Віталій Жилак: про критичне мислення, недоліки в освітній системі України та як перевіряти правдивість інформації

Віталій Жилак – співзасновник e-Com, маркетолог, керівник ГО «Освіта для нас». Займається просуванням різних проектів, надаючи перевагу інформаційно-просвітницьким, спеціалізується на копірайтингу та стратегічному маркетингу. Критичне мислення – його пристрасть: у вільний час працює зі студентами й учнями. Ми поспілкувалися з Віталієм на тему сильних і слабких сторін освітньої системи в нашій країні, а також про місце вміння мислити критично в сучасному світі.

Тренд неформальної освіти

За дослідженням Redwood Software 60% активностей у сучасних професіях можна автоматизувати. Передбачається, що на межі 20-их і 30-их років буде період, коли ВНЗ дадуть дипломи тим людям, для яких не передбачається фахової роботи. Проблема полягає в тому, що формальна освіта, звісно, потрібна, але вона в багатьох аспектах недостатньо гнучка.

Почну з позитивного. Формальна освіта необхідна для фундаментальних наук: математики, фізики, хімії. Щоб дійти до того рівня, аби розуміти, наприклад, квантові обчисленнями або штучний інтелект, трьох місяців і сертифіката не достатньо.

Але що стосується таких сфер, як менеджмент і маркетинг, де переважають комунікації, дуже часто знання, отримані за 5 років, уже не відповідають ринку. Те ж стосується безпосереднього кодування на певній мові програмування, наприклад PHP або Java. Якщо 5 років навчатися по якійсь програмі, за цей час мова зміниться, і необхідно дуже швидко отримувати додаткову освіту чи щось подібне.

Чому взагалі зараз неформальна освіта така короткотривала та настільки популярна? Бо її проводять практики – люди, котрі безпосередньо працюють у певній сфері, які можуть дійсно подати корисний досвід за місяць чи 3. Бо, на жаль, у сфері освіти є така річ: вивчилася людина на педагога, отримала якісь знання і, не маючи жодної практики, пішла вчителювати. Це не добре, бо діти далі масово приходять із питанням: «Де математика застосовується в реальному житті?» Вони не можуть цю відповідь отримати. Більшість із цих спеціалістів навіть не можуть сказати елементарного: «Подивися на свій смартфон. Його від купи пластику, металу та скла відрізняє якраз математика». Цим прикладом і подібними можна вже захопити. Ми навіть коли з дітьми працюємо, і в такій жартівливій формі щось проговорюємо, їм більше «заходить», тоді вони починають розуміти зміст предмета.

Другий недолік школи, який я дуже яскраво бачу – непредставленість творчих професій. Припустимо, motion designer (мультиплікація), монтаж, фотографія. Художня сфера чомусь від школи відділена. І в школі бракує спеціалістів, здатних відзначити художній талант дитини. Це дуже й дуже погано. Зараз на творчих професіях реально багато заробити можна.

По суті, школа досі готує дітей до жаття в радянському суспільстві, де потрібні технарі, на виробництво, а різна творчість – це рюшечки. Дуже прикро.

І третій недолік школи – вимога бути успішним у всіх предметах. Це абсурд. Тобто, вимагати бути відмінниками в науках і природничих, і гуманітарних, і конкурсах… Це треба припинити взагалі, бо з ким я не говорив із цих дітей, вони щось із списку обов’язково ненавидять. Просто їх змушують, бо треба бути круглим відмінником: «Як це так, ти не любиш історію?» чи: «Ти історик і не любиш математику? Хіба так можна? В тебе все має виходити.» Це нереально. Тобто, ось це наше бажання отримувати всесторонньо розвинутих дітей призводить до того, що діти вигорівші та всесторонньо недорозвинуті. Школа не дає можливості спеціалізуватися. Наприклад дівчинка чи хлопчик, захоплені біологією, хочуть розвиватися саме в цій сфері. Треба злізти їм з голови, хай у всьому іншому будуть середні оцінки, але ця дитина виявить себе в тому, що їй подобається. Це треба вибивати з голови вчителів і батьків особливо. Щоб вони відчепилися від дітей і дозволили їм бути успішними в чомусь одному.

В чому велика перевага саме неформальної освіти? Її можна збирати як мозаїку. Припустимо, дівчина Оля  подумала, що хоче займатися маркетингом, але почати з чогось простішого, наприклад копірайтингу. Позаймалась 3 місяці і розуміє, що вже може щось робити та навіть заробляти, при тому, що їй 17 років. Потім думає: «О, а додам я ще дизайн. Буду й малювати, й писати». Йде на курси графічного дизайну, відучилася, але зрозуміла, що це не її. Втратила 3 місяці. Тоді вона довчається ще, припустимо, на інтернет-маркетинг. Їй «зайшло», сподобалося працювати з аналітикою. А копірайтер + інтернет-маркетолог – це вже людина, що може 10 тисяч (гривень – ред.) у місяць мати, попри вік. Це дуже круто тому, що в усій цій історії ми бачимо, що вона втратила всього 3 місяці. Це не 5 років, коли на третьому курсі доходить, що спеціальність не твоя, але треба добивати, бо шкода не отримати диплом.

