Як вирощують равликів на Городенківщині. ФОТО

Минулого літа на Прикарпатті відкрили ферму з вирощування равликів.

Якщо раніше турист у цьому селі був явищем геть поодиноким, то минулого літа сюди приїхало зо 300 гостей. Крім українців, були з Еквадору, США, Польщі, Франції. Чого шукали?

Равликову ферму, першу на Прикарпатті, пише Репортер.

Хлопці з однієї вулиці

Копачинці, Городенківський район. Три години автобусом з Івано-Франківська. За вікном уже зеленіють поля, ходять лелеки. Краса і спокій.

Равликова ферма розташована на початку села. Її облаштували хлопці з однієї вулиці. Саме так – усі шість засновників живуть на вулиці Незалежності: Іван Паламарчук, Василь і Віталій Попадюки, Василь та Іван Струки й Петро Михалевич.

У селі вони активісти. Роблять фестивалі, організовують походи. Заснували клуб петанку й у перші вихідні серпня проводять міжнародний турнір на березі Дністра.

На порозі ферми зустрічає її директор – Іван Паламарчук. Каже, вони з друзями давно говорили, мовляв, треба щось робити, піднімати село. Людей у Копачинцях меньше тисячі й далі меншає. Народ не затримується, багато їдуть до Франківська або за кордон.

Спершу у хлопців була ідея зробити сироварню, бо це зараз модно. Але були в Ужгороді на турнірі з петанку, побачили там равликову ферму та й захопилися.

«Це не було одразу. Ми довго обдумували, рахували, – говорить Іван. – Вчилися у фермерів, які відкрились раніше».

Влітку минулого року у Копачинцях офіційно запрацювала ферма «Покутський равлик».

«Час від часу збираємося, радимося, сваримося, не без цього, – посміхається директор. – Співвласників багато і це один із мінусів, але ми його врахували. Ми всі родичі, сусіди. Такий джекпот по ризиках, але сам би ніхто не запустив».

Найманих працівників тут нема, усе роблять самі шість власників. За підрахунками фермерів, на прибуток мають вийти на третій рік. Поки все йде за планом. Наприклад, починали з 10 соток, а зараз розширилися до 0,5 га.

Іванова мрія

Паламарчук водить територією. Каже, влітку тут красивіше, бо все зелене. Зараз поки що голі поля. Показує, отам посіяли перко – рослину, яку полюбляють їсти равлики. На грядки перко ставлять дерев’яні щити, запускають равликів і вони собі вночі пасуться, а на день залазять під щити і сплять.

Веде до цегляної будівлі, розповідає, що поруч буде тераса, столики. Тут туристи мають сидіти з келихом вина, їсти равликів і милуватися краєвидами.

Всередині ферми досить просторо. Тут теж ще багато роботи. Але поки головне, каже Іван, аби множились равлики. Під стіною мішки з кормом, з морквою. Після моркви равлики добре спарюються.

До гостей вибігає сіра киця Огарок. Дуже любить сидіти біля обігрівача. На спині шерсть трохи випалена, тому її так і назвали. Підбігає її руда сестра. Іван жартує, що вони тут на роботі – стережуть равликів на полі від щурів.

Будівля поділена на три частини – холодильна камера, розплідник і цех з переробки.

У холодильнику равлики цілу зиму сплять. Вони засинають при плюсовій температурі 2-6 градусів. При +8 уже починають прокидатися. Так частину вже розбудили. Це маточне поголів’я, яке з камери переселили у розплідник, аби спарювалися та відкладали ікру.

У холодильнику залишилися ті, що на експорт, на переробку. А експортують покутських равликів до Італії. Поки не напряму, бо, кажуть, ще не мають великого обсягу виробництва.

«Півтони урожаю відвезли у Тернопіль, – говорить Іван. – Там ферма більша, працює давніше. Звідти равлики й потрапляють на європейські ринки».

Італія, Франція, Іспанія – країни, де є культура споживання равлика. На них і зосереджені копачівські фермери, але поки що тільки готуються.

Тому Іван та його друзі за те, аби на Прикарпатті таких ферм було більше. Вони навіть проводять навчання для охочих. Завдяки їм цього року подібні ферми запрацюють у Коломийському й Тисменицькому районах.

Взагалі Іванова мрія – організувати великий кооператив.

