ЗВІДКИ ПІШЛА БУЛА КОЛОМИЯ І ЩО ВОНА ОЗНАЧАЄ?

КОЛОМИЄЗНАВЧИЙ ЛЕКТОРІЙ

 -5-

ЗВІДКИ ПІШЛА БУЛА КОЛОМИЯ І ЩО ВОНА ОЗНАЧАЄ?

Звідки походить назва нашого міста? Відомо, що споконвіку люди не байдужі до назв своїх поселень, адже вони утворювалися переважно після їх заснування і були тісно пов’язані з історією рідного краю. Ці назви несуть закодовану інформацію про час та причини заснування того чи того поселення. Про походження назви «Коломия» дослідники й досі не мають одностайної відповіді. Ніби підтверджуючи цю істину, науковець української діяспори Богдан Романенчук писав:

“Про дуже просту, але й загадкову назву цього міста ходять різні версії – народні й нібито наукові, але міцної й переконливої думки в них нема, так що й досі походження цієї назви дослідники не знайшли, тому й доводиться приймати версію, яка кому подобається”.

Ще у 1860-х роках невідомий автор писав, що «Місто Коломия є дуже давнє. Історію найліпше підтверджують джерела. Кому вони відомі, той знає, що в дуже давніх часах існувала Коломия. Одні історики виводять назву Коломия від римського “Colonia” […] Інші кажуть, що Коломия повзяла собі ім’я від потоку Коломийка, котрий коло Раківчика випливає і між поштою та церквою Коломийською попри місто тече. В тім потоці колеса обмивали від болота люди, які їхали з західних поселень».

Через яких десять років, у 1870-х, польський краєзнавець Леопольд Вайґель визнаючи, що «Коломия належить до найстаріших у Галичині міст», писав: «Тутешній люд провадить назву міста від назви потоку Коломийка, який так звуть тому, що в ньому кола мили. […] Шараневич (Ізидор Шараневич, український історик. – І. М.) твердить, що Коломия є осадою коло Мия. Інші виводять цю назву від Коломана, галицького короля, який мав закласти це місто 1214 року. Цей висновок здається найправдоподібнішим з тієї причини, що Коломия від найдавніших часів належала до Галицької землі, а в Галичі першим галицьким королем був Коломан».

На початку ХХ ст. свою версію запропонував український етнограф Володимир Гнатюк у своїй праці «Коломийки» (1905): «Походження назви Коломиї – не ясне; одні виводять її від латинського слова colonia, другі від імени угорського князя Коломана (по мадярськи: Калман), який княжив коротко в Галичині і мав заложити Коломию (сей вивід дуже неправдоподібний), иньші від руських слів коло (колесо) і мити, тому що давно мали бути в околиці Коломиї великі болота, а ще иньші звязують сю назву з сербським словом коло, від якого походить назва сербського танцю, подібного дечим до коломийки. Се все очевидно гіпотези, які ледви можна буде коли перевести на докази».

Совєтська історична наука не надто переймалася джерелами, а відтак арґументи істориків були напів-правдою. Зокрема історики Володимир Грабовецький і Антон Чорний у 1983 р. вважали так: «Найвірогідніше, Коломия дістала свою назву від імені ріки. Але, як відомо, біля Коломиї протікає Прут. […] Відомо також, що на території міста протікав у минулому потічок, що називався Мия, сліди якого спостерігали донедавна. Від цього потічка, що впадав тут у Прут, місто могло отримати свою назву». Дійшло навіть до того, що 1986 р. такий собі О. Крицевий притягав за вуха версію про «спорідненість» Коломиї і російської Коломни: «Назва “Коломия” пов’язана зі словами могила, курган. […] Місто з  цією назвою, як свідчить історія, за Прутом на пагорбі. […] Коломия – місто, що виникло на пагорбі поблизу кладовища. Виникла Коломия ХІІІ століття. […] Коломия і Коломна – давні назви спорідненого походження».

Першим кроком до більш-менш повного розуміння версій походження назви нашого міста стала газетна публікація краєзнавця Степана Андріїшина «Таємниця віків», що з’являлася на шпальтах «Червоного прапора» упродовж серпня – листопада 1990 р. Наш сучасник запропонував поділити ці версії на три умовні групи: 1) гіпотези, побудовані на матеріалі іноземного походження; 2) гіпотези, в основі яких використано штучно підібраний матеріал наукового характеру; 3) гіпотези, побудовані на основі усних народних переказів та леґенд. Запозичаючи його схему, і, доповнюючи її новими матеріалами, можна назвати такі найголовніші варіянти.