По суті, у формальній освіті проблема – це ускладненість процесу «перекидання» студента з одного напрямку на інші. Це був би дуже великий плюс, якби діти могли вчасно змінити свою спеціальність, коли зрозуміли та чітко усвідомили, вже без стороннього навіювання батьків чи ще когось, що вони хочуть займатися чимось іншим. Але наразі вища освіта цього не дає і в нас є дуже багато людей, що вивчилися на одне, а працюють зовсім в іншій сфері. Неформальна освіта дозволяє шматочками збирати свою компетенцію, при цьому багато не втрачаючи.

Державі треба адаптуватися до того, що не лише дипломи, а й сертифікати неформальної освіти щось означають. Я бачу зараз таку тенденцію, що молоді спеціалісти, потрапляючи на державну роботу, застряють на одному місці на роки. Адже керівництву вигідніше просто експлуатувати молодого спеціаліста, який робитиме їхню роботу, щоб він залишався на низькій посаді та не прогресував. Я не зустрічав багато випадків, коли на державній роботі за 2-3 роки хтось зміг зрости до високого начальника. При тому, наприклад для IT-спеціаліста в Україні – це нормальна історія, бо там оцінюють твої вміння.

Виникнення ідеї навчання критичному мисленню

Окремого предмету «Критичне мислення» в світі ще не існує. У цей момент  я відчуваю романтизм своєї місії, я намагаюся цю річ поширити, показати на прикладах, що стається з людьми, якщо вони не мислять критично. Ми всі звикли брати приклад з Європи. Давайте в чомусь випереджати її.

Багато нерозуміння. Доводиться довго працювати, щоб пояснити, в чому зміст моєї роботи. Тішуся, що я пов’язав своє життя ще й із маркетингом, бо це мене навчило все-таки знаходити підхід до людини, пояснювати цінність того, що я роблю. Але, насправді, спротив дуже великий. По суті, як сприймають критичне мислення? «Ти вказуєш людям, у що вірити». Я нічого не вказую, просто показую дійсність.

Зокрема, намагаюся ввести момент романтики: завдяки тому, що ми чітко сприймаємо обмеження цього світу, ми створюємо в ньому можливості; за рахунок того, що ми чітко вивчаємо його несправедливості, ми можемо зробити світ більш справедливим.

Як відрізнити правдиву інформацію від фейка?

1. Перевіряємо наявність посилань. Чи є автор – людина, котра бере на себе відповідальність за сказане. Якщо стаття написана в дусі: «Вчені довели…», «Як давно всім відомо…» чи ще якісь загальні фрази – дуже ймовірно, що в такий спосіб будь-якою ціною додають вагу якійсь нісенітниці.
2. Перевірити компетенцію автора. Чи працює він у тій сфері, про яку пише? Є математик на прізвище Фоменко, який мав заслуги в математиці, але творив абсолютну дурницю в історичних роботах. Отже, людина, з авторитетом в одній області, може бути повним профаном в іншій.
3. Де опублікована інформація – в профільному чи непрофільному виданні. Скажімо, є технологічний ресурс. Там – скупчення спеціалістів, тож завідомо брехливий матеріал вони не просунуть.
4. Посилання на інші дослідження. Їх може не бути, якщо це відкриття в новій сфері. У ХХ столітті багато хто не міг прийняти квантову фізику з тієї причини, що на квантовому рівні є безпричинні процеси – це важко прийняти інтуїтивно. Але з часом кванти почали відкривати по всіх лабораторіях світу, незалежно один від одного. Врешті решт, це довело, що квантова фізика – правдива. Цей критерій називається «Відтворюваність». Якщо якийсь факт є правдою, то його зможуть підтвердити різні експертні групи в різних точках Землі. Якщо якусь річ може підтвердити лише одна група в одній точці на планеті, то це фокус, а не факт.

В соцмережах часто поширюється інформація, що ніяк не підтверджена. Але людям лінь «погуглити». Є такий мега-сервіс – Google Schcolar – це пошуковик серед наукових матеріалів.

Багато ініціативи від людини не вимагається. Брехня до неймовірності крихка, вона лише створює враження такого твердого, незламного моноліту. А якщо підійти та стукнути по ній пальцем – вона розвалиться. Я закликаю всіх бути сміливими. Бережіть своє життя і поважайте свій мозок – перевіряйте інформацію, котру споживаєте.

Автор: Юлія МАРЦІНОВСЬКА