Громада мусить заробляти. У Печеніжинській ОТГ роблять ставку на овець і малину

Печеніжинська ОТГ об’єдналася на Прикарпатті ще у 2015 році. Нині це дев’ять населених пунктів і майже 18 тис мешканців. За цей час їхній бюджет зріс з 8 млн до 82 млн грн.

Та разом з фінансовими можливостями зростають і зобов’язання. Аби й надалі рости, тут взялися за вівчарство, готуються вирощувати малину, розробляють інвестиційні проекти, пише Репортер.

Вовна, м’ясо, сир

Два роки тому Печеніжинська громада подала на розгляд Державного фонду регіонального розвитку проект – 30 сімей мали отримати по 60 овець, аби випасати на власних наділах. Так тут планували запустити багато малих бізнесів водночас. На все просили 2 млн грн. У громаді кажуть, проект міг давати 10 тис доларів на рік. Ідея пройшла регіональну комісію, але з Києва його завернули.

Тим часом відродити вівчарство самотужки намагається Василь Стефурак із села Молодятин. Каже, шість років тому поставив собі за мету вивести породу, яка б давала м’ясо, молоко і була витривалою до місцевого клімату. Починав з чотирьох овець і барана. Завозив баранів з Австрії, Німеччини. Востаннє придбав остфризьку породу, що дає по п’ять літрів молока.

«Якщо колись вівці тримали на вовну, то нині – на м’ясо, – розповідає Василь Стефурак. – Я виводив таку породу, щоб була і вовна гуцулам на ліжники, щоб були живучі, родили двічі на рік і швидко росли. Для цього я закуповував різні породи – австрійські, німецькі, середньоазіатські. Взяв 10 баранів різних порід, закрив у свій сад на зиму, а до весни вижили чотири. Тих, що слабли, – дорізав. Потім вже з цих виводив далі».

Каже, довелося вкласти купу часу, грошей і зусиль. Усе робив сам, вчився на ходу. Нині має отару на 200 овець власної породи – вагою від 150 кг (!), з тонкорунною вовною, м’ясом без специфічного запаху. Тепер активно працює над молочністю, оскільки ці вівці родять двічі на рік 2-3 ягнят, їм треба більше молока.

Нещодавно Василь Стефурак зареєстрував та очолив обласну асоціацію вівчарів. Допомагає охочим розводити вівці не лише у громаді, а й на Франківщині, Закарпатті, у Львівській і Чернівецькій областях. Переконаний, важливо розвивати саме сімейне фермерство, бо жоден найманець не працюватиме так, як людина з сім’ї.

«Хочу відновити на своєму прикладі традиційне вівчарство, але щоб воно давало більший коефіцієнт корисної дії, – говорить фермер. – Ті барани, що нині є в людей, важать по 40 кг. Я даю гуцулам своїх баранів за символічні 100 доларів. Якщо людина старається і щось робить, можу барана виміняти. Це така моя підтримка вівчарства. Людина, яка заплатить ці гроші, і прививку зробить, і дивитиметься за тим. Даш задурно – не будуть дивитися».

Стефурак пояснює, люди, які тримають вдома овець, не мають можливості закупити якісне поголів’я. За його словами, хороший плідний баран коштує мінімум 1000 доларів. І немає гарантії, чи він виживе у суворих умовах полонини. А Василеві барани – вже перевірені.

У майбутньому він планує запустити виробництво м’ясних виробів і молочних продуктів, щоб з ферми виходив уже готовий продукт – з цінником і брендом, як у Європі.

Ягоди треба морозити

Після перемоги в телешоу «Громада на мільйон» Печеніжинська ОТГ ­візьметься й за вирощування, а згодом і переробку малини. Мільйон інвестицій на нього надав фонд WNISEF. Цей бізнес-проект обійдеться у 1,7 млн грн, і вже після першого врожаю очікують його окупити.

За ці гроші придбають камеру шокової заморозки, саджанці й тару. Частина піде на навчання селян та інформаційну кампанію. Решту вкладе селищна рада, яка увійде до селищного кооперативу, надавши приміщення для заморозки і зберігання ягід. Наразі у громаді під малину є 6 га.

Такий бізнес мав би вирішити проб­лему із заробітчанством – через близькість до кордону люди виїжджають. А такий додатковий заробіток допоможе зупинити цей потік.

Староста села Марківка Іван Копильців розповідає, що його родина вже три роки вирощує малину. Почалося з тисячі саджанців літнього сорту глен, які він привіз із Польщі у двох мішках. Каже, кислі грунти на Коломийщині підходять для цього добре. До цього люди вирощували в себе хто де – на пивниці чи на городі, але без дотримання правильних технологій. Нині у Копильціва є майже 25 соток малини. А найбільша ділянка в односельця – 70 соток.

«На гектарі землі можна висадити 8000 саджанців. Це інвестиція у 30 тис грн, яка себе окупить наступного року. А з вівцями треба мати кошару й техніку, – пояснює Іван Копильців. – З гектара малини можна мати приблизно 200-250 тис заробітку в сезон, якщо здати сирець. Якщо малину ще й заморозити, то її вартість збільшується з 25 грн до 40-80 грн / кг залежно від сорту. Маємо підприємця сербської національності, який закуповує малину від населення, заморожує і переправляє за кордон. Але він встановлює не ринкові ціни, а які собі хоче. Тож тепер наша громада створить йому конкуренцію».

Малина – сезонна. Тому в ідеалі, каже староста, треба створити власну лінію переробки – тиснути сік чи готувати варення. У приміщенні, що має громада, можна буде зберігати 100-150 тонн ягід. Якщо вдасться встановити лінію хоча б на соки, додана вартість збільшиться в рази.

«У нас є також люди, які почали зай­матися лохиною, смородиною, полуницею. Варіантів багато і сподіваю­ся, з часом ми зможемо розширити виробництво, – каже Іван Копильців. – Для цього все і робимо. Наприклад, у селі Малий Ключів нашої громади переважно вирощують полуницю. Тож варіантів є багато, головне – щоб це запрацювало».

Інвестор сам не прийде

Аби монетизувати потенціал громади, перш за все треба визначити точки економічного зростання, говорить Ігор Мельничук, експерт центру розвитку місцевого самоврядування. Це і туризм, і та ж кислотність ґрунтів, сприятлива для малини, і природні водойми, в яких добре розводити рибу.

«Є два типи інвесторів – ті, що шукають майно та активи під свій бізнес, і ті, що шукають готові бізнес-процеси. І на тих, і на тих треба мати пропозиції. Бо це робочі місця і податки – надходження в бюджет громади. Практика показує, що найкраще – коли є готовий інвестиційний продукт, – говорить Мельничук. – Наприклад, у Печеніжині є занедбана цегельня, на яку вони розробили інвестпроект і обґрунтували бізнес-показники.

З маленьких бізнесів виростає велика смарт-спеціалізація території. У Печеніжині є кілька таких спеціалізацій – вівчарство, козівництво, бджолярство, туризм. Є унікальний тисовий заповідник, школа дяків, поклади якісної глини. І це все треба описувати, робити промо-матеріали і проштовхувати».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.