1.Факт тривалих зв’язків слов’янських земель по Дністру й Пруту з дакійськими й фракійськими племенами на правому пониззю Дунаю в період ІІ–ІІІ ст. і пізніші знахідки римських монет на цих теренах, активно використали польські історики – Міхал Баліньскі та Тадеуш Ліпіньскі. З цього приводу дослідник Є. Геленіуш твердив, що за переказами Коломия була римською колонією від часу римського панування над Дакією. Автори «Географічного словника королівства Польського та інших країв слов’янських» (1870-ті) вважали, що Коломия, напевно, отримала назву від римської осади. Ця версія, досі не підтверджена жодними джерелами, цікава з двох причин. По-перше, вже на поч. ІІ ст. під тиском римських леґіонів даки частково покинули свою територію, розселившись на Покутському Підгір’ї. По-друге, в 101–106 рр. римський імператор Траян вирушив походом на дунайських даків, що оселилися на північному кордоні імперії, який простягався аж до Пруту. Можливо тут і було закладено римський форпост, який назвали Colonia Romana. На мою думку, Коломия могла постати набагато раніше, ніж про неї згадується у пізніших джерелах. Не виключено, що вона була звичайним опорним пунктом римської адміністрації, адже в околицях сучасного міста після неї залишилися латинські гідроніми потічків, приток Пруту – Пістинька (від лат. і рум. – peşte «рибна»), Лючка (від лат. – lucsia «прозора, ясна»), Сопівка (від лат. – sopoh, sopocz «сморід»), однак все це могло бути й наслідком осадництва волохів чи носіїв цієї культури і мови.  До того ж, Коломия як римська колонія фіґурує на невідомій досі карті Європи (1637), яку нібито бачив Степан Гаврилюк. Однак львівський історик Омелян Партицький, який займався вивченням першовитоків Галичини, відстоював дещо інший погляд: «Поширена у нас думка, що ніби покутська Коломия називалася за римських часів Колонією, виявляється позбавлена всяких підстав». Щоправда тут мусимо не забувати долітописний період в історії нашого міста та околиць, який відзначився й культурою карпатських курганів, про що вже була мова (лекторій № 2 «Походження Коломиї»). Зокрема поодинокі знахідки і скарби римських монет в ареалі цієї археологічної культури свідчать про поширення римських імпортів у області Прикарпаття. Зокрема, як зауважує археолог Ліана Вакуленко, це знахідки скарбів римських монет у Банилові, Липівці, Уторопах, Шипинцях, Корничі, Заболотові, Снятині, Белелуї та й самій Коломиї. Вчені встановили, що, по-перше, частина монет, карбованих у ІІ ст. на територію Прикарпаття потрапила у IV ст., а по-друге, римські монети могли бути в обігу як засіб обміну на територіях поблизу торгових шляхів і поблизу кордонів Римської імперії, але лише між римськими купцями і місцевою верхівкою. Тож безапеляційно відкидати тезу про Коломию як ймовірний опорний пункт в пізньоримський час, нині не має сенсу.

2.Поширеною є й версія, що Коломию було закладено на честь угорського королевича Коломана (Кальмана) (1209–1241) у 1214 р., вперше висловлена у ХІХ ст. , однак найретельніше проаналізована нашим сучасником, істориком Мирославом Волощуком: «На сучасному етапі, історики, як правило, категорично відкидають саме цей варіант назви “Коломия”, вважаючи, що він був штучно придуманий угорськими і польськими вченими для додаткового підкріплення своїх політичних і династичних прав на Галичину в ХІХ – початку ХХ ст. Однак попри такі непереконливі аргументи, науковці не наводять жодних інших, ґрунтовніших міркувань щодо невірності угорської версії». Адже, як зауважує цей дослідник, важливою особливістю військово-політичних відносин Угорського королівства з різними руськими князівськими династіями наприкінці ХІІ–ХІІІ ст. була спроба угорського короля Ендре ІІ і краківсько-сандомирського князя Лєшка Білого у 1214 р. поділити між собою землі загиблого 19 червня 1205 р. князя Романа Мстиславовича. «[…] вже на етапі правління Кальмана у Галичині (1214–1221 рр., з перервами) відомі соляними покладами околиці Коломиї і саме місто, могли стати безпосереднім доменом правлячої династії. Оскільки вказаний населений пункт мусів становити велике зацікавлення для Арпадів, бо калусько-коломийські рудники (при наявності у Подністров’ї влади угрів) являли собою практично єдине географічне ціле із трансільванськими покладами даної сировини, ми цілком сміливо припускаємо, що він міг отримати свою назву від імені галицького короля – Кальмана (чи Коломана)». Вчений зауважує, що для нього сумнів щодо остаточного затвердження угорської версії походження назви досліджуваного населеного пункту викликає філологічна сторона проблеми: «Оскільки ім’я Кальман у латинському варіанті виглядає як Calman, очевидно, що більш логічною була б назва міста Кальманія, чи Кальмане (Calmania, Calmane(ае) – Кальманове). Існуюча в ХІІІ–XIV ст. версія – Коломия (Colomea), на наш погляд, не зовсім відображає угорське коріння свого походження. Літописний варіант назви міста “Коломѣя” – зайве тому підтвердження». Крім того, за словами історика, назва Коломиї спів­звуч­на з назвою поселення Ча­ло­мія (Chalomia, тепер – село Вель­ка Чало­мія та село Мала Чаломія, округ Вельки Кртіш, Банськобистриць­кий край, Словач­чи­­на), відомим за актовими мате­рі­а­ла­ми Угорського королівства від 40-х рр. ХІІІ ст., яке належало спорід­не­ній з угорською родиною Луда­н сімейству Гонт-Пазнан. Ті ж від ХІІ ст. періодично брали участь у військових кампаніях на Русь. На від­ста­ні кількох десят­ків кілометрів у південно-західному напря­мі від Чаломії ле­жало село Нодьоросі (у перекладі з угорської – Великоруське, медьє Ноград, Угорщина). До родини Лудан, як далі виснує М. Волощук, із високою правдоподібністю належав один із провідних бояр краю, прихильник угорських королів і принців – Судислав. Він – серед найчастіше згаданих у літописі представників галицьких еліт, член курії Коломана, а від 1228 р. – його молодшого брата Андрія на галицькому престолі. Натомість саме його, вочевидь, Судислава син Доброслав (відомий з літопису, як Суддич, тобто – Судиславович) занотований держателем Коломиї у знаменитій літописній згадці, чітке датування якої – досі дискусійне.

