Вітовська пояснила, чому в 2014 році українські зірки ще їздили в Росію, а зараз прозріли. ВІДЕО

Ірма Вітовська під час російсько-української війни залишається в Україні та веде активну волонтерську діяльність.

В інтерв’ю Софії Челяк акторка розповідає про те, що ні ми, ні наступне покоління наших дітей не зможе забути та пробачити страшну війну, яку зараз переживає Україна та українці. Суспільне Культура наводить текстову версію розмови.

Щойно в нашій студії лунав уривок з розмови Едіт Єви Еґер. Це письменниця, яка пережила Аушвіц. Вона сказала, що ніколи не пробачить кривдникам свого народу. Чи коли небудь ми зможемо пробачити?

По-перше, я не вірю, що це у сьогоднішньому часі можливо серед наших поколінь і поколінь наших дітей. Нещодавно у мого сина був день народження. Йому подарували для нього значну суму грошей – і він сказав, що хоче їх передати на допомогу ЗСУ. Можливо, наші діти не сильно спілкуються про це, але всередині вони роблять певні висновки.

І от, коли ми запалили свічки на торті, то він зібрав їх і сказав, що передасть своїм дітям як пам’ять про те, що свої 11 років він зустрічав у війну. Так само його діти навряд чи матимуть можливість примирення.

Але це не означає, що все так безнадійно. Я б не хотіла, щоб ми скочувалися геть в якихось немилосердних людей. Є ці одинокі голоси, які ще з 2014 року завжди прямі та голосні. Їх мало в російській федерації, вони ні на що не впливають, вони навіть не впливають на своїх потуплених громадян, які не поважають інтелект, честь і розум. Ось ці голоси ми запам’ятаємо, тому що ці люди роблять все, щоб зупинити війну, підтримують Україну, є її адвокатами.

Так, більшість їх виїхала, тому що склалися несумісні з їхнім звичним життям умови. Інші, які ні на що не впливають, просто ігноруються. І ці голоси після нашої перемоги будуть для нас прийнятними в передаванні інформації всій решті.

Давайте чесно: сусід нікуди не дінеться, нам потрібно буде з кимось говорити. Мені здається, що морально чесно буде й для нашої влади і для нас говорити ось з цими людьми. Але це маленька мізерна група. У нацистській Німеччині теж були такі люди, які робили замахи, протестували, сідали в концтабори. Політична відповідальність всіх росіян, як і у свій час після Другої світової була у Німеччини, незворотня. І ця мала горстка гідних людей так само це приймають. Вони розуміють, що всі колективно будуть нести відповідальність – і вони готові це прийняти. Вони розуміють, що вони – невід’ємна частина, але готові це прийняти, бо розуміють масштаби злочину.

Це ж не Північна Корея, в Росії були альтернативні джерела інформації. Я роблю висновок, що це зараженість оцією зверхністю та імперськістю почалася не зараз, а культивувалася упродовж всієї імперії. Всі війни починалися на цьому фундаменту – “ми комусь щось покажемо, розкажемо, поставимо їх на місце”. Ми-ми-ми, ми такі супер, а інші якісь недолюди.

Хочу запитати про “покажемо і розкажемо”. Ми зараз спостерігаємо, як російські пропутінські працівники культури, скажімо так, “перевзуваються”. Пропутінська співачка Анна Нетребко, яка фотографувалася з прапором ОРДЛО, Царьовим, писала пропутінські пости – зараз, щоб організувати тур Європою, написала, що засуджує війну. Як правильно реагувати на такі ситуації, яка може бути наша відповідь?

Ті, хто засудили російські дії вже у 2014 році, – ви їх бачили, вони незмінні. Добре, зараз їх стало трошки більше, тих, хто не побоявся отримати в зуби.

Що стосується співачки Нетребко, то мені здається, що це кар’єрне самозбереження. Вона десь на заході співала, а їй вказали на двері. От вона і почала це говорити. Я не вірю, коли люди, рятуючи свою жопу та комфорт, починають зараз говорити: “Це все не я, це все Путін”.

Ви освічені люди, ніби інтелігенція, усі ці Безрукови, так само заражена ксенофобією та імперськістю акторська братія так званих клоунів. Вибачте, для мене це реально скоморохи, якщо у них в голові відсутнє сумління. Це гроші та бажання кон’юктурно вислужитись перед Царем. Вони просто не розуміють, що їх чекає в недалекому майбутньому, – їм буде не до кіна.

Співачка Анна Нетребко з Олегом Царьовим

Всіх, хто могли сказати, – вже сказали. Всі, хто хотів сказати, – сказали. Всім, хто засунули в задницю свої язики, – ми не пробачимо. Всіх, хто підтримує, – притягнемо до відповідальності. Це є геноцид українських громадян. Не за мовою, не за релігією, а просто за те, що вони є українські громадяни. Знищення держави і такий самий геноцид, як колись пережив єврейський народ.

Думаю, всі ці стогони людей “я тут не при чем” – потрібно об’єктивно дивитися, яка мотивація в них. Чому пані Нетребко до того не додумалася зробити сумлінний висновок? А тепер, коли почалися реальні певні санкції до громадян Росії – їх там женуть десь, – вони жаліються. Намагання притягнути, примирити українців і росіян в емоційному плані я вважаю недоречним. Це неможливо – дуже багато крові між нами. І крові з нашого боку священної, бо ми жертва в цьому випадку. Я не вірю в примирення в найближчі 2-3 покоління.

В інтерв’ю УП ви сказали, що зараз у вас немає жодного колеги з театру, які б перебували в іншій матриці. Усі якимось чином включені та працюють на перемогу. Якщо зробити трохи ретроспективу на вісім років до того – тоді не всі діячі та діячки культури, не всі актори чи люди, причетні до кіно, однозначно виражали свою позицію? Що змінилось за 8 років?

По-перше, вони заробляли. Не скажу, що вони всіма фібрами душі підтримували путінську Росію. Просто вони заробляли гроші. Це їхня професія, вони так годували себе.

Я могла відмовитись від кривавих грошей. Деякі мої колеги – їх багато, можливо, не таких відомих, але їх дуже багато, – теж відмовилися, починаючи з 2014 року.

І я теж не одразу відмовилася, як Крим віджали. У мене були зобов’язання закінчити два проєкти. Я остаточно порвала після Іловайська, чесно вам скажу.

Для мене це було принципове рішення, але я не засуджую тих, хто не зміг. Зараз я бачу, що краще пізно, ніж ніколи. Багато взяли зброю, пішли воювати, багато волонтерять, багато пишуть звернення – це стосується і колег по сусідньому цеху, шоу-бізнесу.

Ті, хто лишили Україну та поїхали до цього, – це їхнє сумління, що вони там сидять і мовчать. Я знаю тих, хто повернулися упродовж цих років, але знаю і таких, що мовчать. Для мене вони просто стерті, вони зникли, їх не існує в моїй реальності.