Вчитель року України пропонує радикальні зміни в школі

На його уроках учні обговорюють серіал “Школа”, фільми з фестивалю Docudays та знімають власні відеоексплейнери.

Він говорить про кризу класно-урочної системи, про хайп і про те, що діти мають право щось не вчити.

Хмарні технології на його уроках використовували за 8 років до карантину і дистанційного навчання, класну роботу надсилали у мейлах, а Голокост вивчали по відео з фонду Стівена Спілберга.

Це 50-ти річний Василь Дяків — найкращий вчитель України-2020.

Після перемоги у премії Global teacher Prize Ukraine він роздає інтерв’ю і ходить на телеефіри. Але, за кілька днів повернеться до міста Заліщики, що на Тернопільщині, викладати Історію, Громадянське суспільство та Основи здоров’я.

Як зацікавити дітей навчанням, відірвати від гаджетів і що робити з шибайголовами, Василь Дяків розповів в інтерв’ю BBC News Україна.

Йти за дітьми

Я за своє життя вчив різних дітей. І народжених у 70-х, і в 2010-му. Щоб обрати правильну методику, треба зрозуміти, які це діти.

Коли ми говоримо про дітей покоління Z (11-24 років) і Альфа (0-10 років), то неминуче прийдемо до того, що це діти — візуали. Вони хочуть працювати у гаджетах, вони — гіперактивні і можуть зосереджувати увагу лише до 10 хвилин, а то і менше. Вони діяльні і хочуть бачити швидкий результат, а ще вони хочуть знати, навіщо їм вчити те, чого їх вчать.

Як таких дітей зацікавлювати? Якщо вони візуали, то інформацію треба пропонувати візуальну, коротку, конкретну з виходом на практичну діяльність.

Доводиться шукати відео, присвячене історії, основі здоров’я, показувати його дітям і обговорювати з ними. Але відео має бути максимально до 5 хвилин. Далі увага втрачається.

Сучасні діти захоплюються фільмами і серіалами. В цих серіалах діти часто бачать емоції, хайпову сторону життя, але гублять зміст.

Ми на уроках дивилися серіал “Школа” і говорили про кримінальну відповідальність за зберігання і розповсюдження наркотиків. Це те, що робили герої цього серіалу. Також там підіймаються теми булінгу, крадіжок в магазинах.

Для дітей все це в серіалі виглядають прикольно, стильно. Але, коли ми починаємо обговорювати наслідки, то діти починають замислюватись.

Вийти з бульбашки

Діти у своїх гаджетах, як у бульбашці. Це бульбашка ілюзій, віртуального життя. Вони часто не знають, яке воно життя реальне.

У школі ми організували кіноклуб і маємо доступ до фільмів кінофестивалю Docudays UA і Children kinofest. І там діти бачать інший світ, наприклад, як школярі у Китаї важко вчаться у школі гімнастів.

У дітей був шок, коли вони дивилися такі фільми. Питали, невже таке може бути у світі, реагували дуже емоційно.

На цій емпатії і треба з ними комунікувати. Покоління Z – це миттєві реакції. Якщо ти прямо зараз не відреагуєш, то все, за 30 секунд, ти втратив момент.

Ми дивилися один фільм, де хлопець крав речі, і хлопці в класі реагували – вау, який крутий. Наступний момент – герой вже у поліції, починається розслідування. Я бачу реакцію в класі, мовляв, як так? Зупиняю фільм. Цю емоційну реакцію треба розвивати. Переглядати такі фрагменти – це ідеальний спосіб достукатися до дитини, до її сумління.

Але тільки короткі фрагменти, які відразу ж треба обговорювати, рефлексувати.

Наприклад, тему Голокосту ми вивчаємо за дуже сильними відео з фонду Шоа, який заснував Стівен Спілберг і нараховує тисячі свідчень жертв Голокосту.

Діти, які вчать

“Якщо я вчу інших, то я засвоюю щось краще, ніж коли мене вчать”.

Це китайське прислів’я я використовую на уроках.

Діти під моїм керівництвом знімають короткі відео, де говорять про безпеку — пояснюють, що таке отруєння, що треба робити при сонячному ударі.

Ми разом обираємо відео, яке виступає джерелом інформації. Діти записують власний досвід, власні історії.

Треба з ними говорити

Для того, щоб зрозуміти, як зацікавити дітей, не треба за ними спостерігати, з ними спілкуватися треба. На уроках, поза уроками.

Бо урок – це занадто мало, щоб діти бачили все різноманіття життя, щоб щось вивчили.

У нашій школі дуже активна проєктна діяльність.

Ми багато років підряд прибирали у наших парках, в результаті місцеві мешканці почали там менше смітити. Це ж діти прибирають. Це був проєкт “Зелена революція”. Після всіх цих дитячих акцій, міська влада поступово почала перетворювати парк на центр дозвілля.

Діти самі організували волонтерський проєкт – молодіжний клуб “Вулик”, де проходили тренінги з лідерства.

Мої учні розробили туристичний маршрут, три стенди з яким зараз стоять у Заліщиках. Також розвивали проєкт “Демократія в школі”, проводили справжні вибори з презентацією програм, ящиками для голосування.