3.Досі найзагадковішою є версія про походження назви Коломиї від двох окремих слів – «коло» і «мия/ї». В сучасних слов’янських мовах науковці знаходять слова, які за формою та змістом подібні до слова «мия». Наприклад, у чеській мові «мієті» (протікати, проходити), у польській – «міяць» (проходити повз), в російській і українській – «мить» й «мити». Отже, зрозуміло, що слово «мия» пов’язане із рухом, водою. (Додам, що в цьому контексті надто сміливими виглядають твердження істориків української діяспори, що «місто Коломия невіддільно зв’язане з рікою Прут, як Київ з Дніпром»). Тож цілком ймовірно, що присутність у VI–VII ст. на цій території племен карпатських хорватів (яких наприк. Х ст. приєднав до своїх земель князь Володимир Святославович), призвела до поширення сербо-хорватського діалекту «коломий’є», транскрипція якого зафіксована у «Словарі української мови» (1907–1909) Бориса Грінченка, і означає «глибоку вибоїну, наповнену водою», «колію на болотистому ґрунті від колеса». Можливо, саме тут, або ж на березі річки, переїжджаючи її, після довгої болотистої дороги (Заболотів) із гуцульських солеварень мили в ній колеса. Однак у староболгарській (або ж – церковнослов’янській) мові вчені не зафіксовали прийменника «коло» у значенні «біля», «поруч», хоча цей прийменник широковживаний у нашому фольклорі. Так «Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам» (1893–1911) Ізмаїла Срезневського не містять цього прийменника, а лише його відповідник – «возлѣ», «близъ», «у». У пам’ятках літератури, в тому числі й літописах ХІІ–ХІІІ ст., прийменника «коло» немає (!). І лишень у документах XVI ст. цей прийменник з’являється і виражає просторові відношення, вказує на предмет, поблизу якого розташований інший. Адже предки сучасних слов’янських народів мислили не лише по горизонталі, але й по вертикалі, а тому «сідали» на певну територію, – будували поселення, – «кола», назва «Коломия» буквально могла означати поселення на річці – припущення Володимира Кушнірука в 1992 р.

Як бачимо, питання походження назви міста, теж залишається відкритим, або ж, як писав згадуваний Б. Романенчук, «назва міста Коломия мусить бути багато пізніша від самого міста […] ні одна з них (версій. – І. М.) не має безсумнівної переконливости».©

Пояснення термінів:

Версія – один із кількох переказів або одне з тлумачень якого факту, події.

Гіпотеза – здогадок, припущення.

 Детальніше рекомендую прочитати:

Б. Р. (Богдан Романенчук). Про походження назви міста Коломиї // Коломия й Коломийщина: збірник споминів і статей про недавнє минуле. Філядельфія: Видання Комітету Коломиян, 1988. С. 53–56.

Ліана Вакуленко, Українські Карпати в пізньоримський час (етнокультурні та соціально-економічні процеси), Київ: Інститут археології НАН України, 2010. С. 177–183. http://www.vgosau.kiev.ua/load_books/Vakulenko.pdf

Мирослав Волощук, Докладно про угорський слід у версії походження назви Коломиї // Коломия давня і нова: міська цивілізація в історії та культурі. Коломия: Вік, 2005. С. 40–42. http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0010220

Іван Монолатій. Коломиєзнавство. Нариси з історії Коломиї. Вид. друге. Коломия: Вік, 2016. С. 46–57. http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=8707

(Далі буде)