повідомлення від знайомого із Нью-Йорка: мій малюнок із писанки використав у своїх колекціях одягу цей Дім моди. Про це написали на одному з іноземних сайтів. Я спочатку не зрозумів, що і як. Подумав, що може то і фейк.

Тоді розумів, що якщо наші журналісти дізнаються, то буде великий шум. Але потім ЗМІ самі почали публікувати цю новину у себе: невідомий майстер, українська писанка, навіть писали- “майстриня”. Коли побачив, що це “свято” проходить без мене, то сконтактувався з журналістами. Через деякий час вони мені привезли глянцевий журнал, де я роздивився ті писанки, і аж тоді вже я був певен, що дійсно- дизайнери Дому моди при створенні колекції одягу, надихалися тими моїми роботами.

Попри все вважаю,  що 90% тих дизайнів тих суконь мало схожі на мої роботи, але орнамент однією із суконь, очевидно, брали з писанки, оскільки і символіка, і кольорова гамма – все однакове. Тому- таки схиляюсь до того, що якийсь модельєр випадково натрапив на мої писанки і використав фрагменти.

Судитись з ними і не збирався, бо то ж не мої особисті символи, а народні.

Пішов на службу і не хотів повертатись до писанок

Я захопився писанкарством ще з 12 років. Цьому мене навчила моя мама. Писав тоді прості покутські писанки – вони прості за орнаментом, але мають глибокий зміст.

А потім у 90-х роках я пішов на службу до Збройних Сил. Тоді твердо вирішив – писати ніколи не буду, повернусь зі служби і знайду чоловічу роботу.

Ще до армії я вважав писанкарство не чоловічою справою. Але наша сім’я жила бідно і я, як старший син, писав писанки, щоб хоч якось допомогти мамі. Ті, перші мої писанки продавав на місцевому базарі, чим суттєво допомагав сім’ї. Після повернення з армії в країні була велика криза і моя мама вмовила мене, щоб я знову повернувся до писанкарства. І коли я вперше за довгий час взяв в руку фарби, то настільки захопився, що перестав виходити надвір. Пам’ятаю, як мама журилась, що всі хлопці ходять по дівчатах на кавалєрки, а я не виходжу з хати.

Писанки поширились по всьому світу

Моя мама стала головним рушієм у всьому. Саме вона організовувала наші сімейні виставки писанок, вишивки, витинанки в Києві, Чернівцях, Франківську… після цього мої роботи почали помічати. А далі була Естонія, де я проводив майстер-класи та водив екскурсії в Українській Церкві, що в м.Таллін. В ті часи я почав брати участь у багатьох Всеукраїнських виставках, а в 2004 році мене було прийнято до Національної Спілки народних майстрів. Через кілька років я зареєструвався на відомому інтернет-ресурсі, де зміг продавати свої писанки по всьому світу. 

 В 2012 році розробив дизайн писанки, з якої франківськими митцями було створено гігантську копію, яка брала учать у Києві в Параді вишиванок на День незалежності. Ця писанка була визнана однією з найкращих. Тоді Івано-Франківськ отримав 30 тис. гривень призових. Наступного року та гігантська писанка знову проїжджала Хрещатиком- вона знаходилась на початку парадної колони на правах минулорічного переможця. Мені це було дуже приємно!

Крім цього всього, потрібно було якось заробляти на життя, а живемо ми не заможно. В Україні немає багатих поціновувачів писанок, тому з 2008 року я  почав продавати свої роботи за кордон через сайт eBay- так у мене з’явились покупці і в Америці, і в Канаді, і в Німеччині, і, навіть, на Кіпрі. Зараз писанки на курячому яйці коштують $20, на гусячому – $50-80. Колись на них був великий ажіотаж, а зараз колекціонери вже мають мої писанки, тому заробітку стало значно менше. Писанки настільки дорогі, що я не можу собі дозволити мати власну колекцію вдома. Є мрія, що колись таки матиму колекцію своїх робіт, але зараз собі того не можу дозволити.

Майстер-класи стали справою життя

Я проводжу майстер-класи в Україні та за кордоном. До речі, за кордоном писанкарство дуже популярне. Пригадую, що ще понад 20 років тому мені показували набір для писання писанок, який було виготовлено в США. У нас і поготів такого немає – все роблять ентузіасти.

Проводжу майстер-класи, щоб ознайомити людину з писанкою, розказати, як це все робиться. Спочатку проводив безкоштовно для благодійних організацій чи шкіл, в інших випадках, звичайно, беру оплату, оскільки потрібно годувати сім’ю. Після повернення з війни майстер-класи стали для мене справою мого життя, адже я  повернувся живий і неушкоджений. Я розумію, що життя потрібно прожити і за себе, і за тих побратимів, які не повернулись. А писанкарство в цьому допомагає.