Коли даєш дітям механізми, показуєш способи реалізації, вони цікавляться. Далі роблять це самі – створюють команди, пропонують ідеї, пишуть проєкти. Ми у школі це підтримуємо.

Покоління Z – це діти діяльнісні, вони хочуть бачити результат.

Криза класно-урочної системи

Творчий процес – нескінченний. Ця позакласна проєктна робота для дітей часом важливіша і принесе більше користі для них у майбутньому, ніж всі уроки.

Поза уроками у нашій гімназії діти роблять дуже багато В межах уроків це все не встигнути.

Ці проєкти, відео я роблю якось між крапельками. На це катастрофічно не вистачає часу.

Я вважаю, що класно-урочна система переживає кризу. Щоб я змінив у школі? Я б зменшив тривалість уроків, щоб діти могли займатися проєктною діяльністю у межах школи.

Діти покоління Альфа і Z не можуть висидіти 6-7-8 уроків по 45 хвилин. Навіть, якщо це буде сім хайпових уроків, діти просто емоційно будуть виснаженими. Для таких дітей це не підходить.

“Діти повинні шукати своє”

У школі, на жаль, ми привчаємо дітей не цінувати час. Ось це відсиджування уроків вбиває будь-яке бажання вчитися, бо дитина не бачить у цьому користі.

Школа – занадто вузька, занадто обмежена, щоб розкривати таланти дітей.

Серед моїх учнів був хлопець, який дуже захоплювався музикою. Він — дуже класний гітарист, жив музикою, хоча йому доводилося відсиджувати цих самих 7-8 уроків. У цей час він міг займатися справою, яку любив, удосконалювати себе, як музикант.

Добре, що батьки його розуміли. Він отримав своє “7” за рік з історії і ніхто йому претензії не ставив. Потім пішов у музичне училище. Але не всі батьки так розуміють свої дитину, ламають через коліно, примушують вчити те, що не її.

Діти повинні шукати своє місце у житті, шукати свої шляхи успіху. І не обов’язково вони мають бути ординарними.

У мене є приклад, коли я переконував батьків, щоб дитина не йшла вчитися у виш, поки він не знав, куди хоче.

Якщо не знаєш, куди йти, то краще взяти час подумати. Батьки поставили його працювати менеджером у свій магазин. І за рік менеджерської роботи він багато навчився, і за це йому платили. А потім він пішов вчитися на програміста.

Найбільша проблема, щоб батьки чули і намагалися зрозуміти свою дитину. Це надзвичайно складно, якщо з дитинства закладається авторитарний спосіб спілкування.

Хочеться, щоб батьки формували демократичне середовище у родині, щоб показували дитині право відповідального вибору. “Ти можеш не вчитися, ти маєш право цього не знати. Питання в іншому — ти несеш за це відповідальність. Давай подумаємо, як? Ти будеш мати низький бал”.

Треба будувати діалог з дітьми на партнерських стосунках. З поняттями поваги і з дотримання певних правил.

Дуже важливо проговорювати дитині: “Це твій вибір, ти маєш на нього повне право, ти сам вирішуєш, але будуть і наслідки твоїх рішень”.

Що змінити у школі?

У нас має бути індивідуалізація освітнього простору. Щоб діти усвідомлювали, що те, що я знаю, є цінністю. А не є просто, що я маю щось правильно сказати і отримати оцінку. Щоб це можна було використати десь далі у житті.

Наші топ-10 вчителів, фіналістів конкурсу, пропонували, як один з варіантів розвитку освіти – школу повного дня. Щоб діти навчалися з більшою кількістю перерв. Тоді дитина може мати час на ланч, час на бібліотеку. Це класна ідея, але все впирається у фінансування таких шкіл. А ще треба мати відповідне середовище.

Що робити з хуліганами?

Зазвичай шибайголови у школі — це неординарні діти. Вони мають багато енергії і протестують за принципом “Баба Яга проти”. Проти будь-якої системи.

Це люди, які здатні на ризики. Я їм показую, що ризикувати своїм здоров’ям, наприклад, ганяти на мотоциклі під 150 км, це не шлях до успіху. Пропоную: “Якщо ти вже ризикуєш, то давай пошукаємо, де можна ризикувати з користю. Щоб показати, що ти – гідний заробляти гроші”.

Зазвичай такі люди йдуть у підприємницьку діяльність, бо це ризики.

Була одна дитина у школі – фанат техніки, але дуже не хотіла вчитися. Я порадив мамі влаштувати його кудись на стажування, де займаються технікою. На канікулах він почав працювати і розцвів. Дитина починає розуміти, що за те, що він вчиться щось робити, що він щось вже вміє, йому платять гроші.

Моя порада – шукай варіанти. Якщо ти хочеш кимось стати, тобі треба це спробувати. Треба дітям показувати можливості.

Як не вигоріти?

Коли втома і не хочеться ні про що говорити, я готую, а ще пишу вірші.

Часто у мене робочий день триває і після уроків. З дітьми спілкуюсь постійно — на вулиці, у парку, у магазині підходять, запитують.

Перед тим, як стати вчителем, треба зрозуміти, чи це справді твоє — чи це буде давати наснагу, чи навпаки — буде мука.

Працювати і не вигоряти мені допомагає любов до дітей, підтримка родини і команди вчителів. Коли є командний дух, це знижує моральний тиск.