Як Прикарпаття стало лідером за кількістю робоклубів

Минулого тижня на Прикарпатті відкрили два робоклуби – у Верховині та в Комарові Галицького району. На їх відкриття до шкіл приїхали співзасновник RoboclubIF Сергій Никоноров і перший засновник такого клубу в Україні Іван Шихат-Саркісов, пише Репортер.

Складний старт

А починалося все зі шкільного гуртка. У Івана Шихат-Саркісова виникла ідея створити безкоштовний факультатив з робототехніки у До­нецьку. Тоді він вчителював у школі. Розповів ідею директору, той підтримав.

«У грудні 2013-го ми закупили перших роботів, – розповідає Іван. – Гроші на них допомагали збирати друзі. І гурток активно почав працювати. Але тоді почали обстрілювати аеропорт. Дітей ставало все менше. Приходили тільки ті, кого батьки ще пускали».

Останні заняття проходили вже під обстрілами.

«Далі було затишшя, вирішували, чи їхати звідти, чи залишатися… І я переїхав до Вінниці. Там знайомий з Житомира запропонував робити майстер-класи для дітей».

Після цього були Чернігів, Ужгород, Дніпро, Київ. Проводили майс­тер-класи, створювали клуби.

«У червні 2015-го до мене зателефонувала Маша Лісіченко, сказала: «От, дитина захоплюється… Ми переселенці, зараз у Франківську. Як зробити, щоб провести заняття?», – продовжує Іван Шихат-Саркісов.

Так з’явився робоклуб на Прикарпатті. Але потрібно було ще назбирати грошей, про це оголосили в мережі. Зібрали навіть більше, але гривня «впала» і грошей забракло.

«Але клуб ми відкрили, це було потужно», – говорить Іван.

За його словами, у Франківську не було розважального формату, всі одразу працювали серйозно.

«Іван приїхав до Франківська на три майстер-класи зі своїми наборами, – каже Сергій Никоноров. – Тоді прийшло 36 дітей. У нас була невелика команда. Зверталися за допомогою до медіа, ІТ-компаній, але на місцевому рівні програма виявилася неефективною. Більшість грошей дали вихідці з Донбасу, кияни виділили третину, франківці – 10-15 %. Але вже потім усе пішло».

За словами Сергія, Іван знаходить для клубів стартовий капітал, а далі вже кожен виживає як може. Наприклад, у Маріуполі знайшлася ІТ-компанія, яка забезпечила приміщенням, там працювали на волонтерських засадах.

«Ми працюємо як соціальне підприємство, – говорить Сергій. – Щоб відкрити робоклуб, треба десь 35-40 тис грн. Зараз працюємо з тим, що у нас є, аби вистачало на зарплату і трохи на розвиток. Але з програмами допомагаємо: розробляємо, адаптовуємо і передаємо. Плюс активно розбудовуємо мережу гуртків CodeClub – це всесвітня мережа».

Каже, спершу хотіли робити все безкоштовно, 1,5 року волонтерили, але ставлення до безкоштовного – ніяке. Тоді клуб зробили платним – 300 грн / місяць.

На початку було по 10 базових занять, тоді розробили програму на рік, почали проводити воркшопи, майстер-класи, інтенсиви на 3-5 днів з дизайну та анімації.

«Пробували 10 тижневі курси. Кликали дітей 6-7 років. Запустили дві паралельні групи: одна – в нас, а інша – у США, – розповідає Сергій. – Діти виконували завдання і після кожного заняття обмінювалися листами. Звісно, ми допомагали, перекладали. Від часу тестування цього проекту пройшов рік, він нам сподобався. Якщо такий проект приживеться, то плануємо робити курс».

Перші в Україні

Зараз Івано-Франківщина – перша в Україні за кількістю цих гуртків. У робоклубі діти навчаються програмуванню, дизайну, анімації, роботі в команді та презентації своїх робіт.

А ще Прикарпаття – перша область в Україні, в якій робоклуб офіційно оформили як гурток чи факультатив для шкіл.

«Обладміністрація, зокрема Вік­тор Кімакович (директор департаменту освіти ОДА – Авт.) нам постійно допомагає. У нас 62 локації, за нами Київ і Дніпро. Але CodeClub – це гурток програмування, а з робоклубами проблема саме у матеріальній базі: потрібні Lego або Arduino конструктори, комп’ютери відповідні», – каже Сергій.

За його словами, понад 80 % техніки по області – це комп’ютери приблизно 2006 року. Там нема ліцензійної операційної системи та інших необхідних технічних засобів.

Ідея має бути нереальною

«Мої діти дуже розумні. Де, який конкурс є: в районі чи області – вони всюди є, – хвалиться Тетяна Герцюк, вчителька математики та інформатики, а за сумісництвом керівниця клубу. – Ми вже їздили на конкурс від ПНУ, діти побачили свій рівень, вже загорілися».

Розповідає, що спершу створили клуб Scratch (мова програмування для наймолодших дітей). Але якраз ця найпростіша мова дає старт.

«Сільські діти обмежені ресурсом: вони не завжди мають можливість виїхати в район на ті конкурси, але Сергій нам запропонував відкрити гурток у школі, і я погодилася, – каже Тетяна Герцюк. – Діти вже готові робити, голов­не – дати їм відповідне середовище».

«Загалом у цей проект по Украї­ні залучені майже 10 міст, бюджет уже склав близько мільйона гривень. Та якби мені на початку сказали – я б не повірив, – говорить Іван Шихат-Саркісов. – Мета повинна бути нереальною, чим вона більша, тим більше навколо гуртуються люди».

Як розповів Сергій Никоноров, у Комарові Галицького району попросила допомогти мама хлопчика з CodeClub. Гроші збирали майже вісім місяців. І от днями до них приїхали гості з подарунками: планшети, набори Lego, книжки – вони допоможуть перетворити клуб програмування на робоклуб.

Тепер розмножуються самі

Зараз РобоклубІФ знайшов шлях співпраці і з департаментом освіти, з його директором Віктором Кімаковичем.

«Він сказав – усе, що від нього пот­рібно, він зробить, – говорить Сергій Никоноров. – Так ми легалізували програму через інститут післядипломної освіти, щоб у кожного викладача була можливість сказати: «Я хочу гурток. Ось програма, затверджена на рівні області».

Також налагоджують контакти з ІТ-кластером: робили спільний захід. За словами Сергія, вони тоді запросили представників топових команд, які керують освітою. І ті розказали про тренди в освіті та ІТ. Максим Почебут, директор освітніх програм компанії EPAM Systems в Україні, тоді сказав: «Нам не потрібні знання, які ви даєте в школі. Нам потрібні компетенції. Щоб люди навчилися вчитися».

«Тоді ми провели кілька тренінгів і вже у вересні відкрили 42 гуртки CodeClub, – розповідає Сергій. – Третина вчителів на волонтерських засадах, третина вела гуртки від позашкілля, решта – зі школи. Пізніше ми провели змагання і виявилося, що цих гуртків вже 52. Вони почали розмножуватись і без нас. Зараз їх 62 – найбільше по Україні».