“Все в житті робота, а “Hutsul Planet” – то душа”, – Михайло Балух з Мишина про створення “Гуцульської планети”

Михайло з Мишина – батьківщини сотні легендарних музикантів. Виховувався в  дусі любові та шани до нашої культури.
Він розповів  “Коломия сьогодні” про проект, який називає душею та музику у його житті.

Колись ми робили спільний проект із всесвітньовідомим скрипалем Василем Попадюком. То був такий симфо-джаз-фолк, було задіяно дуже багато різних музикантів та студій. Працювали над ним 3 роки.

Якось ми, старі друзі, почали втрьох у вільний час грати нашу рідну музику. Пізніше почали приєднуватись інші. Повний склад був сформований у 2017 році для обробки гуцульських народних пісень, незабаром я почав писати свої пісні.

Постійних учасників у нас 6 чоловік. Наразі долучаємо й струнний квінтет до записів. Якщо потрібен якийсь специфічний інструмент, тоді залучаємо його, але стараємося тільки коломиян. Мої друзі, з якими ми разом «творимо» – викладачі музичних шкіл, вони знають, кого можна запросити.

Яка роль випала мені? Навіть не знаю – «Організатор та автор ідей музики, деяких слів тощо». Недавно виникла ідея створити спільний проект з нашими друзями  – хором Катедрального собору Преображення Господнього, я є палким шанувальником їхньої творчості, хотілось залучити їхній спів та піднести колядку і щедрівку в ширшому форматі (не просто акапельного співу чи під баян, а з нашим оркестром). Сподіваюся, вийшло непогано!

Зйомкою кліпу займався наш колектив «Hutsul-Art», який ми створили з коломиян. Він ще молодий, але, я впевнений, дуже перспективний. Поки що навчаємось: і режисери, й оператори, й монтажники, стилісти…. Зараз просто зовсім інші вимоги до якості телебачення взагалі. Само собою, в наших коломийських реаліях це досить важко зробити. Просити київські компанії для зйомок  надзвичайно дорого та складно з часом. Тому появилась ідея  створити свій продакшн. Будемо вчитися, намагатися робити ту телевізійну якість, яку диктує сьогодення.

 

Ярослав Шийко – гітара, Павло Петренко – барабани. Ми ще років 30 тому разом займалися музикою. Відтоді у мене була перерва, жодного разу не брав інструмент до рук. Ми все життя підтримували хороші стосунки. Вони музиканти: Ярослав – викладач у музичній школі, Павло – професійний музикант. Дмитро Матковський –  цимбаліст, також викладач у музичній школі. Я і Андрій Гулай – бізнесмени. Андрій – наш великий помічник в технічно-комунікаційних питаннях і бас-гітарист. Велика знахідка для нас – випадкове моє знайомство з єдиною не коломиянкою Оксаною Красівською з легендарного роду Красівських. Наразі вона постійно приїжджає до нас на 2 дні в тиждень на репетиції чи  роботи на студії. Це – наш основний кістяк. Квінтет, що ми запрошували для запису – теж викладачі музичних шкіл.

Всі ми виросли на джазі, рок-музиці. Основна ціль – пропаганда нашої гуцульської музичної культури. Це великий пласт, який не дуже кимось використовується для різнопланової музики, але я вважаю, що музика, заснована на гуцульському ладі, може бути в абсолютно різних напрямках, від чистого фолку, який молодим поколінням уже не дуже сприймається, до джазу, року, техно, електронної чи симфонічної музики. Попередній проект, який ми робили з Попадюком, там узагалі такі поєднання: вся джазова група. Ми писалися в Канаді на студії разом з Національним симфонічним оркестром України в Києві. Всіх народних виконавців записували на студії «Hutsul Planet». Тобто, найголовніше в основі наших творінь лежить гуцульська музика, наша народна. Якщо не брати до уваги саме щедрівки та колядки, то наша музика звучить більше у джазово-роковому напрямку. До того більше в нас душа лежить. Є у нас також музика з елементами техно, електронної музики, танцювальної – вже все майже готово, залишилося піднести це людям.

Гуцульська музика – це є основа основ. Напрямки залежать від того, хто долучатиметься до нашого колективу. Ми  вже паралельно готуємо проект – техно, танцювальної й електронної музики, в основі якої  лежать гуцульські та західноукраїнські мотиви  – бо їх важко відокремити одне від одного, там є переплітання ладів, це вже музична математика (сміється).

Проблеми є тільки в одному – молодь не хоче займатися музикою. Але це не коломийська проблема. Основною ціллю є зберегти той великий пласт, бо в нас залишилося в форматі нашої народної музики тільки фолк-виконання. Це само собою дуже чудово, воно й повинно бути, але молоді люди вже не зовсім хочуть сприймати формат чистого фолку, народні інструменти – скрипка, цимбали, сопілка, бубен тощо… Через це десь намагаємося формувати наші ідеї в таких різних ракурсах.

    – Чи приєднуються до вас молоді виконавці?

-Ми були б дуже раді, але таких ще дуже мало. Це надзвичайно важка праця, поки що не всі готові сидіти, займатися по дуже багато годин на день, вчити партії, писатись у студії добами, така робота не для всіх.

З великим бажанням ми вислухаємо ідеї креативних молодих людей, які будуть приєднуватися, звертатися до нас. Найголовніше – якщо є в людей бажання підтримувати свою культуру, думаю, це – основа основ. Ми не ставимо якоїсь самоцілі, наприклад, бути зірками. Просто робимо роботу, що нам подобається.

Сам я б нічого не зробив – далі сидів би на дивані та грав на гітарі.

Віолончелістка приїжджала з Дніпра, бо зараз важко знайти в Коломиї талановитого музиканта, такому величному місті, що виховало стільки музикантів. Прикро, дуже прикро. От для чого це все робиться. Можливо, комусь сподобається, в когось з’явиться бажання піти навчатися в музичну школу,  підтримувати народну культуру. Це – основна ціль.

Я за 30 років жодного разу не брав інструменту до рук, бо розумів: якщо візьму, то вже дороги назад немає.

Колись зайшов у Києві з товаришем у музичний магазин. Тоді, не беручи інструменту вже 30 років, сказав продавцю, котрий зараз є моїм дуже близьким товаришем: «Та я колишній музикант…» Він на мене подивився і сказав «Колишніх музикантів не буває».

Я не брав гітару до рук для того, щоб розвивати  бізнес,  пізніше, коли досягнув якихось успіхів у цьому плані,  почав потрохи втілювати в життя ті ідеї, які десятиліттями носив у голові. Я все майже з нуля вчив. Часу воно займає колосально. По 6-8 годин на день займався після роботи. Це трохи важко, хоча то все нелегко: зібрати всіх докупи – то одному не виходить, то іншому.  Коли вже появились  якісь результати, всі почали приходити на репетиції вчасно та з великим бажанням. А раніше сприймали мої ідеї з недовірою.

То  все в житті робота, а  «Hutsul Planet»  – то душа.

Авторка: Юлія МАРЦІНОВСЬКА

Фото: Світлана ВАСИЛЕЧКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.