Незвично, але смачно

У розпліднику досить волого й тепло. Стоять триповерхові стелажі, ними повзають равлики. Їх чимало, різного розміру, з різним відтінком мушель.

Кожен стелаж обгороджений кубиками солі. Равлики її бояться, тож не вилазять за свою територію. Так їх тримають купи.

Тут равлики двох видів – середземноморський Helix aspersa Maxima і південно африканський – Helix aspersa Muller.

Іван Паламарчук каже, що є фермерства, де вирощують і наших виноградних равликів. Їх теж можна їсти. Єдине – мають слабші смакові властивості й не дуже вигідні, бо до товарного вигляду виростають за три сезони. А ці – за сезон.

Поки робили фото, ще один із співвласників – Василь Попадюк – приготував дегустаційний набір – равлики у різних соусах та запечені грінки. До них біле охолоджене вино. Сміється, що сьогодні він за шеф-кухаря. Аби приготувати равлика треба зо 3-4 години, аби те все промити, вичистити, зварити…

На фермі равликів готують у трьох різних соусах: часник із зеленню, з помідорами чи перцем і бешамель з грибами. Загалом страва трохи незвична, але смачно.

«Я навіть на Святвечір креплики з равликами готував, – хвалиться Іван. – Зазвичай у нас готують з оселедцем. Довів мамі, що м’ясо пісне. А бабусі не сподобалося».

Зараз фермери вже співпрацюють з ресторанами, але спершу домовлятись було непросто.

«Стикнулися з тим, мовляв, що ці хлопці від нас хочуть? – посміхається Паламарчук. – Адже інше м’ясо значно дешевше! Треба було пояснювати. Наприклад, за кількістю білку, який отримує людина зі страви з яловичини і страви з равликів, то яловичини треба 200-300 грамів, а равлика – 20-30».

Також Іван розказує, що м’ясо равлика містить афродизіаки, які позитивно впливають на потенцію. Корисний і слиз равлика, його використовують у косметології, бо має регенеративну функцію. Паламарчук сміється, що після минулого сезону, коли збирали равликів, його руки – як нові.

З ідеями та руками проблем нема

Аби про «Покутського равлика» знали більше, копачинські фермери беруть участь у різних фестивалях і туристичних виставках. Цьогоріч готують цілий гастротур. Планують домовитися з сусідами із Чернелиці та Незвиська – там варять сир.

«У нас тут найвища точка району – Кунисівський горб, а на ньому діючий млин, – розказує Іван. – Можна спершу водити туристів туди, показувати, як мелють борошно, потім везти їх до нас, частувати тим хлібом з млина й равликами».

Крім того, хочуть робити екскурсії в село, бо мають що показати й розказати. От, стара австрійська каплиця, музей борців за волю України, а недалеко в лісі, кажуть, діяла найостанніша криївка УПА – до 1956 року!

24 травня у Копачинцях вже оголосили Днем равлика. В кінці травня фермери будуть випускати їх з теплиці на поле.

Зараз фермери подалися на три грантові проекти: два туристичні та один соціальний.

Від села до Дністра – три кілометри. Є каскад водоспадів, про які майже ніхто не знає. Хочуть промаркувати стежку, розчистити, водити людей.

«Там теж стояв млин, лишився фундамент, – розповідає Паламарчук. – Є міст Іванки, острів з хатою рибака. Її зо 20 років тому побудували рибалки, але зараз там руїна. Загалом є кілька таких дрібничок, з яких можна скласти цікаву туристичну атракцію – з легендами та краєвидами».

Туристичний маршрут вже назвали «Стежкою равлика». Фермери мають запустити атракцію спільно з Дністровським ландшафтним парком.

І останній, найголовніший проект: проводити просвітницьку роботу з людьми – лекції, навчання з сортування відходів, побудова пункту відсортованого сміття…

З оберемком різного насіння на ферму прийшов Василь Струк – ще один співвласник. Йде робити грядки, садити городину, аби потім частувати туристів. Тут кожен має свою роботу, свій напрямок.

Іван посміхається, може, в інших фермерів є більше землі, проведена вода, але бракує рук, то в них з руками проблем нема. Щодня всі приходять, працюють. Василь каже, «як нічого не робити – нічого й не матимеш».

Запрошують приїхати на День равлика, а самі йдуть накривати велику теплицю – треба пересад­жувати маленьких равликів із розплідника.